Ухвала суду № 106553086, 03.10.2022, Господарський суд Чернігівської області

У Х В А Л А

"03" жовтня 2022 р.м. Чернігів справа № 927/777/22

Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали позовної заяви №5138вих-22 від 27.09.2022

За позовом: Керівника Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

Позивача: Фонду комунального майна Чернігівської міської ради,

код ЄДРПОУ 14227121, вул. Мстиславська, 8, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова»,

код ЄДРПОУ 24100060, вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03150

Предмет спору: про стягнення 21 553 284,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова», у якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в розмірі 21 553 284,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди цілісного майнового комплексу №1 від 25.12.2000 в частині своєчасної сплати орендної плати за користування майном комунальної власності, що ставить під загрозу своєчасність надходження та акумулювання коштів міського бюджету, чим спричиняється шкода державним економічним інтересам.

Згідно з положеннями статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень Фонду комунального майна Чернігівської міської ради, зокрема її бездіяльність. Порушення інтересів держави має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, не вживає активних дій (підготовка проекту позовної заяви, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Фонд комунального майна Чернігівської міської ради (далі - Фонд), відповідно до «Положення про фонд комунального майна Чернігівської міської ради» від 30.11.2016, утворений Чернігівською міською радою і відповідно до чинного законодавства України здійснює реалізацію політики органів місцевого самоврядування м. Чернігова у сфері управління, приватизації, оренди об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова. Фонд є юридичною особою, має самостійний баланс; рахунки в Управлінні Державної казначейської служби України в м. Чернігові Чернігівської області, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, відповідні штампи та бланки. Фонд утримується за рахунок коштів міського бюджету. Одним з завдань Фонду є забезпечення стабільного надходження до міського бюджету коштів за рахунок продажу майна комунальної власності та здачі його в оренду.

Прокурор зазначає, що Фонд комунального майна Чернігівської міської ради, який наділений відповідними повноваженнями, упродовж тривалого часу не вживає належних заходів до стягнення заборгованості у судовому порядку, а лише обмежився направленням претензій про необхідність погашення заборгованості на адресу відповідача, а також направленням матеріалів до Чернігівської окружної прокуратури, що підтверджує неналежне здійснення ним своїх повноважень, є всі підстави для вжиття прокурором заходів, передбачених ст.53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом подання вказаної позовної заяви в інтересах держави в особі Фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 26.09.2022 №5118вих-22 керівник Чернігівської окружної прокуратури повідомив Фонд комунального майна Чернігівської міської ради в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що Чернігівською окружною прокуратурою підготовлено до Господарського суду Чернігівської області позовну заяву в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 21 553 284,14 грн.

У свою чергу, заява прокурора складена 27.09.2022 за №5138вих-22, тобто на наступний день після складення прокурором листа-повідомлення до Фонду комунального майна Чернігівської міської ради про підготовку позовної заяви до суду.

Крім того, лист-повідомлення від 26.09.2022 №5118вих-22 направлений позивачу не до подання позову, а міститься в додатках до позовної заяви, копії яких направлені позивачу 27.09.2022 саме у порядку ст. 172 ГПК України.

Прокурором не додано доказів того, що ним попередньо, до звернення до суду із позовною заявою, повідомлено Фонд комунального майна Чернігівської міської ради про намір подати позов, натомість, таке повідомлення фактично відбулось лише у виді направлення матеріалів позовної заяви позивачу, а відтак, прокурором порушено встановлений порядок звернення до суду.

Направлення до суду позову одночасно з відповідним повідомленням суб`єкта владних повноважень фактично унеможливлює реалізацію компетентними органами своїх повноважень та усуває саме існування "розумного строку".

Як вкотре зазначив Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 по справі № 922/652/18, звернення прокурора до господарського суду з позовом наступного дня після складання листа-повідомлення не може вважатися наданням компетентному органу розумного строку для реагування на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, або вчинення дій для виправлення ситуації, тому наявне звернення майже одночасно з поданням позову до суду позбавило позивача можливості відреагувати на звернення прокурора.

Суд також не може погодитись з доводами прокурора про те, що Фонд комунального майна Чернігівської міської ради не вживав належних заходів щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено певні заходи, спрямовані на усунення порушень інтересів держави, а саме направлення ним відповідачу 11.08.2022 та 23.09.2022 претензій щодо погашення заборгованості у сумі 21 553 284,14 грн.

Направлення претензій (навіть неодноразове) боржнику є звичайною та розумною практикою ділового обороту, обумовленою бажанням і можливістю врегулювання спорів мирним шляхом з метою уникнення тривалих судових процесів.

При цьому, будь-яких ознак того, що позивач не має наміру самостійно звернутися до суду за захистом порушених інтересів держави матеріали справи не містять.

Натомість, в поданих претензіях зазначено, що в разі несплати претензійної суми Фондом комунального майна будуть прийняті відповідні заходи щодо примусового стягнення боргу в установленому законодавством порядку, а саме підготовлено відповідну позовну заяву до суду.

Однак, навіть не дочекавшись відповіді на повторну претензію (або часу, зі спливом якого можна буде дійти висновку про негативну реакцію на цю претензію боржника), прокурор вирішив самостійно подати позов до суду, що також свідчить про фактичне усунення позивача від права та можливості самостійно приймати відповідні рішення.

Суд також не приймає до уваги доданий до позовної заяви лист від 14.09.2022 Чернігівського міського голови до керівника Чернігівської окружної прокуратури щодо вжиття заходів представницького характеру, з огляду на наступне.

Фонд комунального майна Чернігівської міської ради є юридичною особою, тобто самостійним суб`єктом цивільних правовідносин. Цей орган хоча і створений Чернігівською міською радою, однак це не наділяє міського голову цивільною дієздатністю особисто представляти Фонд у взаємовідносинах з третіми особами.

Крім того, із зазначеного листа Чернігівського міського голови вбачається суб`єктивне, цілеспрямоване перекладання функцій Фонду комунального майна Чернігівської міської ради на прокурора, а відтак і про альтернативність звернення до суду і фактичну заміну належного суб`єкта звернення.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено звернення прокурора з позовом до суду в особі уповноваженого органу саме на прохання такого органу.

Таким чином, направлення відповідного листа з проханням до прокуратури про вжиття заходів представницького характеру спростовує "виключність випадку" у розумінні статті 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», насамперед свідчить про альтернативність статусу прокурору як суб`єкта звернення до суду для захисту інтересів держави та розцінюється судом лише як створення формального приводу для його звернення до суду.

За наведених обставин у їх сукупності, суд вважає, що звернувшись до суду із цим позовом, прокурор діяв саме як альтернативний суб`єкт звернення, замінивши позивача, який може самостійно захищати інтереси держави у суді, і фактично усунувши можливість подання позову останнім, а підстави для самостійного звернення до суду мають штучно створений характер.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором всупереч вимогам частини 4 статті 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру у позовній заяві не доведено невжиття Фондом комунального майна Чернігівської міської ради належних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади протягом розумного строку та відповідно не обґрунтовано підстави для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати саме прокурором.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

За наведених підстав у їх сукупності, суд дійшов висновку, що подана позовна заява підлягає поверненню.

Згідно з ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись п. 4 ч. 5 ст. 174, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву та додані до неї документи повернути прокурору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун