Постанова № 10668061, 08.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2010 року 09:08 № 2а-1608/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Дегтярьової О.В.,

при секретарі судового засіданні Патратій О.В.,

за участю представників:

позивача Мінчука Д.Л. (довіреність від 19.01.2010р. № 1/19),

відповідача Волинець Д.В. (довіреність від 29.03.2010р.№ 5197/9/10-109),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта»

до1. Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва,

2. Головного управління Державного казначейства України у місті Києві

про визнання протиправними дій, визнання недійсними (скасування) податкових повідомлень - рішень від 29 січня 2010 року № 0000060702/0 та № 0000070702/0, зобовязання вчинити дії, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 17350, 00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «ТФГ-Дельта»з позовом (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 30.04.2010р. № 1/30) про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 17350, 00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний рахунок; зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва протягом пяти робочий днів, наступних за днем отримання відповідного судового рішення у цій справі, що набрало законної сили, надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року, поданої на суму 17350, 00 грн.; зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва після повного перерахунку Головним управлінням Державного казначейства України у м. Києві на рахунок ТОВ «ТФГ-Дельта» коштів з бюджету у вищезазначеному розмірі, в особовому рахунку цього платника податку нарахувати відсотки на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного Банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення; зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва повідомити ТОВ «ТФГ-Дельта»про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю у формі наведеній в Додатку № 5 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», який затверджений спільним наказом ДПА України та Головного управління Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72 ( у редакції наказу ДПА України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 червня 2001 року за № 489/5680; визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо безпідставного проведення у період з 14 грудня 2009 року по 11 січня 2010 року позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТФГ-Дельта»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року, яка виникала за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червеня 2009 року по 30 червня 2009 року; визнати недійсними (скасувати) податкові повідомлення рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29 січня 2010 року № 0000060702/0 та № 0000070702/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 1 не були дотримані підстави та процедура проведення перевірки. Висновки акта перевірки є такими, що суперечать законодавству, оскільки відповідач 1 помилково ототожнює звичайну ціну з митною вартістю, що свідчить про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та підтверджує право позивача на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Крім того, позивач зазначає, що він має право на отримання відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, оскільки їх виплата передбачена Порядком відшкодування податку на додану вартість, затвердженим наказом Держаної податкової адміністрації, Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86).

Відповідач 1 проти позову заперечив та надав письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень відповідач 1 посилався на те, що податковий орган мав право провести позапланову виїзну перевірку позивача на підставі, передбаченій в Законі України «Про податок на додану вартість». Крім того, відповідач 1 також посилався на те, що позивач не має право на отримання відсотків за несвоєчасне отримання також з тих підстав, що в чинній редакції Закону України «Про податок на додану вартість»відсутні відповідні положення щодо такого права платника, а в Законах України «Про Державний бюджет України»починаючи з 2007 року взагалі не передбачено такої статті витрат, як виплата процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Крім того, відповідач 1 зазначав, що висновки акта перевірки про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, підпункту 7.3.1 п. 7.3, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідач 2 проти позову заперечив та надав письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень відповідач 2 посилався на те, що згідно Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України та Головного управління Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 1997 року за № 263/2067, підставою для здійснення відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку є судове рішення на користь платника податку та надання висновків та реєстру субєктів підприємницької діяльності на відшкодування податку на додану вартість, що не перевищує 100 тис. грн., складеному на рівні ДПА у м. Києві, до органів Державного казначейства, що в даному випадку не відбулось, а тому ним не порушені права та інтереси позивача.

У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судових засіданнях заперечував проти позову та підтримав доводи, викладені у запереченні.

Представник відповідача 2 у судових засіданнях заперечував проти позову та підтримав доводи, викладені у запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 15699/07 від 02 серпня 2007 року та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо позивача станом на 19 січня 2010 року до видів діяльності ТОВ «ТФГ-Дельта»відноситься, зокрема 51.19.0 «посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту».

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100060634 від 22 серпня 2007 року ТОВ «ТФГ-Дельта»є платником податку на додану вартість.

Частиною другою ст. 19 Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень (ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Відповідно до п. 1 ст. 11 вищезазначеного Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно з абзацом другим п. 1.2 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та іншими законодавчими актами.

З акта перевірки № 2/07-02/21641157 від 18 січня 2010 року, направлення на проведення перевірки № 1436/23-11/21641157 від 14 грудня 2009 року та наказу від 14 грудня 2009 року № 1026 вбачається, що правовою підставою для проведення позапланової виїзної перевірки позивача слугував підпункт 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в пятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів пятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених уній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобовязаний у пятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

В ході судового розгляду було встановлено та з вбачається з матеріалів справи, що 08 серпня 2009 року ТОВ «ТФГ-Дельта»подало до ДПІ у Печерському районі м. Києва податкову декларація з податку на додану вартість за липень 2009 року в рядку 25.1 (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника) була визначена сума податку на додану вартість в розмірі 17350, 00 грн. Разом з податковою декларацією позивачем було подано до податкового органу довідка щодо залишку суми відємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2009 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування за липень 2009 року, заява про повернення суми бюджетного відшкодування за липень 2009 року та розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

25 серпня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва провела документальну невиїзну (камеральну) перевірку достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2009 року, за результатами якої було складено довідку від 25 серпня 2009 року № 206/15-10.

У висновку довідки зазначено, що податкова декларація за липень 2009 року подана своєчасно, відповідає вимогам Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, зареєстровано Міністерством юстиції України 09 липня 1997 року за № 250/2064, а в результаті перевірки, проведеної на підставі підпункту 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума, податку на додану вартість заявлена до бюджетного відшкодування в розмірі 17350, 00 грн. підлягає залишенню без змін.

18 січня 2010 року ДПІ у Печерському районі м. Києва провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТФГ-Дельта»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахункових рахунок за липень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої було складено акт № 2/07-02/21641157 від 18 січня 2010 року.

Враховуючи те, що відповідачем 1 не було доведено те, що до моменту проведення позапланової виїзної перевірки позивача були достатні підстави вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування за липень 2009 року був здійснений з порушенням податкового законодавства з урахуванням того, що за наслідками проведення документальної невиїзної (камеральної) перевірки декларації позивача за липень 2009 року відповідачем була складена довідка, яка згідно абзацу третього п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання, суд вважає протиправним дії відповідача 1 щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТФГ-Дельта»у період з 14 грудня 2009 року по 11 січня 2010 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року, яка виникала за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червеня 2009 року по 30 червня 2009 року.

При цьому судом не беруться до уваги посилання відповідача 1 на доповідну записку № 467/15-10 від 10 вересня 2009 року та лист ДПА у м. Києві від 09 вересня 2009 року № 7677/7/15-306 не беруться судом до уваги, оскільки такі підстави для проведення позапланової виїзної перевірки Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про податок на додану вартість»та іншими законодавчими актами не передбачені.

Крім того, відповідачем 1 був порушений 30 денний строк проведення позапланової виїзної перевірки (документальної) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування та порушена вимога щодо процедури проведення перевірки в частині ознайомлення під підпис із наказом на проведення позапланової виїзної перевірки, передбачена в ч. 1 ст. 112 Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація імпортованого товару на митній території Україні за ціною, нижчою від звичайної, яка дорівнює митній вартості.

В акті перевірки з посиланням на те, що ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість»та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обовязкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобовязання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обовязкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товару згідно з Законами з питань оподаткування.

Крім того, в акті перевірки є посилання на підпункт 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

На підставі вищевикладеного в акті перевірки було зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, підпункту 7.3.1 п. 7.3, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим у позивача відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування на розрахункових рахунок за липень 2009 року на суму 17350,00 грн., яка підлягає зменшенню в повному розмірі.

29 січня 2010 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення рішення № 000006702/0, яким за порушення підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зменшила позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 16178, 76 грн. за липень 2009 року, та податкове повідомлення рішення № 0000070702/0, яким за порушення підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначила позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1756, 86 грн., у тому числі 1171, 24 грн. основний платіж та 585, 62 грн. штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 цього ж пункту якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, повязаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання обєктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства. (абзац перший п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 260 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обовязкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України (ч. 1 ст. 261 Митного кодексу).

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає базу оподаткування податком на додану вартість, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно п. 1.18 ст. 1 вищезазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Абзацом першим підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1).

Аналіз вищевикладений положень Митного кодексу та положень п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»свідчить, що митна вартість імпортованих товарів самостійно визначається митним органом і її призначення зводиться виключно до визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці при проведенні процедури розмитнення товарів, що ввозяться на митну територію України, а положення п. 1.20 ст. 1 не дають підстав для висновку про те, що митна вартість може визначатись звичайною ціною.

Отже, застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема положень Митного кодексу України, не передбачено чинним законодавством. Відповідно до наведеного митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України.

При цьому суд враховує те, що згідно з підпунктом 1.32 ст. 1 вищезгаданого Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідачем 2 не було представлено доказів, що діяльність позивача в період, що був предметом перевірки, зокрема операції щодо реалізації імпортованого товару, суперечила принципам господарської діяльності і не була направлена на отримання прибутку.

Відповідачем 2 не представлено доказів на підтвердження того, що формування ціни реалізації імпортованого товару, що визначалась в договорах, і визначення бази оподаткування податком на додану вартість суперечить чинному законодавству про оподаткування.

Таким чином, відповідач 1 відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України та вимог підпункту 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не довів, що ціна реалізації імпортованого позивачем товару не відповідає рівню звичайних цін.

Крім того, відповідач 1 не посилався на те, що ціни на товари, що імпортувались позивачем та реалізовувались на митній території України, підлягають державному регулюванню згідно із законодавством.

З урахуванням вищевикладеного, податкові повідомлення рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29 січня 2010 року № 000006702/0 та № 0000070702/0 є такими, що суперечать законодавству та порушують права позивача, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 17350, 00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний рахунок; зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва протягом пяти робочий днів, наступних за днем отримання відповідного судового рішення у цій справі, що набрало законної сили, надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року, поданої на суму 17350, 00 грн. суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі зясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Підпунктом 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобовязаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом пяти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобовязаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм свідчить, що обовязок податкового органу по передачі відповідного висновку до органу державного казначейства та відповідне право платника податку на отримання з Державного бюджету сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у випадку оскарження податкового повідомлення-рішення податкового органу про зменшення суми бюджетного відшкодування, прийнятого за наслідками позапланової виїзної перевірки (документальної), виникає лише після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження цього рішення, а саме протягом пяти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Субєкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

На момент розгляду справи процедура судового оскарження податкового повідомлення рішення не закінчилась, як і не збіг пятиденний строк після прийняття рішення, а тому у податкового органу не виникло обовязку по передачі відповідного висновку до органу державного казначейства, а у останнього обовязку по вчинення відповідних дій на відшкодування сум податку на додану вартість, тобто у позивача не виникло права на отримання з Державного бюджету сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а отже воно не може вважатись порушеним.

Щодо позовних вимог позивача про зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва після повного перерахунку Головним управлінням Державного казначейства України у м. Києві на рахунок ТОВ «ТФГ-Дельта»коштів з бюджету у вищезазначеному розмірі, в особовому рахунку цього платника податку нарахувати відсотки на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного Банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення; зобовязання ДПІ у Печерському районі м. Києва повідомити ТОВ «ТФГ-Дельта»про належні йому суми відсотків за бюджетною заборгованістю у формі наведеній в Додатку № 5 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», який затверджений спільним наказом ДПА України та Головного управління Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72 ( у редакції наказу ДПА України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 червня 2001 року за № 489/5680 суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та деяких інших законів України»від 07 липня 2005 року № 2771-ІV, який набрав чинності з 28 липня 2005 року, підпункт 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 був викладений у новій редакції і з цієї дати Закон України «Про податок на додану вартість»перестав містити норми, що надавали право платникам податку на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

При цьому наявність відповідних норм щодо нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість в Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженим наказом Держаної податкової адміністрації, Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 21 травня 2001 року № 200/86), не надають право на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, оскільки положення Порядку в цій частині не відповідають Закону України «Про податок на додану вартість»і згідно вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України застосуванню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка розкриває принцип законності, передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені позивачем та документально підтверджені витрати у розмірі 75, 80 грн. з Державного бюджету України відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва щодо проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта»у період з 14 грудня 2009 року по 11 січня 2010 року з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року, яка виникала за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червня 2009 року по 30 червня 2009 року.

3. Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 29 січня 2010 року № 0000060702/0 та № 0000070702/0.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФГ-Дельта»(місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26, ідентифікаційний номер 21641157) 75 (сімдесят пять) грн. 80 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.В. Дегтярьова

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови 01 липня 2010 року.