Постанова № 10652364, 16.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 лютого 2010 року 15 год. 38 хв. № 2а-9939/09/2670

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніліфт Україна»

до відповідача Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва, заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Павленко Вікторії Володимирівни

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0001012310/0 від1 14.05.2009р. та скасування акту №83/23-60/33748031 від 29.04.2009р.

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Мостова Н.В.

Представники сторін:

від позивача: Абрамов М.В.

від відповідача: не прибув

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 16.02.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніліфт Україна»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Павленко Вікторії Володимирівни про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0001012310/0 від 14.05.2009р. та скасування акту №83/23-60/33748031 від 29.04.2009р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнання відповідачем договору № 0241/0208 від 28.02.2008р. недійсним, який був укладений між ТОВ «ВПФ Метапродакшин»та ТОВ «Уніліфт Україна»про надання маркетингових послуг, суперечить вимогам ст..ст.215,216 ЦК України та ст.ст. 204,206, 207 ГКУ країни, так як тільки суд може визнати договір недійсним, а такого рішення судом не постановлено. Тому, встановлення відповідачем порушення позивачем п.п.7.4.5. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»в сумі 317500,01 грн. та прийняття податкового повідомлення рішення №0001012310/0 від 14.05.2009р. є незаконним. А відтак, позивач просить суд визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 14.05.2009р. №0001012310/0 та акт позапланової виїзної документальної перевірки від 29.04.2009р. №83/23-60/33748031.

Крім того, в судовому засіданні 12.11.2009 р. позивачем було надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001012310/0 від 14.05.2009р., акт позапланової виїзної документальної перевірки від 29.04.09р. 383/23-60/33748031, повідомлення-рішення № 0001012310/2 від 30.09.09р., рішення про розгляд скарги від 30.09.09р.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що позивач порушив п.п.7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. в шляхом неправомірного включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 211 666,67 грн. за квітень 2008р., що не підтверджені первинними документами.

В звязку з виявленим порушенням відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001012310/0 від 14.05.2009р. на загальну суму 317 500,01 грн., яке вважає правомірними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2009р. позивачу було відмовлено в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою від 16.02.2010р. було оголошено ухвалу про закриття провадження в частині позовних вимог, щодо визнання нечинним акту позапланової виїзної документальної перевірки від 29.04.09р. №83/23-60/33748031 та рішення про результат розгляду скарги від 30.09.2009 р.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва (надалі-відповідач) була проведена виїзна позапланова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніліфт Україна»(надалі-позивач) з питань правовідносин з ТОВ «ВПФ Метапродакшин».

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт від 29.04.2009 р. № 83/23-60/33748031 (надалі - Акт перевірки) та встановлено, що позивач при правовідносинах з ТОВ «ВПФ Метапродакшин»»порушив вимоги пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», занизивши суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2008р. в розмірі 211666, 67 грн.

В звязку з виявленим порушенням, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001012310/0 від 14.05.2009р. в сумі 317500,01 грн., з яких: 211666,67грн. основний платіж, 105833,34 грн. штрафні санкції.

Позивач з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями не погоджується та в обґрунтування позовних вимог зазначає, що визнання установчих документів ТОВ «Метапродакшин»з 03.05.07р. з моменту їх державної реєстрації недійсними не є підставою для визначення податкового зобов»язання відповідачем та застосування штрафних фінансових санкцій. А посилання відповідача на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.09.08р. про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ВПФ Метапродакшин». суперечить ст.ст.1, 2, 8 ЦПК України та ст..ст. 104, 105 ЦК України, вказуючи, що саме юридична особа припиняє свою правоздатність та дієздатність з дня внесення до реєстру запису про її припинення. А ТОВ «ВПФ Метапродакшин»знаходиться у державному реєстрі.

Позивач зазначає, що у провадженні господарського суду міста Києва є справа №24/385-б про визнання банкрутом ТОВ «ВПФ Метапродакшин». Відповідач за цим позовом звертався у Київський Апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою про скасування Постанови про визнання ТОВ «ВПФ Метапродакшин»банкрутом. Однак, справа була повернута до Господарського суду м. Києва для продовження судового процесу про банкрутства ТОВ «ВПФ Метапродакшин», яка триває до цього часу.

За таких підстав позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001012310/0 від 14.05.09р. та №0001012310/2 від 30.09.09р.

Відповідач в заперечення на позов зазначає, що відповідно пп.7.5.1. п.7.5. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на додану вартість на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-ХІУ, п.2.4 Положення «Про документальне убезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мата обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Крім того, 03 вересня 2008 року Святошинський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державної податкової інспекції у Овятошинському районі у м. Києві до ТОВ «ВПФ Метапродакшн», про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «ВПФ Метапродакшн». Постановою від 03.09.2008 р. №2а-184 Святошинський районний суд м. Києва позовну заяву задовольнив та визнав недійсними установчі документи ТОВ "ВПФ Метапродакшн" від 03.05.2007 р. з моменту їх реєстрації.

Також визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість № 100049125 ТОВ «ВПФ Метапродакшн»з моменту внесення в реєстр платників податків податку на додану вартість - з 21.05.2007р.

За таких підстав, відповідач вважає, що прийняті ним податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

З метою підтвердження правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту ТОВ «Уніліфт Україна»по взаємовідносинам з ТОВ «ВПФ Метапродакшн»судом взято до уваги те, що між позивачем і ТОВ «ВПФ Метапродакшн»був укладений договір № 0241/0208 від 28.02.2008р. про розробку презентації та проведення рекламної компанії до презентації. Розрахунок згідно договору проводиться шляхом передоплати на розрахунковий рахунок коштів. Згідно Акта прийому-передачі виконаних робіт та наданих послуг від 16.04.2008 р. розрахунок відбувся за згодою сторін шляхом передачі простого векселя № АА 1433664 емітованого на загальну номінальну вартість 1270000,00 грн. Дата погашення вказаного векселя за пред»явленням. 16.04.2008 була виписана податкова накладна № 103 ТОВ «ВПФ Метапродакшн», де вказано суму ПДВ 211666,67 грн., яка згідно декларації за квітень 2008 р.була включена позивачем до податкового кредиту.

У відповідності п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно п.1.8 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР, бюджетне відшкодування - це сума, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.

Таким чином, законодавець чітко обумовлює одну з підстав включення сум податкового кредиту з податку на додану вартість це сплата даних сум до Державного бюджету України.

Висновок щодо того, що відшкодуванню підлягають лише суми, які сплачені до бюджету випливає із самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість»зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податок, що сплачується покупцем (п.1.3 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР).

Як вбачається із системного аналізу вказаних норм, встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, після чого включення відповідних сум до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Право на відшкодування виникає у разі фактичної надмірної сплати податку на додану вартість, а не із факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару, який платником не був сплачений фактично, оскільки розрахунок між сторонами договору був проведений у формі передачі простого векселя , дата сплати якого передбачалася за пред»явленням .

Відтак судом встановлено, що податок на додану вартість у розмірі 211666,67 грн. до бюджету сплачено не було.

Таким чином, заявлений до відшкодування з бюджету податок на додану вартість у розмірі 211666,67 грн. фактично не був сплачений вказаним підприємством, відповідно, відсутній факт надмірної сплати податку, що є обов'язковим елементом бюджетного відшкодування, а тому відсутні правові підстави віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту.

Також встановлено судом, що 03 вересня 2008 року Святошинський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі у м. Києві до ТОВ «ВПФ Метапродакшн», про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «ВПФ Метапродакшн». Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсними установчих документів , статуту та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ВПФ Метапродакшн», посилаючись на те, що вказане підприємство здійснювало свою діяльність з порушенням вимог чинного законодавства України, внаслідок чого спричинено значні збитки державі. Постановою від 03.09.2008 р. №2а-184 Святошинський районний суд м. Києва позовну заяву задовольнив та визнав недійсними установчі документи ТОВ "ВПФ Метапродакшн" від 03.05.2007 р. з моменту їх реєстрації.

Також визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість № 100049125 ТОВ «ВПФ Метапродакшн»з моменту внесення в реєстр платників податків податку на додану вартість - з 21.05.2007р.

Отже, згідно з п. 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не вказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно пп.7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168-97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.97р. за №233/2037 (надалі-Порядку), податкова накладна дає праве покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат при сплаті податку на додану вартість в ціні товару, послуг. Але, в абзаці 1 пункту 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 05.02.1998р. №83/38-ВР (із змінами та доповненнями) «....органи податкової служби перевіряють достовірність документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків інших платежів».

. Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. №436-1V підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шосте ю статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);

Згідно ст.9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

Згідно ч.2 ст.9 вказаного Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені додатковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Підпунктом 3.2.1 п.3.2 ст. З Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податей, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належні державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Отже, позивачем не перераховувались кошти до бюджету, не сплачувались податки, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної часини Державного бюджету України.

Таким чином, позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном державі, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,- іншим - актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має вчинитися у формі, встановленій законом;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;.

-правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент, вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту ї, вчинення (нікчемні правочини).

Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Для письмових правочинів, які вчиняє юридична особа, в ч.2 ст.207 ЦК України встановлені спеціальні вимоги - вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплені печаткою.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсності їх взаємних обов'язків та вимог.

У відповідності з Законами України від 16.07.99 №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; від 03.04.97 №168/97 «Про податок на додану вартість»первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Відповідно до п. 2, п. 5, п. 6.2 та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165: "податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі іі заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

В ч.3 ст.206 ЦК України передбачено поняття правочину на виконання договору. Таким правочином є складання первинних документів та податкових накладних, які підтверджують виконання укладеного господарського договору, так як їх складання породжує для сторін обов'язки щодо відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку, коригування своїх податкових зобов'язань тощо.

Враховуючи вищевикладене, правочини між позивачем та ТОВ «ВПФ Метапродакшин»є недійсними в силу закону (нікчемними) і відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані, з його недійсністю, а згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001012310/0 від 14.05.09р. та №0001012310/2 від 30.09.09р. є правомірними та такими, що прийняті, у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя Я.І.Добрянська

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 22.02.2010р.