Рішення № 106619562, 26.09.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40970/21

Провадження № 2/761/6241/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Соломон О.М.,

за участі

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ГУ НП в м.Києві: Мекроуд С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

15.11.2021 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: стягнути з держави Україна, в особі Головного управління Національної поліції в м.Києві, з Державного казначейства шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 661 362,00 грн., завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами досудового слідства Головного управління національної поліції в м.Києві.

Вимоги обгрунтовані тим, що Головним управлінням Національної поліції України у м.Києві здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню №12020100000000024 від 16.01.2020 року, розпочатого за ч.1 ст.129 КК України та Головним управлінням Національної поліції в Київській області в кримінальному провадженні №12018110000000307 від 07.05.2018 року за ч.1 ст.365 КК України. Як зазначає позивач, вона є потерпілою у вказаних кримінальних провадженнях, слідчими в кримінальних провадженнях не здійснюється належним чином досудове розслідування та до цього часу не оголошено підозру, справи не передані до суду. Крім того, відповідачем не виконується ухвала слідчого судді від 19.07.2021 року у справі №761/25253/21. Такою бездіяльністю, як зазначає позивач, їй спричинена моральна шкода, вона зазнала хвилювань, витрачала час для доказування своєї правоти, неодноразово зверталась до суду.

Позивач звернулась до суду з цим позовом, оскільки упродовж 23 років 2 місяців вчиняються службові злочини, а тому вона вважає, що має бути відшкодовано моральну шкоду в сумі 661 362,00 грн.

28.06.2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції України у м.Києвів якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог з тих підстав, що позивач не надала до позовної заяви рішення судів якими було б визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції України у м.Києві.

26.07.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позові.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції України в м.Києві в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні так як позивачем не доведено всіх чотирьох складових, які повинні бути для відшкодування моральної шкоди.

Державна казначейська служба України в судове засідання представника не направила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи.

А тому у відповідності до положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність представника Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши думку позивача, представника відповідача (Головного управління Національної поліції України у м.Києві), дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані в судовому засіданні докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову за наступних підстав.

Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 22 ЦК України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Закон пов?язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Стаття 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода, та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Перелік не має вичерпного характеру.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне - щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово.

Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Як встановлено в судовому засіданні, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 19.07.2021 року (справа №761/25253/21) було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу ГУНП у м. Києві невідкладно, але не пізніше 24 (двадцяти чотирьох) годин після отримання копії ухвали слідчого судді, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 06 липня 2021 року (зареєстрована в журналі єдиного обліку за №941), та розпочати досудове розслідування; зобов`язано уповноважену особу ГУНП у м. Києві надати ОСОБА_1 у строк, встановлений ч. 1 ст. 214 КПК України, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджує внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення, викладених у її заяві від 06 липня 2021 року.

Крім того, ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м.Києва від 30.09.2021 року (справа №753/19677/21) було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноваженого слідчого відділу Дарницького УП ГУ НП у м. Києві невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 про скоєння злочину від 23.09.2021, яка зареєстрована у журналі єдиного обліку за №62811.

Позивач не надала суду доказів пред`явлення до виконання зазначеної ухвали суду.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в м.Києві зазначила, що вказана ухвала не надходила на виконання.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, у кримінальному провадженні №12018110000000307 від 07.05.2018 року ОСОБА_1 07.05.2018 року слідчим СУ ГУ НП в Київській області була вручена пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого.

Крім того, у кримінальному провадженні №12020100000000024 ОСОБА_1 слідчим СУ ГУ НП в м.Києві 28.01.2020 року була вручена пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого.

Позивач не надала до суду витяги з Єдиного державного реєстру кримінальних проваджень по кримінальному провадженню №12020100000000024, тому суд позбавлений можливості встановити обставини кримінального правопорушення.

Позивач не надала суду доказів на підтвердження тієї обставини, що в зазначеному кримінальному провадженні слідчим не вчиняються слідчі дії.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.

Обставини справи свідчать про те, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності Головного управління Національної поліції України у м.Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі її заяв про кримінальне правопорушення свідчить про реалізацію останньою можливості оспорення процесуальної діяльності правоохоронного органу і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.

Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Крім того, позивач не надала суду належних доказів на підтвердження тієї обставини, що слідчими належним чином не здійснюються слідчі дії при розслідуванні кримінального провадження №12020100000000024 від 16.01.2020 року, розпочатого за ч.1 ст.129 КК України.

Таким чином, судом не встановлено дій з боку Головного управління Національної поліції України у м.Києві, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1176, 1167, 1173 ЦК України.

В той же час, суд не може взяти до уваги як належний та допустимий доказ документи, які надані позивачем з кримінальних провадження №12018110000000307, 12017100000001187, оскільки здійснення досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях не є підставою для звернення до суду з позовом.

Крім того, стаття 176 ЦК України визначає, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Варто зазначити, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) від 3 жовтня 2001 року справа N 1-36/2001, N 12-рп/2001 зазначено, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями (стаття 32 Цивільного кодексу Української РСР). Згідно з частиною першою статті 33 Цивільного кодексу держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна (стаття 32 Цивільного кодексу Української РСР).

Отже, діюче законодавство України не покладає на Державну казначейську службу України, відповідальність за юридичні особи, створені державою.

А тому повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77-82, 141, 213, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення було виготовлено 04 жовтня 2022 року

Суддя: Н.Г.Притула