Рішення № 106670131, 10.10.2022, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/422/22

Провадження № 2/139/121/22

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2022 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі головуючої судді Тучинської Н.В.,

розглянувши в смт Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі договору № VIUWGA000002121 від 27 серпня 2008 року. Відповідно до умов договору, позивач надав відповідачеві ОСОБА_1 кредит у розмірі 31 653,29 доларів США до 27 серпня 2018 року. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 27 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язувалась відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за договором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. 13 січня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідачів. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2016 року було ухвалено про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 20474,99 доларів США, що еквівалентно 537512,69 гривень.

11 серпня 2022 року Банк звернувся до суду з позовом, предметом якого є стягнення заборгованості за Кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_1 27 серпня 2008 року, в сумі 670,96 долара США у вигляді 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України. Підставою для стягнення є невиконання боржником ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання в повному об`ємі (на підставі судового рішення) та укладення між Банком та ОСОБА_2 27 серпня 2008 року договору поруки в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту.

Так, із тексту позовної заяви слідує, що рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.06.2016 відповідачі станом на 23 червня 2022 року не виконали в повному об`ємі і заборгованою залишається сума 2054,18 долара США за тілом кредиту. Наявність судового рішення про дострокове стягнення кредиту не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Оскільки, з відповідачів судовим рішенням було стягнено заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 30.06.2016, тобто за період з 27.08.2008 до 25.03.2015, то за період після подання позовної заяви від 13.01.2016 року, з 31.01.2016 до 23.06.2022 відповідачі мають заборгованість у розмірі 670,96 долара США у вигляді 3% річних від простроченої суми за цей період.

Свою позицію позивач обґрунтовує правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц

Разом з позовом позивач подав до суду заяву про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (а.с. 5), клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 6).

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, 22 серпня 2022 року судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідачів в смт Муровані Курилівці Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 50, 51).

Ухвалою від 22 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом та відкрито провадження у справі (а.с. 52). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача та прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, а відповідачам встановлено строк в 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов чи для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Поштове відправлення із ухвалою про відкриття провадження та додатками до неї було направлено відповідачам 22 серпня 2022 року та отримано особисто 26 серпня 2022 року (а.с. 54). Відзив на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідачі станом на 22 вересня 2022 року не подали.

22 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 через канцелярію суду подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 55).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 275 ЦПК України); розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 279 ЦПК України).

За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

За приписами ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У зв`язку з наведеним вище, суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання (ч. 13 ст. 7 ЦПК України).

За вказаних обставин, за приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до умов кредитного договору № VIUWGA0000002121 від 27 серпня 2008 року (а.с. 30-36) позивач надав відповідачеві ОСОБА_1 кредит у розмірі 31653 долари 29 центів США, з них 27тисяч доларів США - на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплачувати відсотків за користування кредитом. Кінцевий термін повернення кредиту договором було встановлено 27 серпня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 27 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки (а.с. 37), відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язувалась відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за договором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Користуючись своїм правом достроково вимагати повернення всієї суми кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору щодо повернення кредиту, 26 січня 2016 року Банк звернувся до суду з вимогою про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом станом на 09 грудня 2015 року на загальну суму 20474 долари 99 центів США (а.с. 28-29).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2016 року (а.с. 13-15) було скасовано рішення першої інстанції (а.с. 7-12) та ухвалено про повне задоволення позову та солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 20 474,99 доларів США, що еквівалентно 537512,69 гривень.

