Рішення № 10650603, 19.07.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.10                                                                                 Справа № 8/143

За позовом Закритого акціонерного товариства «Протос», місто Луганськ,

до Приватного підприємства «Транс СВ», місто Луганськ, -

про стягнення 18947 грн. 62 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача – Антонцева І.І. – юрисконсульт, - довіреність №71 від 02.06.10 року;

від відповідача – представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

встановив:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

          заборгованості з орендної плати у сумі 16433,33 грн. (11600,00 грн. + 4833,33 грн.), яка вникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договорів оренди: нежитлового приміщення, укладеного між сторонами 05.01.09 року, та договору №б/н оренди території ЗАТ «Протос»для стоянки вантажних автомобілів, укладеного між сторонами 06.04.09 року; крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у сумі 2021,30 грн. та 3% річних у сумі 492,99 грн., а всього 18947,62 грн.

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24.06.10 року до 19.07.10 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

          До початку судового засідання 19.07.10 року позивач звернувся до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке задоволено судом.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, участь у судовому засіданні свого представника не забезпечив, позов не оспорив, про причини неявки до суду не повідомив, хоча належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судових слухань, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;36).

З огляду на викладене суд керується підпунктом 3.6 пункту 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У позові вказано, що відповідач знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Таллінська, 62-а (а.с.2-4); ця обставина також підтверджується довідкою державного реєстратора виконкому Луганської міської ради №6237723 від 22.06.10 року (а.с.21-22). Оператор поштового зв’язку повернув до суду обидва поштові відправлення, які містили ухвали про призначення справи до слухання, з доданням довідок про те, що відповідач за вказаною адресою не знаходиться (а.с.17 та ін.).

За таких обставин суд вважає, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

05.01.09 року між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № б/н, згідно якому орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування офісне приміщення площею 27,0 кв.м, яке належить орендодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Ломоносова, 96 (п.1.1), з метою використання його орендарем для власних виробничих потреб (п.1.2). Передача здійснюється на підставі акту приймання-передачі (п.2.2).

Орендар зобов’язаний щомісячно здійснювати оплату за орендоване приміщення (п.3.7) у сумі 1350,00 грн., не пізніше 5-го числа наступного місяця (п.4.1) шляхом сплати коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (п.4.2).

За прострочення сплати орендної плати орендар несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.5.1) (а.с.8).

06.04.09 року між тими ж сторонами укладено договір №б/н оренди частини території ЗАТ «Протос»для стоянки вантажних автомобілів, згідно якому орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування частину території площею 450,0 кв.м, яка належить орендодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Ломоносова, 96 (п.1.1), з метою використання її для стоянки вантажних автомобілів (п.1.3). Передача здійснюється на підставі акту приймання-передачі (п.2.2).

Орендар зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату у розмірі 1000,00 грн. (п.3.1), щомісячно, до 10-го числа місяця, в якому відбувалася оренда (п.3.2).

За прострочення сплати орендної плати орендар несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.6.1) (а.с.9).

Позивач не надав до справи акти приймання-передачі обох вищезгаданих об’єктів оренди, але він надав докази часткової сплати орендарем орендної плати за користування цими об’єктами (а.с. 27-31). З урахуванням цієї обставини, а також з огляду на те, що відповідач позов не спростував та не оспорив, суд вважає доведеним, що обидва об’єкти оренди орендодавець передав орендареві.

          Згідно розрахунку суми позову, наданому позивачем, він нарахував основний борг за договором:

          №б/н оренди нежитлового приміщення від 05.01.09 року –за період з січня по грудень (включно) 2009 року –у сумі 11600,00 грн.;

№б/н оренди частини території ЗАТ «Протос» для стоянки вантажних автомобілів від 06.04.09 року –за період з квітня по грудень (включно) 2009 року –у сумі 4833,33 грн., а всього за двома договорами –16433,33 грн.

На вказану суму основного боргу позивач, керуючись умовами договорів та чинним законодавством, нарахував:

інфляційні нарахування у сумі 2021,30 грн.;

3% річних у сумі 492,99 грн., - а всього 18947,62 грн. (11600,00 грн. + 4833,33 грн. + 2021,30 грн. + 492,99 грн.), які просить стягнути з відповідача.

          20.04.10 року за вих. №51 позивач спрямував на адресу відповідача претензію, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вжив заходів до сплати боргу (а.с.10).

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Сторони за цим спором уклали договори оренди нерухомого майна.

Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Правовідносини, що мають місце між сторонами, належать до орендних.

          За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний термін (частина 1 ст.759 ЦКУ).

Згідно частині 1 статті 762 ЦКУ за користування майном, у т.ч. нерухомим, з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦКУ).

          Уклавши договір оренди як різновид правочину, сторони взяли на себе певні зобов’язання.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, при цьому гідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦКУ передбачено правові наслідки порушення зобов'язання: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 614 цього Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 617 ЦКУ встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідач не довів суду наявність таких обставин.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 622 Цивільного кодексу боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Згідно ст.624 названого Кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. Оскільки у даному випадку спір виник у зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов’язання, то суд при вирішенні цього спору керується також статтею 625 ЦКУ, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином довів суду, що відповідач по справі припустився систематичного порушення термінів сплати орендної плати, тобто неналежного виконання своїх зобов’язань за договором.

Суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні та невиконанні своїх зобов’язань за вищезгаданими договорами.

Відповідач позовні вимоги не спростував.

          Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам ст. 16 ЦКУ.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

          Керуючись ст.ст. 44, 47, 47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на відповідача як на сторону, яка порушила умови договорів, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

          На підставі викладеного, ст.ст.11,16,203, 509, 610, 611, 759,762,773,774, 782 та 783 Цивільного кодексу України, керуючись ч. 3 ст. 22, ст.ст.43-45, 47-1, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Транс СВ», ідентифікаційний код 32473522, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Таллінська, 62-а, - на користь Закритого акціонерного товариства «Протос», ідентифікаційний код 03328043, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Ломоносова,96, - заборгованість з орендної плати у сумі 16433 (шістнадцять тисяч чотириста тридцять три) грн. 33 коп., інфляційні нарахування у сумі 2021 (дві тисячі двадцять одна) грн. 30 коп., 3% річних у сумі 492 (чотириста дев’яносто дві) грн. 99 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 189 (сто вісімдесят дев’ять) грн. 48 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 19.07.10 року за згодою позивача оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення згідно ст.84 ГПК України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного господарського суду Луганської області у десятиденний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 20.07.2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа