Рішення № 106670130, 10.10.2022, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/420/22

Провадження № 2/139/119/22

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2022 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Тучинської Н.В.,

розглянувши в смт Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі кредитного договору № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року. Відповідно до умов договору, позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 17401,50 доларів США до 17 березня 2023 року. Відповідач своє зобов`язання по щомісячному платежу для погашення заборгованості по кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим допустила прострочену суму заборгованості за тілом кредиту, що станом на 11 липня 2022 року становить 20209,58 доларів США.

11 серпня 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована наступним: Сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі кредитного договору № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року. Відповідно до умов договору, позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 17 401,50 доларів США до 17 березня 2023 року. Банк належним чином виконав свої зобов`язання. Відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, внаслідок чого станом на 11 липня 2022 року у ОСОБА_1 утворилася прострочена сума заборгованості перед Банком за тілом кредиту в сумі 20209 доларів 58 центів США.

Банк просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що утворилася за період з 20 липня 2019 року до 11 липня 2022 року, в розмірі 1805 доларів 57 центів США у вигляді 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та судові витрати у розмірі 2481 гривня (як сплачений при зверненні до суду судовий збір).

Свою позицію позивач обґрунтовує правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Разом з позовом позивач подав до суду заяву про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (а.с. 4), клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 5).

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, 22 серпня 2022 року судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача в смт Муровані Курилівці Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с. 30).

Ухвалою від 22 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом та відкрито провадження у справі (а.с. 31). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача та прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, а відповідачу встановлено строк в 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов чи для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження, копія позовної заяви та додатки до позову відповідачу були направлені 22 серпня 2022 року (а.с. 32) та повернулися до суду без вручення з відміткою про відсутність адресату за вказаною адресою зареєстрованого місця проживання (а.с. 33-34).

З врахуваннямположень п.2ч.7та п.4ч.8ст.128ЦПК Українивідповідач вважаєтьсятакою,що отрималасудові документи01вересня 2022року.Відзив на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач станом на 10 жовтня 2022 року не подала.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 275 ЦПК України); розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 279 ЦПК України).

За наведених вище обставин та положень цивільного процесуального законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

За приписами ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У зв`язку з наведеним вище, суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження, без проведення судового засідання (ч. 13 ст. 7 ЦПК України).

За вказаних обставин, за приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд встановив, що 17 березня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір VIUWGA0000002058(а.с. 12-15). Предметом договору є кредит у розмірі 17401,50 доларів США, з яких 14700 доларів США на споживчі цілі та 2701,50 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного договору. У п. 7.10. Договору зазначено, що невід`ємними додатками до даного договору є: Додаток № 1 «Загальна вартість кредиту» (а.с. 16) та Додаток № 2 «Графік погашення кредиту» (зворот а.с. 16-18), які відповідач підписала. Позичальник зобов`язувалася щомісяця в період сплати надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 182,65 доларів США згідно графіку погашення кредиту (зворот а.с. 16-18).

Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип Банку на приватне та його найменування на акціонерне товариство (Статут АТ КБ «ПриватБанк», зворот а.с. 23).

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після аналізу ст.ст. 251, 530 та 631 ЦК у пункті 35 зробив висновок, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У справі, що розглядається, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, умовами кредитного договору № VIUWGA0000002058 встановлено, що 17 березня 2008 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримала на строк до 17 березня 2023 року включно, кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 14700 доларів США, які зобов`язалася повернути зі сплатою відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мала здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з 20 до 25 числа кожного місяця кошти у сумі 182,65 долара США (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Ордером розпорядженням № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року (зворот а.с. 19) позивач ствердив виконання свого зобов`язання з видачі відповідачу кредитних коштів.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 11 липня 2022 року (а.с. 6-9) ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 80175,43 долара США, в тому числі 20209,58 долара США залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом.

У позові ставиться вимога про стягнення 3% річних від суми залишку простроченої заборгованості за наданим кредитом (20209,58 долара США) на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 20.07.2019 до 11.07.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, відповідно до умов кредитного договору № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року (а.с. 12-15) та Графіку погашення кредиту (зворот а.с. 16 а.с. 18), сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом до 17 березня 2023 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 17 березня 2023 року відповідач має, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Лише починаючи з 18 березня 2023 року, відповідач матиме обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 були чітко розмежовані поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, та проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Так, у п. 6.20 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях: перше значення це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; а друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. У справі, що розглядається, - це до 17 березня 2023 року включно.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Велика Палата Верховного Суду постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 наголосила на тому, що у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються.

З висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц слідує, що проценти за правомірне користування кредитом чи позикою (за ст.ст. 1048 та 1054 ЦК України) за правовою природою є винагородою за користування грошовими коштами, а проценти за неправомірне користування чужими коштами передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, - є гарантією належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд постановою від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 закріпив висновок про те, що проценти за неправомірне користування кредитом це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України також закріплено, що позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України лише у разі, якщо він своєчасно не повернув суму позики.

З врахуванням наведених положень цивільного законодавства та позиції Верховного Суду, ключовим моментом у застосуванні вимоги про нарахуванню процентів за неправомірне користування кредитом є визначення строку кредитування, із закінченням якого позичальник користується чужими грошовими коштами неправомірно і, відповідно, настає момент прострочення виконання грошового зобов`язання, коли кредитор має право заявляти вимогу про стягнення процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено право кредитора вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, а позичальник допустив прострочення повернення чергової частини.

В такому разі, момент пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту стає датою закінчення терміну кредитування, з якої кредитодавець має право заявляти вимогу сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому судовому засіданні суд встановив:

1)між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року;

2)період кредитування визначено у п. 1.1. Договору до 17 березня 2023 року;

3)суду не надано доказів про застосування у правовідносинах між сторонами ч. 2 ст. 1050 ЦК України та про зміну періоду кредитування.

Частина 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України зобов`язує сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Узагальнюючи все наведене вище, суд прийшов до висновку, що термін кредитування ОСОБА_1 станом на 11 липня 2022 року (дата до якої Банк просить стягнути 3% річних) та станом на момент ухвалення цього судового рішення не скінчився, кредитним договором № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року між сторонами не передбачено можливість застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України в період кредитування, а тому АТ КБ «ПриватБанк» передчасно та безпідставно звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача такої гарантії належного виконання зобов`язання як 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем було сплачено 2 481 гривню судового збору (а.с. 26).

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові, судові витрати компенсації позивачу не підлягають.

Керуючись: ст. 42 Конституції України, кредитним договором№ VIUWGA0000002058від 17березня 2008року, ст.ст.1,3,6,11,509,526,610,612,625,1048,1050,1054ЦК України, ст.ст. 7,12,13,81,141,259,263-265,268,275,279,354 ЦПКУкраїни,суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № VIUWGA0000002058 від 17 березня 2008 року.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційнийбанк «ПриватБанк», юридичнаадреса:01001,м.Київ,вул.Грушевського,будинок 1Д,код ЄДРПОУ14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення складено та підписано 10 жовтня 2022 року.

Суддя:______