Рішення № 106659608, 13.09.2022, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/34993/21

Провадження № 2/947/1206/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2022 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» ( код ЄДРПОУ 36789421), акціонерного товариства «ОТП Банк» ( код ЄДРПОУ 21685166) про визнання частини договору факторингу недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить судвизнати договір провідступлення права вимоги безномеру від 07.07.2010року,укладений між Публічнимакціонерним товариством «ОТПБанк» та Товариством зобмеженою відповідальністю«ОТП ФакторингУкраїна» недійсним в частині відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ « ОТП ФАКТОРИНГ України» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором, так як у даної юридичної особи відсутні генеральна або індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій.

Як встановлено судом 09.09.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ « ОТП Банк» було укладено кредитний договір №ML 501/229/2008, згідно умов якого ОСОБА_1 були надані кредитні кошти у розмірі 70380,00 доларів США строком до 09.09.2023 року ( а/с 12 ).

В забезпечення виконання кредитного зобов`язання між сторонами було укладено іпотечний договір №PML-501/229/2008, за яким передано в іпотеку нерухоме майно земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:002:1420, яка належала на праві власності ОСОБА_1 ( а/с 20).

Згідно п. 308 додатку №1 до договору про відступлення права вимоги від 07.07.2010 року ПАТ « ОТП Банк» відступив право вимоги за кредитними та іпотечними зобов`язаннями ОСОБА_1 . Товариству з обмеженою відповідальністю « ОТП Факторинг Україна» ( а/с 32).

За змістом відповіді Національного Банку України на звернення від 31.08.2021 року НБУ країни не видавав ТОВ « ОТП Факторинг Україна » генеральної або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій ( а/с 31).

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року по справі 3461/2900/11 розглядаючи позовні вимоги фізичної особи до Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийшов до наступного правового висновку:

«Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 10 грудня 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу.

Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки останнє не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення договору факторингу не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування, то колегія суддів Верховного Суду їх відхиляє.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Отже, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги недійсним».

У даному випадку судом враховую що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги , укладений між ПАТ « ОТП Банк» та ТОВ « ОТП Факторинг Україна» , приймаючи до увагу правовий висновок Верховного Суду по аналогічної справі, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір є фактично договором факторингу, а тому ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором , що є підставою для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» ( 03150 м.Київ, вул. Фізкультури,28 Д,код ЄДРПОУ 36789421), акціонерного товариства «ОТП Банк» ( 01033 м.Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) про визнання частини договору факторингу недійсною.

Визнати договір провідступлення права вимоги безномеру від 07.07.2010року,укладений між Публічнимакціонерним товариством «ОТПБанк» (код ЄДРПОУ21685166) таТовариством з обмеженоювідповідальністю «ОТПФакторинг Україна» ( код ЄДРПОУ 36789421) -недійсним в частині відступлення праввимоги до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 23.09.2022 року.

Суддя Луняченко В. О.