Рішення № 106640312, 16.06.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року Справа № 160/1069/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 365 грн. 38 коп. у день за період з 12.08.2017 по 23.12.2021 терміном 1594 календарних днів у сумі 582415 грн. 72 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки і індексація грошового забезпечення були виплачені з порушенням строку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

За ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 02.05.2022 у зв`язку з відсутністю відзиву на позовну заяву та введенням в Україні воєнного стану провадження у справі було зупиненно.

06.06.2022 від Військової частини НОМЕР_1 через електронну пошту до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 відповідач зазначає, що на підставі довідки-розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2017 по 23.12.2021 (із розрахунком грошового забезпечення за останні 2 місяці, що передували звільненню, кількість календарних днів затримки та розрахунок істотної частки) позивача, розмір грошового забезпечення за останні два місяці служби перед звільненням становив 22547,44 грн.

Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням становить 61 день. Відтак, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні місяці служби перед звільненням складає 369,63 грн. Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 12.08.2017 по 23.12.2021 (включно) становить 1594 днів.

Враховуючи істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час розрахунку складає:

Сума остаточного розрахунку (з урахуванням військового збору 1,5%)

(індексація ГЗ, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як УБД)

______________х100

середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 12.08.2017 по 23.12.2021 (1594 днів)

37494,29 грн/589190,22 грн.х100=6,36%

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,36% становить:

369.63 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 6,36%+23.51 грн.:

23.51 грн. х 1594 (днів затримки розрахунку)=36474.94 грн. З врахуванням принципу справедливості та співмірності, відповідач вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований ОСОБА_1 у розмірі 37474,94 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Оскільки військова частина не є розпорядником коштів та фінансується з державного бюджету, то, відповідно, відповідач не може передбачити наперед компенсаційні витрати - для їх виплати необхідно направляти заяви до відповідного органу. Дії зумовлені специфічних порядком фінансування всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів.

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

10.06.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач підтримує свої позовні вимоги та вказує, що формула середнього заробітку наведена у відзиві на позовну заяву не базується на правових висновках Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якому у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначено, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час її затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 16.06.2022 провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2017 №41 майора ОСОБА_1 , начальника штабу першого заступника командира протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 21 червня 2017 року №111 у запас відповідно до підп. «ї» п. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту у яких закінчився та які не висловили бажання продовжувати військову службу), наказано вважати таким, що 11 серпня 2017 року здав справи та посаду.

З 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.

Відповідно до копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_5 від 30.12.2021 по картковому рахунку позивача при звільненні відповідачем 19.08.2017 було перераховано 53062,09 грн.

Відповідно до копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_5 від 30.12.2021 по картковому рахунку позивача 23.02.2018 відповідачем було перераховано 33219,84 грн.

У зв`язку з проведенням не у повному обсязі нарахувань і виплат грошового забезпечення Військовою частиною, позивачем був поданий до суду відповідний позов.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 у справі №160/11758/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 серпня 2017 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 серпня 2017 року.

Судове рішення виконано 26.04.2021.

Згідно копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» №737В1ВJ9QEA5HHQM від 30.12.2021 по картковому рахунку позивача 26.04.2021 відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення було перераховано позивачу 15546,46 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі 160/12517/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.08.2017 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.08.2017 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судове рішення виконано 24.12.2021, що підтверджується копією виписки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_6 від 30.12.2021 по картковому рахунку позивача 26.04.2021, відповідно до якої відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення було перераховано позивачу 21385,41 грн.

У зв`язку з тим, що грошова компенсація і індексація грошового забезпечення були виплачені відповідачем з порушенням строку розрахунку, позивач звернувся з позовом до суду про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішені спору суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 ст. 24 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).

За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 про нараховані та сплачені суми грошового забезпечення майора ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу нараховано 22547,46 грн. в т.ч. за червень 2017 в сумі 11273,73 і за липень 2017 в сумі 22547,46 грн.

За 61 день (2 місяці) середньоденнийрозмір грошового забезпечення складає 369,63 грн. (22547,46 грн./61 днів).

Період затримки розрахунку середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку з 12.08.2017 (дата наступного дня після звільнення) по 23.12.2021 (дата фактичного розрахунку) становить 1594 дні.

За вказаний період середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 589190,22 грн. (369,63 грн. х 1594 днів).

Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

При застосуванні ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цьогокодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначенів статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 іВерховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі№ 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:

«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».

Відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні. Належні виплати позивачу були проведені відповідачем за рішенням суду остаточно 23.12.2021.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

Позивачем розраховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 589190,22 грн., що перевищує розмір виплаченої компенсації 15546,46 грн., у зв`язку з чим суд враховуючи вищенаведені критерії для зменшення розміру відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України вважає правильним зменшити розмір суми середнього заробітку.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 15546,46 грн. (частка компенсації за невикористані календарні дні відпустки та індексації грошового забезпечення) / 589190,22 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1594 дні)) х 100 = 2,63 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,63 % становить: 369,63 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 2,63 % = 9,72 грн.;

За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає: 9,72 грн. х 1594 (днів затримки розрахунку) = 15493,68 грн.

Щодо позовних вимог про компенсацію позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р., суд зазначає наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (Порядок №44).

Пунктом 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.

Проте, нарахування та виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за рішенням суду відповідачем не була проведена, а тому суд вважає передчасними позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача одночасно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, внаслідок чого позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_7 від 22.10.2019 і відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 369 грн. 63 коп. у день за період з 12.08.2017 по 23.12.2021 терміном 1594 календарних днів у сумі 15493 грн. 68 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона