Рішення № 106670329, 06.10.2022, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/4812/22

2/303/734/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Ляпіній А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, в якому зазначила, що вона на підставі наказу від 12.11.2021 №530-К переведена на посаду державного кадастрового реєстратора відділу №1 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області. 04.01.2022 вона подала заяву виконуючому обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Васьків М.М з проханням у відповідності до статті 56 КЗпП, з метою догляду за дитиною віком до трьох років, встановити з 10 січня 2022 року неповний робочий тиждень з неповним робочим днем, з графіком роботи: вівторок, четвер по чотири години щодня з 13:00 до 17:00 год. 05.01.2022 вона отримала лист, в якому містилося посиланням на ст. 56 ЗУ «Про державну службу» та роз`яснено, що відповідно до даних її особової справи вона не є одиноким державним службовцем та з метою врегулювання питання щодо можливості встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня пропонується прийти на особистий прийом. З метою врегулювання питання щодо можливості встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня вона прийшла на особистий прийом до відповідача, який виконував обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Однак, замість вирішення питання порушеного в поданій нею заяві від 04.01.2022, ОСОБА_2 безпідставно відмовив їй у встановленні неповного робочого тижня або неповного робочого дня, а також почав кричати, проявляючи ненависть та грубіянство, принижуючи її, обзиваючи ледарем, некомпетентним та некваліфікованим працівником. Фактично вся розмова супроводжувалася зневажливим ставленням ОСОБА_2 до її честі та гідності. Після звільнення ОСОБА_2 з посади виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та призначенням на його місце ОСОБА_4 , останньою було видано наказ №19-К від 17.01.2022 «Про встановлення неповного робочого дня та неповного робочого тижня ОСОБА_1 », згідно якого їй з 17.01.2022 встановлено неповний робочий тиждень та неповний робочий день тривалістю 4 години у вівторок та четвер з 13.00 год. до 17.00 год. У подальшому на підставі наказу №141-К від 20.04.2022 «Про встановлення неповного робочого дня ОСОБА_1 » їй з 20.04.2022 було встановлено неповний робочий день тривалістю 2 години з понеділка до четверга з 15.00 год. до 17.00 год. та в п`ятницю з 13.45 год. до 15.45 год. У результаті вищевказаних протиправних дій відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через порушення її трудових прав, а саме права на неповний робочий час, а також і протиправною поведінкою щодо неї, приниженні її честі та гідності, що спричинило, зокрема, виникнення психологічного дискомфорту, порушення сну та концентрації, страх можливого повторення події, тривоги. Існування зазначеної емоційної напруженості викликаної конфліктом на роботі слугувало підставою для проходження нею лікарського обстеження за результатом якого лікувально-діагностичним центром ТОВ «Кредоклінік - клініка доказової медицини» видано консультацію сімейного лікаря від 24.01.2022, згідно якого було встановлено наявність у неї тривожного розладу. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. та судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 направив до суду відзив, у якому зазначив, що позивач не довів наявність його вини у спричиненні моральної шкоди. У зв`язку з подачею позивачем заяви про встановлення неповного робочого тижня з неповним робочим днем їй було запропоновано прийти на особистий прийом до виконуючого обов`язки начальника Головного управління для встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня. У заяві від 04.01.2022 ОСОБА_1 посилається на ст. 56 КзПП України, де зазначено що на просьбу жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років роботодавець зобов`язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Натомість, згідно ст. 5 ЗУ «Про державну службу» встановлено, що відносини, які виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно ст.56 ЗУ «Про державну службу» за згодою керівника державної служби для державного службовця може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі яка перебуває під його опікою, або який доглядає за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку, керівник державної служби зобов`язаний установити для них неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Відповідно до даних особової справи ОСОБА_1 не є одиноким державним службовцем, який має дитину віком до 14 років, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 12.02.2021 серія НОМЕР_1 . Відповідно до ч.3 ст. 56 ЗУ «Про державну службу» керівник державної служби за своєю згодою може встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень, тобто зазначена норма передбачає, що може бути встановлено або неповний робочий тиждень, або неповний робочий день. Заява позивача від 04.01.2022 суперечить вимогам ч.3 ст.56 ЗУ «Про державну службу». Крім того, зазначена норма передбачає згоду керівника на встановлення неповного робочого дня або робочого тижня, а не є обов`язковою нормою за вимогою працівника. Позивач також зазначає, що він безпідставно відмовив у встановленні неповного робочого дня чи робочого тижня та почав кричати, проявляти ненависть та грубіянство, принижувати та обзивати її ледарем, некваліфікованим працівником, але ці звинувачення не відповідають дійсності. Жодних доказів та підтверджень зазначеного позивач не надав. Дійсно в кабінеті була жвава дискусія, але ніхто нікого не ображав. Зі сторони позивача на його адресу лунали погрози. ОСОБА_1 приховує, що він через мессенджер Viber направив їй повідомлення стосовно погодження графіку роботи з понеділка по п`ятницю з 8.00 по 12.00, але відповіді на нього не отримав.

Також зазначив, що консультаційна довідка ТОВ «Кредоклінік-Клініка Доказової Медицини», яка підписана лікарем ОСОБА_5 викликає сумніви, оскільки видана приватним підприємством. У зазначеній довідці зазначено, що ОСОБА_1 прийшла зі скаргою про порушення сну, тривожність, серцебиття, порушення концентрації. Натомість у поставленому діагнозі зазначений основний вид - тривожний розлад, який неуточнений. Також у заходах, які передбачені для лікування даного діагнозу не зазначено жодного необхідного препарату для лікування та повного одужання пацієнта, а лише містяться консультації та повторний огляд. Тож виникає питання, чи не пов`язаний зазначений діагноз (F41.9 - тривожний розлад) з вихованням та доглядом за дитиною віком до шести місяців, яка народилась у позивача в серпні 2021 року. Чи не викликані зазначеною подією тривожність, порушення сну, втома, оскільки мала дитина потребує багато уваги як вдень, так і вночі. Також йому незрозуміло яке має відношення встановлений діагноз до перебігу подій, які мали місце майже 20 днів по тому. Просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити. Пояснила суду, що 06.01.2022 вона спілкувалася з відповідачем з приводу вирішення її заяви від 04.01.2022, але останній відмовив у її задоволенні. Вважає, що таке рішення є протиправним, оскільки відповідач зобов`язаний на підставі Кодексу законів про працю України встановити їй неповний робочий час. Щодо розміру позовних вимог зазначила, що 50 000 грн. це середня сума, яка зможе покрити витрати на ліки та дитяче харчування

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підставі зазначених у відзиві, а також додатково пояснив, що він пропонував позивачу працювати по чотири години на день, але вона просила встановити їй неповний робочий день, а також неповний робочий тиждень, що суперечило ч.3 ст.56 ЗУ «Про державну службу». Вважав, що міг видати наказ про встановлення неповного робочого часу тільки у випадку відповідності заяви ОСОБА_1 вимогам зазначеного закону.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області в судове засідання не з`явився без поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 04.01.2022 державний кадастровий реєстратор Відділу №1 управління надання адміністративних послуг Товарницька М.Я. звернулась до виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою, в якій просила на підставі ст.56 КЗпП України встановити їй з 10.01.2022, у зв`язку з необхідністю доглядати за дитиною віком до 3-х років, неповний робочий тиждень з неповним робочим днем, з графіком роботи: вівторок, четвер по чотири години щодня з 13:00 до 17:00 (а.с.6).

Листом від 05.01.2022 виконуючий обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Васьків М.М. повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до даних особової справи вона не є одиноким державним службовцем, тому з метою врегулювання питання щодо можливості встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня (узгодження подальшого графіка роботи) запропоновано прийти на особистий прийом до виконуючого обов`язки начальника Головного управління (а.с.7).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 23 ЦК України встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року « Про судову практику в справах про відшкодуваня моральної (немайнової) шкоди передбачає, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).

Статтею 130 КЗпП України, яка визначає загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Таким чином, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня. Правовий зв`язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

Обов`язок відшкодування юридичною особою шкоди, завданої її працівником виникає виключно у випадку завдання такої шкоди саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Саме по собі перебування особи, яка завдала моральної шкоди, у трудових відносинах з юридичною особою не є підставою відшкодування останньою заподіяної шкоди.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами з відшкодування моральної шкоди виникли в зв`язку з діями, рішеннями та бездіяльністю виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області під час виконання ним трудових (службових) обов`язків, тому саме ця юридична особа повинна відповідати за позовом.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач, як на порушника свого права.

Згідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто ст. 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, тобто визначення відповідачів, як осіб, до яких пред`являється позов, є виключним правом позивача.

Відповідно до частин 1-3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Статтею 51 ЦПК України не передбачено право суду самостійно залучати до участі у справі співвідповідача, навіть у випадку обов`язкової співучасті, якщо позивач не заявить такого клопотання.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів, обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому суд не має права самостійно залучати співвідповідача або заміняти первісного відповідача.

Позивач визначив відповідачем по справі ОСОБА_2 , який згідно ч.1 ст.1172 ЦК України не повинен відповідати за позовом.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 зверталась з аналогічним позовом до суду 31.05.2022, але її позовна заява ухвалою від 01.06.2022 залишена без руху для усунення недоліків позову. У зазначеній ухвалі ОСОБА_1 було роз`яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Позивач при розгляді цієї справи в судовому засіданні 14.09.2022 пояснила суду, що копію ухвали суду від 01.06.2022 вона отримала та ознайомилась з її змістом.

Тобто ОСОБА_1 до звернення з цим позовом до суду була освідомлена, що належним відповідачем по справі є Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, але повторно звертаючись з аналогічним позовом до суду 19.07.2022 зазначила відповідачем по справі ОСОБА_6 .

Крім того, у судовому засіданні 14.09.2022 судом роз`яснено позивачу, що ОСОБА_6 не може відповідати за позовом по цій справі, проте, ОСОБА_1 не скористалась своїм правом подання клопотання щодо заміну неналежного відповідача, а заявила, що вона не бажає залучення до участі по справі в якості відповідача Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

Відповідно до п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові, встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави, передбачені ст.51 ЦПК України, для заміни неналежного відповідача або залучення належного відповідача

З урахуванням встановленого, в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, адже кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Слід зазначити, що відмова в задоволенні позову з вказаної підстави не перешкоджає позивачу повторно звернутись до суду з вказаною позовною вимогою, пред`явивши позов до належного відповідача.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Керуючись ст. ст. 4,13,48,51,59,263-265,273,354,355 ЦПК України, ст.ст. 15,23,1167,1172 ЦК України, ст. 130 КЗпП, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39766716, місцезнаходження: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна,4) про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя