Рішення № 106511375, 29.09.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10121/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні у м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 код ЄДРПОУ: 43968090), в якому просить:

визнати дії ГУ ДПС у Львівській області щодо складення до ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У протиправними;

скасувати вимогу ГУ ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У.

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що з 2000 року по сьогоднішній день позивач не здійснює підприємницької діяльності, з 05.09.2003 працює за трудовим договором у Вищому професійному училищі №35 міста Стрий, відповідно страхувальником позивача за цей період було Вище професійне училище №35 міста Стрий, яке сплачувало єдиний соціальний внесок із суми грошового забезпечення позивача у відповідних розмірах, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, позивач вказує на те, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, зокрема у періоди, коли позивач був найманим працівником.

Ухвалою суду від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.09.2022 представник відповідача подав клопотання про перехід в загальне провадження, про продовження повторно строку розгляду справи на шістдесять днів, клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву.

Ухвалою від 07.09.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та продовження повторно строку розгляду справи на шістдесять днів. Встановлено десятиденний строк для подання відзиву з моменту отримання ухвали.

На виконання ухвали суду представник відповідача 14.09.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464). Позивач з 06.10.1997 по 30.11.2020 перебував на обліку в Жидачівській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Львівській області згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів. Запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 внесено в ЄДР 30.11.2020, стан платника не знято з обліку. Відповідач зазначає, що аналіз п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 свідчить про те, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та фізичних осіб-підприємців. Згідно з АІС Податковий блок в інтегрованій картці платника податків станом на 31.12.2021 обліковується заборгованість фізичної особи-підприємця з єдиного внеску в розмірі 17312,02 грн., у зв`язку з чим відповідачем правомірно було сформовано та направлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивуючи тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки оскаржувану податкову вимогу від 21.01.2022 № Ф-4427-54У надіслано на податкову адресу позивача (81785, Львівська область, Жидачівський район, с.Мельнич) рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення, яку відповідачем отримано особисто 21.02.2022 згідно відмітки на повідомленні про вручення.

Ухвалою від 27.09.2022 суд відмовив в задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 28.09.2022 суд замінив відповідача на належного - Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090).

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 05.06.1997 (податкова адреса: 81785, Львівська область, Жидачівський район, с.Мельнич) та 30.11.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням.

Відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 05.06.1997 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. (за І квартал - 2457,18 грн., за ІІ квартал - 2457,18 грн., за ІІІ квартал - 2457,18 грн., за ІУ квартал - 2457,18 грн.), за 2019 рік - 11016,72 грн. (за І квартал 2754,18 грн., за ІІ квартал - 2754,18 грн., за ІІІ квартал - 2754,18 грн., за ІУ квартал - 2754,18 грн.), за 2020 рік 7802,36 грн. (за І квартал 2078,12 грн., за ІІ квартал 1039,06 грн., за ІІІ квартал 3178,12 грн., за ІУ квартал 1507,06 грн.)

Позивачем частково сплачувалась заборгованість, зокрема, 31.01.2020 на суму 3162,58 грн, 20.02.2020 на суму 2055,11 грн, 27.03.2022 на суму 2055,11 грн, 27.04.2020 на суму 2055,11 грн.

Станом на 31.12.2021, заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 17312,02 гривень.

21.01.2022 ГУ ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4427-54У, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 17 312,02 грн.

Водночас, судом встановлено, що згідно з копією трудової книжки позивач працює з 05.09.2003 за трудовим договором у Вищому професійному училищі №35 міста Стрий. Дпний факт також підтверджується довідкою Вищого професійного училища №35 міста Стрий про доходи ОСОБА_1 №146 від 14.07.2022.

У період з 2011 року по березень 2022 року страхувальником позивача було Вище професійне училище №35 міста Стрий, яким сплачувадися за позивача суми єдиного соціального внеску. Вказані періоди зараховані до страхового стажу позивача у зв`язку зі сплатою страхувальником позивача єдиного соціального внеску, нарахованого на суми грошового забезпечення, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач, вважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи правомірність формування ГУ ДПС у Львівській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У на суму 17 312,02 грн., та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464-VI) щодо правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі також - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах чи проходженні військової служби за контрактом, та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є й фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2021 року у справі № 260/739/19 дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, й мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається саме за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 року у справі №824/509/19-а, від 06.05.2020 року у справі №400/1622/19, від 04.11.2021 року у справі №140/3209/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За встановленими у цій справі обставинами позивач у період з 05.09.2003 по даний час за трудовим договором працює у Вищому професійному училищі №35 міста Стрий. і єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2011 по 31.03.2022 сплачувався страхувальником позивача, що підтверджено відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з 01.10.2017 року, тобто з моменту запровадження обов`язковості сплати фізичними особами-підприємцями єдиного соціального внеску у розмірі не нижче мінімального незалежно від отримання ними доходу, позивач протягом тривалого часу проходить військову службу за контрактом, отримує грошове забезпечення і єдиний соціальний внесок за неї сплачено страхувальником.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, відтак в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї сплачував страхувальник в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

З наведеного, перевіряючи дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо наявності у нього недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, враховуючи встановлені обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позивачу безпідставно нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 2017 року по грудень 2021 року.

Суд враховує, що наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання неправомірними дій Головного управління Державної податкової служби у Львівській області щодо складення до ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Державної податкової служби у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 код ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправними дій та скасування вимоги задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління Державної податкової служби у Львівській області щодо складення до ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У.

Скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2022 року № Ф-4427-54У.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судових витрат у вигляді судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.