Із тексту позовної заяви та доданого до неї розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с. 16-19) слідує, що з моменту ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № VIUWGA000002121 від 27 серпня 2008 року і станом на 23 червня 2022 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) рахується 2054,18 долара США.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц сформовано практику, відповідно до якої, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом; кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України; разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц погодилася з такою правовою позицією та зазначила, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

За таких обставин, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2016 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором № VIUWGA000002121 від 27 серпня 2008 року не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (принаймні до 23 червня 2022 року, коли позивачем проведено розрахунок заборгованості для звернення до суду з цим позовом). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення і до 23 червня 2022 року.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

21 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву (а.с. 55), в якій просив застосувати позовну давність до заявленої Банком вимоги.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Звертаючись до суду із цим позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» надав суду докази про наявність у відповідачів невиконаного грошового зобов`язання на суму 2054,18 долара США станом на 23 червня 2022 року, доказів про існування такого невиконаного зобов`язання станом на день подачі позову в суд (11 серпня 2022 року) чи на момент ухвалення цього судового рішення суду не надано, - суд прийшов до висновку, що саме дата 23 червня 2022 року є кінцевою датою, до якої слід стягнути заявлені вимоги.

В той же час Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (з урахуванням змін, внесених згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022) в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року до 21 листопада 2022 року.

Отже, кінцевою датою задоволення вимоги має бути 23 лютого 2022 року.

У позовній заяві зазначено, що 3% річних від простроченої суми позивач рахує за період після подання позовної заяви у справі № 139/56/16-ц до суду - з 31 січня 2016 року.

Однак, враховуючи зазначену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, заявлену одним з відповідачів вимогу про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності щодо заявленої вимоги, а тому стягненню підлягає вимога у межах строку позовної давності за три роки, тобто з 23 червня 2019 року до 23 лютого 2022 року.

Щодо валюти вимоги, суд вважає за необхідне врахувати наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми зобов`язання в іноземній валюті доларах США.

Щодо суми, яка, з врахування висновку суду про необхідність застосування строку позовної давності, підлягає задоволенню за період з 23 червня 2019 року до 23 лютого 2022 року, суд частково бере до уваги відповідний розрахунок позивача (а.с. 20) та формулу, відповідно до якої 3% річних розраховуються шляхом множення простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, на кількість днів прострочення, на 3% та поділеного на 365 (днів у році).

Так, простроченою є сума 2054,18 долара США, з 23 червня до 31 грудня 2019 року 192 дня, а тому 3% річних за цей період складає 32,42долара США.Період із01січня 2020року до23червня 2022року позивачемрозраховано увідповідності знаведеною вищеформулою (а.с.20)і 3%річних зацей періодскладає 61,63долара США. З 01січня 2021року до23лютого 2022року 419днів,а тому3%річних зацей періодскладає 70,74долара США.За такихобставин,за весьперіод простроченнявиконання грошовогозобов`язання вмежах позовноїдавності звідповідачів належитьстягнути 164,79 долара США (32,42 долара США + 61,63 долара США + 70,74 долара США = 164,79 долара США).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем було сплачено 2481 гривню судового збору (а.с. 45). Суд у цьому рішенні прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, із заявлених до стягнення 670,96 долара США судом задоволено лише 164,79 долара США, або 24,56%.

Таким чином,судові витратипідлягають компенсаціїпозивачу урозмірі 609,33гривні, або 24,56% від сплаченого судового збору.

Про інші судові витрати суду доказів не надано і не заявлено.

Керуючись кредитним договором № VIUWGA000002121 від 27 серпня 2008 року, ст.ст. 257, 261, 267, 509, 524, 526, 530, 533-535, 598, 599 611, 625 ЦК України, ст.ст.7, 12, 13, 81, 141, 259,263-265, 268, 275, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Мурованокуриловецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 25.08.1999, РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Мурованокуриловецьким РВ УМВСУ у Вінницькій області 22.10.2004, РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рахунок № НОМЕР_5 ) 3% річних від простроченої суми заборгованості з виконання умов кредитного договору № VIUWGA000002121 від 27 серпня 2008 року станом 23 червня 2022 року за період з 23 червня 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 164 (сто шістдесят чотири) долари 79 центів США, а також судові витрати в сумі 609 (шістсот дев`ять) гривень 33 копійки.

Рішення можебути оскарженосторонами протягомтридцяти днівз моментупроголошення доВінницького апеляційногосуду.

Рішення суду набирає законноїсили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено і підписано 10 жовтня 2022 року.

Суддя:______