Рішення № 106640542, 05.10.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року Справа№200/2335/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

8 лютого 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якій просить суд:

визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з дати припинення по 31.12.2021;

зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 та сплатити заборгованість по щомісячним грошовим сумам в разі часткової чи повної страти працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з дати припинення, а саме з 31.12.2021.

В обґрунтування позову зазначає, що довідкою МСЕК серії 10 ААА №125383 ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності та ІІ групу інвалідності (безстроково).

Позивач отримував страхові виплати, однак у зв`язку з набранням чинності Постанови КМУ від 07.11.2014 №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей у населеному пункті, де він мешкав, було припинено здійснення повноважень відповідним органом ФССУ, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету та бюджетів всіх фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

11.01.2022 позивач звернувся для продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат до Краматорського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Страхові виплати відновлено з 01.01.2022, проте заборгованість мені не виплачено. Вважає дії відповідача такими, що дискримінують його права, оскільки інші громадяни України, які мешкали/мешкають на території підконтрольній владі України не мають жодних труднощів, щодо отримання страхових виплат.

Просить суд задовольнити позов.

4 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. В своєму відзиві відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Сніжне Донецької області. З червня 2014 року по теперішній час м. Сніжне знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження згідно переліку населених пунктів, затвердженого розпорядження КМУ України від 07.11.2014 року № 1085-р. Справа про страхові виплати позивача з незалежних від Фонду обставин залишилися на тимчасово окупованій території Донецької області. В листопаді 2014 року позивач за продовженням раніше призначеної щомісячної страхової виплати звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Бахмут Донецької області. З 01.03.2018 нарахування страхових виплат позивачу припинено на підставі особистої заяви потерпілого у зв`язку із поверненням до постійного місця проживання.

Надати до суду витребувані ухвалою від 23.09.2022 відомості щодо підстав припинення позивачу виплат щомісячних страхових сум, а саме засвідчену копію постанови Бахмутського міського відділення та заяву потерпілого, на підставі якої було припинено нарахування позивачу страхової виплати, нажаль немає можливості через відсутність доступу працівників відділення Фонду до особових справ потерпілих, які знаходяться у приміщенні Бахмутського міського відділення, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні.

11.01.2022 позивач звернувся за продовженням раніше призначеної щомісячної страхової виплати до Краматорського міського відділення. На підтвердження свого статусу внутрішньо переміщеної особи позивач надав довідку про взяття на облік ВПО від 01.11.2018 № 1426-96267. З 01 січня 2022 року позивачу продовжені страхові виплати, які здійснюються по теперішній час, що підтверджується довідкою про доходи від Краматорського міського відділення. У період з березня 2018 року по грудень 2021 року ОСОБА_1 до інших відділень управління Фонду, що розташовані на підконтрольній українській владі території за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат не звертався.Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 10 лютого 2022 року провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, витребувано у відповідача докази.

Ухвалою суду від 23 вересня 2022 року витребувано у відповідача належним чином завірену читабельну довідку про фактично нараховані та виплачені позивачу суми страхових виплат (помісячно) з моменту припинення по 01 січня 2022 року та відомості щодо підстав припинення позивачу виплат щомісячних страхових сум (у разі наявності відповідного рішення надати його).

4 жовтня 2022 року відповідачем надано суду відзив на позовну заяву та довідку про нараховані та виплачені страхові виплати ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Донецького окружного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дане судове рішення прийнято за умови наявної можливості доступу судді до матеріалів адміністративної справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА №125383 ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності та ІІ групу інвалідності (безстроково).

До початку проведення на території Донецької області антитерористичної операції, позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Сніжне Донецької області. З листопада 2014 року по 28 лютого 2018 року, як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати відділенні виконавчої дирекції Фонду ССНВВ та ПЗ України в м. Бахмуті Донецької області.

З 01.03.2018 нарахування страхових виплат позивачу припинено на підставі особистої заяви потерпілого у зв`язку із поверненням до постійного місця проживання.

Заборгованість по страховим виплатам існує за період з березня 2018 року по грудень 2021 року, що підтверджується матеріалами справи.

Страхові виплати ОСОБА_1 відновлені з січня 2022 року.

Відповідно до довідки про нараховані та виплачені страхові виплати ОСОБА_1 ненараховано та невиплачено страхові виплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті врозділі II Конституції УкраїниПрава, свободи та обов`язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина другастатті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другоюстатті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положеннястатті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно достатті 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви №68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю Українирегламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування(далі - Закон №1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону №1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини 7 статті 36 Закону №1105-XIVстрахові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною 1 статті 47 №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставіпостанови цього Фондуабо рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5статті 47 Закону №1105-XIV).

Згідно з частинами 4,7статті 47 Закону №1105-XIVвиплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці.

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г)внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною 1статті 46 Закону №1105-XIVрегламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону№1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці 1 частини 1статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб(далі - Закон №1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено встатті 2 Закону №1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбаченихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною 1статті 3 Закону №1706-VIIвстановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи та у зв`язку зі зміною місця проживання.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, від 05 листопада 2014 року №637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, від 07 листопада 2014 року №595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року №20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції не єзаконом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованихЗаконом №1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Відповідно до частини 5статті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першоюстатті 46 Закону №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншимзаконом, а, отже дії відповідача з припинення щомісячної страхової виплати є протиправними.

Стаття2та частина 4 статті242 КАС Українивстановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до частин 6 та 7 ст. 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Порушення прав позивача на отримання належних сум страхових виплат відбулося з вини органу, що призначає і виплачує страхові виплати, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч.7 ст.47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач має право захистити своє порушене право на виплату страхових за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16), а також в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Порушення прав позивача відбулося внаслідок припинення нарахування та виплат щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання бездіяльності протиправною, а також зобов`язання відповідача до вчинення певних дій.

Згідно з частиною 2статті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме:

- визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області шодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2018 по 31.12.2021;

-зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити належні ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

На підставі викладеного вище, враховуючи приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до норм Закону України«Про судовий збір»позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: вул. Свободи, 5, м. Слов`янськ, Донецька область) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області шодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити належні ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2021.

Рішення прийнято в порядку спрощеного провадження 5 жовтня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративногосуду.

Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов