Рішення № 10653414, 25.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 травня 2010 р.           Справа 11/27-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Колос», смт. Чернівці

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

«Чернівчанка-Агро», с. Моївка Чернівецького району

про відшкодування збитків у сумі 158617,43 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача Г. Когут за довіреністю б/н від 18.02.2010р.,

В. Затерка керівник;

від відповідача В. Баюш за довіреністю б/н від 09.03.2010р.,

А. Дідов за довіреністю б/н від 09.02.2010р..

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівчанка-Агро»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»заподіяні збитки в загальному розмірі 158617,43 грн..

В процесі розгляду справи позивач заявою від 16.04.2010р. змінив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 141547,75 грн., з яких: 24696,56 грн. – вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, 2500 грн. –додаткові витрати та 114351,19 грн. –неодержаний прибуток.

Позовні вимоги мотивовано тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Колос»здійснює свою господарську діяльність з вирощування зернових та технічних культур на території Чернівецької селищної ради, для чого використовує землі сільськогосподарського призначення на правах оренди.

12.03.2009 р. сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівчанка-Агро»здійснено самозахват земельної ділянки розміром 62 га, що належить позивачу на праві оренди. Так, починаючи з листопада 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «Колос»на площі № 11 розміром 102 га було проведено ряд агротехнічних робіт, а саме оранку, затримання вологи, та культивацію. Після цього було посіяно 30 га ярого ячменю та 10 га соняшнику, на решті площі (62 га) було проведено повторну культивацію після дощу і підготовлено площу під посів кукурудзи, але в ніч з 12 на 13 березня 2009 року відповідач СТОВ «Чернівчанка-Агро»без будь-яких правових на то підстав решту площі (62 га) засіяло гірчицею.

Вказані дії відповідача призвели до понесення позивачем збитків у вигляді вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткових витрат та неотриманого прибутку, які позивач на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20,174,225 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача.

Відповідач в листі за № 79 від 16.02.2010р. заперечує проти позову посилаючись на те, що у 2009 році на території Чернівецької селищної ради у користуванні товариства було 973 га земель.

Твердження позивача про те, що ним на площі № 11 розміром 102 га було проведено ряд агротехнічних робіт, а саме оранку, затримання вологи та культивацію є необґрунтованими, оскільки останнім не надано правовстановлюючих документів на право оренди даних земель так як вони відсутні. Фактично на полі № 11 позивач має близько 20 договорів оренди на площу орієнтовно 35 га, частина з яких має подвійну реєстрацію та знаходиться також в оренді СТОВ «Чернівчака-Агро».

На думку відповідача, самовільного зайняття земельної ділянки не було, оскільки мав місце вчинений правочин щодо такої земельної ділянки, а саме укладені договори оренди землі з громадянами. Тому підстав для стягнення заявлених позивачем збитків не має.

При розгляді справи 20.04.2010р. та 11.05.2010р. судом оголошувались перерви відповідно до 11.05.2010р. та 25.05.2010р. з метою надання сторонами доказів необхідних для вирішення спору в даній справі.

Перевіривши доводи представників сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову зважаючи на таке.

Згідно ч.2 ст.21 Господарського процеуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Заявлений позивачем позов за своєю юридичною суттю є вимогами про відшкодування позадоговірної шкоди, яка регулюється главою 82 ЦК України.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування збитків (шкоди), необхідними є, окрім його протиправної поведінки, сукупність інших елементів, а саме: наявність збитків, безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина правопорушника.

Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, передбачені статтею 1192 ЦК України, за якою з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач та відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткових витрат та неотриманого прибутку, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 із наступними змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв’язок.

У відповідності зі ст.. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Статтею 157 цього Кодексу визначено порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам де зазначено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач заявляє до стягнення збитки у вигляді вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткових витрат та неотриманого прибутку.

Так, заявлена позивачем сума збитків у вигляді вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена останнім відповідно до розрахунків розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, актів обстеження земельних ділянок проведених державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Вінницькій області.

При цьому, відповідно акту № 3 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Булатової Г.Н. визначена у розмірі 1870 грн. 76 коп., відповідно акту № 4 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Василяк Л.В. визначена у розмірі 1870 грн. 65 коп., відповідно акту № 5 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Рудніцької Б.М. визначена у розмірі 1857 грн. 66 коп.. відповідно акту № 6 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Мартинюк М.В. визначена у розмірі 1855 грн. 93 коп., відповідно акту № 7 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Мариновської Я.М. визначена у розмірі 1870 грн. 65 коп., відповідно акту № 8 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Котовської В.Ф. визначена у розмірі 1870 грн. 65 коп., відповідно акту № 10 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Залевського М.П. визначена у розмірі 1630 грн. 30 коп., відповідно акту № 11 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Канівець Л.Ф. визначена у розмірі 1628 грн. 35 коп., відповідно акту № 12 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Дембровської Н.С. визначена у розмірі 1621 грн. 32 коп., відповідно акту № 13 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Залевського М.П. визначена у розмірі 1627 грн. 16 коп., відповідно акту № 14 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Карась Ф.С. визначена у розмірі 1621 грн. 75 коп., відповідно акту № 15 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Їжаківського П.Б. визначена у розмірі 1630 грн. 08 коп., відповідно акту № 16 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Мазурчак Г.Ф. визначена у розмірі 1870 грн. 65 коп., відповідно акту № 17 сума шкоди за земельну ділянку, що орендується у гр. Маковій А.ГІ. визначена у розмірі 1870 грн. 65 коп., що разом складає 24696 грн. 56 коп..

Постановою КМ України від 25.07.2007 №963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, з якої вбачається, що розмір шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки за формулою.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено відповідні акти, проводилась відповідно до норм ст.ст. 6,10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

На виконання названих статей цього Закону Наказом Держкомзему від 12.12.2003 року №312 затверджений Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Пунктом 5.4 цього Порядку встановлені вимоги до акта, що складається за результатами перевірки і дані якого покладаються в основу (зокрема, площа земельної ділянки) розрахунку шкоди за вищезазначеною Методикою.

Разом з тим, за приписами пункту 5.6 Порядку в акті наводиться план-схема місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис чи викопіювання з картографічних матеріалів планів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості та зазначенням суміжних землекористувачів). На плані-схемі вказується загальна площа земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення (забруднення, самовільне зайняття тощо).

З матеріалів справи вбачається, що в актах, наданих позивачем, в порушення вимог Порядку не наведена схема місця розташування земельних ділянок, а лише зазначено, що СТОВ «Чернівчанка-Агро»неправомірно використовуються земельні ділянки, що за твердженнями позивача є самовільним зайняттям земельних ділянок.

В розумінні ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як стверджується матеріалами справи та поясненнями представників відповідача, в 2009 році останнім відповідно до укладених договорів з громадянами, площа орендованої СТОВ «Чернівчанка-Агро»земельної ділянки на території Чернівецької селищної ради становить 52,3065 га. Відповідно до укладеного договору оренди не переоформлених земельних часток (паїв) у 2009 році відповідачем використовувалось 5,2256 га. Відповідно до укладеного договору оренди проектних доріг, відповідачем використовувалась земельна ділянка площею 2,45 га.

Тобто, загальна площа земель, що знаходяться в оренді СТОВ «Чернівчанка-Агро» на полі за № 11, становить 60 га.

Таким чином, відповідачем використовувались земельні ділянки у відповідності до норм чинного законодавства.

Наведене свідчить про те, що як позивачем так і відповідачем використовуються земельні ділянки на території Чернівецької селищної ради. Вказана ситуація виникла у зв’язку з подвійною реєстрацією договорів оренди земельних ділянок, укладених як позивачем так і відповідачем з громадянами на вказані земельні ділянки.

Факт подвійної реєстрації підтверджується листом Вінницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»за № 7788 від 03.11.2009р..

Таким чином, використання земельних ділянок як позивачем так і відповідачем виникли з вини реєстратора, що спростовує твердження позивача відносно вини відповідача у самовільному зайнятті земельної ділянки, а тому суд вважає, що самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок не було.

Крім того слід зауважити, що в розрахунках розміру шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок, наданих позивачем, не має жодних посилань на завдання шкоди ТОВ «Колос», а самі розрахунки проведено по земельних ділянках, що належать громадянам на праві власності.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків у вигляді додаткових витрат, що становлять 2500 грн., суд зауважує наступне.

Вказані витрати виникли у зв’язку зі сплатою позивачем на рахунок Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Вінницькій області 2500 грн. відповідно до договору № 0018 від 24.07.2009р. та акту прийому виконаних робіт від 29.07.2009р. за обстеження земельних ділянок та визначення розміру заподіяної шкоди.

Відшкодування понесених позивачем витрат, як збитків, не можуть бути віднесені до складу збитків за змістом ст. 623 ЦК України, оскільки такі витрати не є в причинно-наслідковому зв‘язку з діями відповідача пов‘язаними з використанням земельних ділянок та не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку в розмірі 114351,19 грн..

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач посилається на те, що у разі проведення посівів на зайнятих відповідачем земельних ділянках, позивач одержав би прибуток в розмірі 114351,19 грн.. Дана сума визначена останнім відповідно до технологічної карти вирощування кукурудзи з розрахунку 24,241 га, розрахунку та пояснень головного бухгалтера, звітності про урожайність, середньомісячних цін та договору закупівлі насіння.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Суд прийшов до висновку, що сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем в результаті вирощування зернових культур та орієнтовного отримання доходу в сумі 114351,19 грн.

Як зазначалось вище, в розумінні ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зважаючи на те, що теоретична можливість отримання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди, суд не вбачає правових підстав для задоволення даної вимоги.           

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, суд вважає, що позивачем недоведено заподіяння йому відповідачем збитків, а тому в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити з покладанням судових витрат в складі державного мита, витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та юридичних послуг, на позивача.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверненні до суду позивачем платіжним дорученням № 2 від 13.01.2010р. зайво сплачено 32 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а тому вказані витрати в зазначеному розмірі підлягають поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівчанка-Агро»збитки в загальному розмірі 141547,75 грн. відмовити.

2.          Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Колос»(24100, Вінницька область, Чернівецький район, вул. Польова, 3, код 23062280) з Державного бюджету України суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 32 (тридцять дві) грн. 00 коп. сплачених платіжним дорученням № 2 від 13.01.2010р. (оригінал платіжного доручення № 2 від 13.01.2010р. міститься в матеріалах справи № 11/27-10).

3.          Копію рішення направити сторонам.

Повний текст рішення оформлено та підписано 27.05.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (24100, Вінницька область, смт. Чернівці, вул. Польова, 3)

3 - відповідачу (24100, Вінницька область, Чернівецький район, с. Моївка, вул. Леніна, 73-а)