Рішення № 106624828, 15.09.2022, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1930/21

Провадження № 2/0182/98/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

15.09.2022 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ТОВ «Девелоп Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 14 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту, та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/150034/3142/74, згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 34 500,00 доларів США, які видавалися на придбання нерухомості строком до 13 червня 2028 року, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі - 13,5 % річних, комісії, згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені кредитним договором. Надання кредитних коштів проводилося, згідно вимог п.6.1. Кредитного договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, з можливою видачі готівки через касу Кредитора. Згідно п.7.1. Кредитного договору, Позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредитної заборгованості та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі, згідно з Графіком погашення кредиту та інших платежів (Додаток № 1 до Кредитного договору). Відповідно до умов п.7.2. Кредитного договору, Позичальник також зобов`язався здійснювати погашення Кредиту та процентів ануїтетними платежами в валюті Кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання Кредиту в дату, визначену п.1.3.3. Кредитного договору. Якщо дата сплати, зазначена в п.1.3.3. Договору, не є банківським днем, платіж здійснюється не пізніше останнього банківського дня, що передує даті, визначеній п.1.3.3. Кредитного договору. Згідно з п.3.1. Кредитного договору, Позичальник зобов`язався сплачувати Кредитору проценти за користування Кредитом, розмір яких розраховується на основі процентної ставки в розмірі, визначеному п.1.2.1 Кредитного договору. Крім того, згідно п.3.3. Кредитного договору сторони встановили, що нарахування процентів по Кредитному договору будуть нараховуватися і щомісяця на суму Кредиту за весь строк користування кредитом, включаючи день надання та день повного погашення Кредиту, виходячи з фактичної кількості днів в місяця та році (мето факт/факт). Проценти підлягають сплаті Позичальником у складі ануїтетних платежів у порядку, визначеному ст.7 цього Кредитного договору. Проте, всупереч вимогам п.З.1., п.3.3., п.7.1., п.7.2. Кредитного договору Позичальник не виконала взяті на себе договірні зобов`язання, а саме: не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом. Відповідно до рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2011 року по справі № 2-4246/11, позовні вимоги Банку було задоволено частково, а саме: стягнуто з боржника заборгованість за Кредитним договором № 014/150034/3142/74 від 13 червня 2008 року в розмірі 375 425 грн. 45 коп. та вирішено питання щодо стягнення судових витрат в розмірі 1 700 грн. 00 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн. 00 коп. Вищевказане рішення суду не оскаржувалося, набуло чинності та були виданні виконавчі лист про примусове стягнення. Враховуючи те, що Позичальник не виконав рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2011 та вимоги Банку щодо врегулювання Кредитної заборгованості, наразі Банк змушений в чергове звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, так як станом на дату розрахунку заборгованості, а саме: на 15 вересня 2020 року заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором складає 91 795, 72 доларів США (без урахування заборгованості по пені), яка складається з: заборгованості за кредитом - 38 621 доларів США 55 центів; заборгованості за відсотками - 53 174 доларів США 17 центів. На підтвердження вищевикладених обставин позивачем надано обґрунтований розрахунок суми, яка стягується по кредиту станом на 15 вересня 2020 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 18 червня 2008 року між Банком (Іпотекодержатель) та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. за реєстровим номером 1192 і зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 2967103. Відповідно до умов п.1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею: 52,2 кв.м., житловою площею: 30,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. 18 червня 2008 року, реєстраційний номер 1201. Згідно п.1.3 Договору іпотеки, сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки у сумі - 209 400 грн. 00 коп. На підставі викладеного, банк просить в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором № 014/150034/3142/74 від 13 червня 2008 року в сумі 38 621, 55 США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (та складається з: коридору 1 = 7,6 кв.м., санвузлу 2 = 4,0 кв.м.; кухні 3 = 7,8 кв.м.; житлової кімнати 4 = 14,9 кв.м.; житлової кімнати 5 = 15,7 кв.м.; балкону = 2,2 кв.м. Загальна площа квартири складає 52,2 кв.м., житлова площа - 30,6 кв.м., яка належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, Мігуновим С.О. від 18.06.2008 року за реєстровим № 1192 і зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів та реєстраційним № 2967103, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Нікопольським міжміським бюро технічної інвентаризації», номер витягу 19115756 від 09 червня 2008 року, реєстраційний номер 5188342, номер запису 13 в книзі № 12, шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Крім цього, просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 890 грн. 00 коп.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року дану справу було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с.62).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2021 року, на підставі заяви представника АТ «Райффайзен Банк Аваль», по даній справі було здійснено заміну позивача з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на АТ «ОКСІ Банк» у зв`язку з укладанням договору відступлення права вимоги та розгляд справи було призначено на 19 січня 2022 року, який вподальшому неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача по справі (98-99).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року, на підставі заяви представника АТ «ОКСІ Банк», по даній справі було здійснено заміну позивача з АТ «ОКСІ Банк» на ТОВ «Девелоп Фінанс» та розгляд справи було призначено на 24 березня 2022 року, який також вподальшому неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача по справі (149-150).

В судове засідання, призначене на 15 вересня 2022 року, представник позивача не з`явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, про що свідчить довідка (а.с.179), при цьому, 15 вересня 2022 року на електронну адресу суду від представника позивача Савінського К. надійшло клопотання, в якому він просить суд розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить вимоги задовольнити (а.с.181).

Відповідачка про розгляд справи була повідомлена належним чином, однак, своїм правовизначним цивільно-процесуальним законодавством не скористалася та будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надала. Конверти, які були направленні за останньою відомою адресою її місця проживання та перебування, повернулися з відмітками «за закінченням строку зберігання» (а.с.73) та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.172).

Враховуючи вимоги ст.223 ЦПК України та ст.6 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив факти та відповідні до них правовідносини, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 14 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту, та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/150034/3142/74, згідно умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 34 500,00 доларів США, які видавалися на придбання нерухомості строком до 13 червня 2028 року, а Позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % річних, комісії, згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені кредитним договором. Надання кредитних коштів проводилося, згідно вимог п.6.1. Кредитного договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, з можливою видачі готівки через касу Кредитора. Згідно п.7.1. Кредитного договору, Позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредитної заборгованості та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі, згідно з Графіком погашення кредиту та інших платежів (Додаток № 1 до Кредитного договору). Відповідно до умов п.7.2. Кредитного договору, Позичальник також зобов`язався здійснювати погашення Кредиту та процентів ануїтетними платежами в валюті Кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання Кредиту в дату, визначену п.1.3.3. Кредитного договору. Якщо дата сплати, зазначена в п.1.3.3. Договору, не є банківським днем, платіж здійснюється не пізніше останнього банківського дня, що передує даті, визначеній п.1.3.3. Кредитного договору. Згідно з п.3.1. Кредитного договору, Позичальник зобов`язався сплачувати Кредитору проценти за користування Кредитом, розмір яких розраховується на основі процентної ставки в розмірі, визначеному п.1.2.1 Кредитного договору. Крім того, згідно п.3.3. Кредитного договору, сторони встановили, що нарахування процентів по Кредитному договору будуть нараховуватися і щомісяця на суму Кредиту за весь строк користування кредитом, включаючи день надання та день повного погашення Кредиту, виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році (мето факт/факт). Проценти підлягають сплаті Позичальником у складі ануїтетних платежів у порядку, визначеному ст.7 цього Кредитного договору. Проте, всупереч вимогам п.3.1., п.3.3., п.7.1., п.7.2 (а.с.10-25). Як вбачається з матеріалів справи, Позичальник не виконала взяті на себе договірні зобов`язання, а саме: не здійснювала щомісячно погашення кредитної заборгованості, згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом. Тому, у відповідності до рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2011 року по справі № 2-4246/11, позовні вимоги Банку було задоволено частково, а саме: стягнуто з боржника заборгованість за Кредитним договором № 014/150034/3142/74 від 13 червня 2008 року в розмірі 375 425 грн. 45 коп. та вирішено питання щодо стягнення судових витрат в розмірі 1 700 грн. 00 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн. 00 коп. Вищевказане рішення суду не оскаржувалось, набуло чинності та були видані виконавчі лист про примусове стягнення (а.с.41-42). При цьому, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 18 червня 2008 року між Банком (іпотекодержатель) та громадянкою України ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. за реєстровим номером 1192 і зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за реєстраційними № 2967103. Відповідно до умов п.1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 30,6 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. 18 червня 2008 року, реєстраційний номер 1201. Згідно п.1.3 Договору іпотеки, сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки у сумі 209 400 грн. 00 коп. (а.с.34-26). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (та складається з: коридору 1 = 7,6 кв.м., санвузлу 2 = 4,0 кв.м.; кухні 3 = 7,8 кв.м.; житлової кімнати 4 = 14,9 кв.м.; житлової кімнати 5 = 15,7 кв.м.; балкону = 2,2 кв.м., загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 30,6 кв.м., належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. від 18.06.2008 року за реєстровим № 1192 і зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів та реєстраційним № 2967103 (а.с.37-38). Як вбачається з п.1.2. Договору іпотеки № 1193, предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 52,2 кв.м., житловою площею 30,6 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу (а.с.34). Згідно п.1.3. Договору іпотеки, сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки у сумі 209 400 грн. 00 коп.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, однією з загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Стаття 627 ЦК України визначає, що, відповідно до статті цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, цивільне законодавство встановлює свободу сторін на укладення договору, що означає, що сторони, діючи на власний розсуд та вільному волевиявленні, мають право узгодити та затвердити основні умови договору, які є обов`язковими для виконання сторонами. Добросовісність сторін щодо укладення та виконання договору, так само, як і правомірність правочину (ст.204 ЦК України) презюмується, якщо інше не було встановлено в передбаченому законом порядку. Сторони, укладаючи договір, мають можливість узгодити всі основні умови договору шляхом досягнення відповідних домовленостей щодо предмету договору, в тому числі, висловити заперечення стосовно певних умов та дійти згоди щодо їх зміни.

Згідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За кредитним договором, Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (п. 1 ст. 1054 ЦК України).

Пунктом 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (п.1 ст.530 ЦК України).

Крім того, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежного виконання).

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплатити відсотки.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість ним виконання свого грошового зобов`язання.

Як слідує з ч.1 статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням та завдатком.

Одночасно з тим, ст.572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторам цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

На підставі ст.589 ЦК України, у разі невиконання обов`язків, забезпечених заставою, заставодержатель отримує право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст.575 ЦК України, іпотека є видом застави.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до умов ст.38 Закону України Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договорами кредиту та як наслідок виникнення заборгованості.

Отже, позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями. Дані розрахунки відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовані.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що позов є доведеним та обґрунтованим.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.4, укладеного 18 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов`язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту, та громадянкою України ОСОБА_1 іпотечного договору від 09 квітня 2008 року передбачено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у цього пункту договору. У п.5.1 цього договору сторони погодили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (а.с.35 оборот).

Отже, підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель, однак, це не свідчить про надання іпотекодавцем безумовної згоди на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Щодо посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 фактично надала згоду на застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У позовній заяві в обґрунтування своїх вимог представник позивача послався на те, що на виконання вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», позивачем 21 вересня 2020 року було направлено на адресу відповідачки вимогу про виконання зобов`язання, крім цього, містилося посилання на те, що у разі непогашення заборгованості банк буде змушений вжити заходів з примусового стягнення, у тому числі, не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на об`єкт, що перебуває в іпотеці (а.с.45). Після того, як відповідачка отримала вищевказану досудову вимогу, жодних заперечень до банку не надходило.

При цьому, суд критично оцінює такі доводи, оскільки належним чином не підтверджено, що саме ОСОБА_1 від відповідача отримала повідомлення, датоване 21 вересня 2020 року, оскільки, у відповідності до копії квитанції про відправку вищевказаного листа, відомості щодо одержувача не зазначені, підпис відсутній (а.с.46), а тому, в даному випадку, відсутні підстави вважати ОСОБА_1 такою, що була належним чином повідомленою та попередженою про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В частинах 1, 2 статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини спору, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

За таких обставин, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача у розмірі 4 890 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.3, 11-13,17-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,-

В И РІ Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості - задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним договором №014/150034/3142/74 від 13 червня 2008 року в сумі 38 621, 55 США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (та складається з: коридору 1 = 7,6 кв.м., санвузлу 2 = 4,0 кв.м.; кухні 3 = 7,8 кв.м.; житлової кімнати 4 = 14,9 кв.м.; житлової кімнати 5 = 15,7 кв.м.; балкону = 2,2 кв.м. Загальна площа квартири складає 52,2 кв.м., житлова площа - 30,6 кв.м.), яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. від 18.06.2008 року за реєстровим № 1192 і зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів та реєстраційним № 2967103, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Нікопольським міжміським бюро технічної інвентаризації» (номер витягу 19115756 від 09 червня 2008 року, реєстраційний номер 5188342, номер запису 13 в книзі № 12), шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», накласти тимчасовий мораторій на право продажу двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (та складається з: коридору 1 = 7,6 кв.м., санвузлу 2 = 4,0 кв.м.; кухні 3 = 7,8 кв.м.; житлової кімнати 4 = 14,9 кв.м.; житлової кімнати 5 = 15,7 кв.м.; балкону = 2,2 кв.м. Загальна площа квартири складає 52,2 кв.м., житлова площа - 30,6 кв.м.), яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. від 18.06.2008 року за реєстровим № 1192 і зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів та реєстраційним № 2967103, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Нікопольським міжміським бюро технічної інвентаризації» (номер витягу 19115756 від 09 червня 2008 року, реєстраційний номер 5188342, номер запису 13 в книзі № 12) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» витрати по сплаті судового збору у сумі 4 890 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал