Рішення № 106674635, 20.09.2022, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6104/21

№ 2/183/1460/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту,-

в с т а н о в и в:

31 серпня 2021 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 13 липня 2020 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого, Банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит в розмірі 100 260,00 грн., з яких: 100 000,00 грн. – на споживчі цілі шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача та 260,00 грн. – на оплату страхового платежу відповідно до договору добровільного страхування, а позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше 13 липня 2022 року згідно з графіком погашення кредиту (Додаток № 1) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 67,00 % річних, шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 7 684,00 грн.

Позивач зазначив, що Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на неї обов`язки перед Банком не виконала, порушила умови кредитування, в зв`язку з чим станом на 26 серпня 2021 року виникла заборгованість в розмірі 119 047,91 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 85 615,48 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом (згідно ст. 1048 ЦК України) в розмірі 29 758,86 грн.; заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (згідно ст. 625 ЦК України) в розмірі 3 673,57 грн.

Зазначену суму заборгованості, а також судові витрати в сумі 2 270,00 грн. Акціонерне товариство «Укрсиббанк» просило стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача Акціонерного товариства «Укрсиббанк» не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавала.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи наведене, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 13 липня 2020 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого, Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в розмірі 100 260,00 грн., з яких: 100 000,00 грн. - на споживчі цілі шляхом перерахування в безготівковій формі коштів на картковий рахунок позичальника; 260,00 грн. - на оплату страхового платежу відповідно до умов договору добровільного страхування позичальника.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Кредитного договору, підписуючи цей Договір, Позичальник погоджується з викладеними у Правилах (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ «Укрсиббанк» з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткового рахунку, які оприлюднені, зокрема у газеті «Урядовий кур`єр» №105 від 09.06.2017 року. Правила підписання сторонами Договору стають його невід`ємною частиною. Підписуючи Договір, Сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами Договору, які викладені у цьому Договорі та Правилах.

Відповідно до п.п.3.4,3.5, 3.6, 3.7умов договору Позичальник зобов`язався повернути наданий кредит, плату за кредит, інші платежі у відповідності з Правилами (Договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АТ «Укрсиббанк» та договором на рахунок банку шляхом сплати до 13-го числа щомісячно ануїтетних платежів у розмірі 7 684,00 грн. відповідно до графіка, що викладений у Додатку №1 до договору, але у повному обсязі не пізніше 13 липня 2022 року.

Відповідно до п.п 3.8, 3.9 Договору за користування кредитними коштами відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 67,00% річних. За користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін, процентна ставка встановлюється у розмірі 74,00% річних, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором, та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня несплати або неповної сплати платежу встановленого у Договорі і нараховується до моменту погашення такої заборгованості.

Відповідно до п. 3.11 договору Позичальник сплачує банку комісії у розмірі та порядку відповідно до умов цього Договору та Додатку №1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Позивач посилається на те, що всупереч умовам кредитного договору відповідач тривалий час не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту, процентам, комісії, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості.

Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків є договори.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики, банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв`язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.

Таким чином, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 Цивільного кодексу України і виходити з того, що якщо договором встановлений обов`язок позивальника повернути кредит частинами (з розстрочення), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишився, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Судом встановлено, що 13 липня 2021 року за вих. № 25-1-01/677АТ «Укрсиббанк» направило на адресу відповідача ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за Договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13 липня 2020 року, а саме погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення, яка станом на 12 липня 2021 року становить114 267,71 грн., яка складається з: кредитної заборгованості в сумі 69 382,11 грн; простроченої кредитної заборгованості в сумі 16 233,37 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам в сумі 28 652,23 грн., що підтверджується списком № 5204 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та платіжним дорученням від 16 липня 2021 року. Однак вказана вимога залишена без належного реагування з боку відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Так, пунктом 3.9 Договору передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін процента ставка встановлюється у розмірі 74,00% річних. Тому з урахуванням положень п. 3.9. Договору та приписів ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити проценти у розмірі 74,00 % річних.

Судом встановлено, що в порушення умов за договором про надання споживчого кредиту, відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим станом на 26 серпня 2021 року виникла заборгованість в розмірі 119 047,91 грн.,яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 85 615,48 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом (згідно ст. 1048 ЦК України) в розмірі 29 758,86 грн.; заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (згідно ст. 625 ЦК України) в розмірі 3 673,57 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Банку.

З урахуванням того, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість, яка нею добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, суд вважає вимоги Банку обґрунтованими, з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 96545689000 від 13 липня 2020 року, що виникла станом на 26 серпня 2021 року в розмірі119 047,91 грн.,яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 85 615,48 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом (згідно ст. 1048 ЦК України) в розмірі 29 758,86 грн.; заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (згідно ст. 625 ЦК України) в розмірі 3 673,57 грн.

При цьому, суд зазначає, що встановлені вище обставини під час розгляду справи відповідачем не спростовані жодним належним та допустимим доказом, зокрема остання не скористалася своїм правом надати суду відзив з приводу заперечення позовних вимог, а такожне надала доказів повернення нею частково або в повному обсязі грошових коштів Банку, крім того, не спростувала розрахунок позивача.

Відповідно до положень частин 1-3 статті 12ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однією із засад цивільного судочинства є диспозитивність, зміст якої визначено у статті 13 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 - 80 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, достатності, допустимості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 статті 81 ЦПК України).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсиббанк» в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 від 13 липня 2020 року в розмірі 119 047,91 грн. (сто дев`ятнадцять тисяч сорок сім грн. 91 коп.), яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 85 615,48 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом (згідно ст. 1048 ЦК України) в розмірі 29 758,86 грн.; заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений Договором термін (згідно ст. 625 ЦК України) в розмірі 3 673,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.).

Учасники справи:

- позивач: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження юридичної особи: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 20 вересня 2022 року.

Суддя Д. І. Городецький