Рішення № 106504650, 28.09.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8266/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі - Майор Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 подану в особіпредставника позивача ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особіпредставника позивача ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимогиобгрунтовує тим,що 29.04.2020 року приватнимнотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. вчинено виконавчий напис № 11182 по Кредитному договору № 2945365 від 26.11.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в сумі 50 048,73 грн.

Згідно виконавчого напису стягнення заборгованості проводиться за період з 04 грудня 2019 року по 13 січня 2020 року і сума заборованості складає 50048,73 грн.

Позивач вважає, що виконавчий напис № 11182 від 29.04.2020 року вчинено за відсутності нормативно-правового акту, який би давав права нотаріусам вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затверджений постановою КМУ від 29.06.1999 р. № 1172.

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів по кредитних договорах» в частині.

01.11.2017 року Вищим адміністративним судом України вищезазначену постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 було залишено без змін.

Таким чином з 22 лютого 2017 року відсутні правові підстави для вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, що не є нотаріальними.

Вказує на те, що станом на 29.04.2020року чинна редакція Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року не дозволяла вчинення виконавчих написів на кредитних договорах.

Позивач зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало такого способу захисту прав кредитора, як вчинення нотаріусом на стягнення боргу виконавчого напису на не посвідченій нотаріально кредитній угоді.

Позивач вказує на те, що у спірних правовідносинах приватний нотаріус не дотримався всіх вимог, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій та ст. 88 Закону України «Про нотаріат», а тому вчинений з порушеннями виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Затакихобставин,позивач, вважає, що виконавчийнаписвчиненийз порушенням приписів чинногозаконодавства,а відтак проситьсудухвалитирішення,якимвизнати виконавчий написзареєстрований вреєстрі за №11182 від 29.04.2020року вчиненийнотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«АЛЕКСКРЕДИТ» в рахунок примусового стягнення заборгованості в розмірі 51848,73 грн. таким,щоне підлягає виконанню.

Позиція сторін справи :

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник відповідача в судовезасідання нез`явився будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Надіслав на адресу суду відзив, в резолютивні частині якого просив суд провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст.247ЦПКУкраїни у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

03.08.2021 року представником позивача подано заяву про відкладення розгляду справи.

04.08.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

03.09.2021 року представником позивача подано заяву про приєднання доказів до матеріалів справи.

14.09.2021 року представником позивача подано заяву про розгляд без участі сторони позивача

14.09.2021 року представником позивача подано заяву про приєднання доказів до матеріалів справи

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

05.07.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису №11182 від 29.04.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» в рахунок примусового стягнення заборгованості в розмірі 51848,73 грн.

05.07.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 308/8266/21 та призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

26.11.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження у справі

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення длярозгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Заправиламич.1ст.13ЦПКУкраїнисудрозглядаєсправинеінакшеякзазверненням особи, поданимивідповіднодоцьогоКодексу,вмежах заявлених нею вимог іна підставі доказів, поданихучасниками справиабовитребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповіднодоч.1ст.81ЦПКУкраїникожнасторонаповиннадовеститіобставини,на які вона посилаєтьсяякнапідставусвоїх вимогабозаперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5.даної статтіпередбачено,що докази подаються сторонамита іншими учасникамисправи, ач.6 що доказуванняне може ґрунтуватися наприпущеннях.

Згіднозч.7ст.81ЦПКУкраїнисуд неможезбиратидокази, щостосуються предмета спору, звласної ініціативи,крімвитребування доказівсудомувипадку, коли він має сумнівиу добросовісному здійсненні учасникамисправи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щододоказів, атакож іншихвипадків, передбачених цим Кодексом.

Доказамиєбудь-якідані,напідставіякихсудвстановлює наявністьабо відсутність обставин (фактів), щообґрунтовують вимогиізапереченняучасників справи,таінших обставин, якімають значення длявирішеннясправи(ч.1ст.76ЦПКУкраїни).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин :

Перевіряючиобставинисправи,судомвстановлено,що 26 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №2945365.

Перевіряючиобставинисправи,судомвстановлено, що 29.04.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріальногоокругу Київськоїобласті КолейчикВ.В. буловчинено виконавчийнапис,який зареєстровано в реєстрі за № 11182 по Кредитному договору № 2945365 від 26.11.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмеженою відповідальністю«АЛЕКСКРЕДИТ» заборгованості в сумі 50048 грн. 73 коп. та плата за вчинення виконавчого напису в сумі 1800,00 грн. ( а.с.12)

Згідно виконавчого напису стягнення заборгованості проводиться за період з 04 грудня 2019 року по 31 січня 2020 року і сума заборованості складає 50048 грн. 73 коп.

Постановою приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни від 04.06.2020 року відкрито виконавче провадження №62262536 з виконання виконавчого напису №11182 від 29.04.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріальногоокругу Київськоїобласті КолейчикВ.В. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» в рахунок примусового стягнення заборгованості по кредитному договору №2945365 від 26 листопада 2019 року та складається із заборгованості в розмірі 51848 грн. 73 коп.

Надаючиправовуоцінкуспірнимправовідносинам,щовиниклиміжсторонамиу справі, суд виходить знаступного.

Згідно з п. 4ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Порядоквчинення виконавчихнаписів визначається положеннямиЗаконуУкраїни «Пронотаріат» (в редакції яка діяла станом на час вчинення виконавчого напису), Порядком вчинення нотаріальних дійнотаріусамиУкраїни, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012р. №296/5; постановою Кабінету Міністрів Українивід 29.06.1999р. №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадитьсяу безспірному порядку напідставі виконавчих написівнотаріусів»

За загальним правилом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно достатті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першоюстатті 39 Закону України «Про нотаріат»(далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Закономта іншими актами законодавства України.

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Згідно з частиною першоїстатті 1 Закону України «Про нотаріат»нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвяченаГлава 14 Закону «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно достатті 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієїстатті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже,відповіднеправостягувача,зазахистомякоговінзвернувсядонотаріуса,повинно існувати намоментзвернення.Таксамонамоментзверненнястягувачадо нотаріуса із заявою провчинення виконавчогонаписуповиннаіснуватий,крімтого,такожбутибезспірною,заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Саме такаправовапозиціявикладенаупостанові ВерховногоСуду Українивід05 липня 2017 рокуусправі№6- 887цс17, у постанові ВерховногоСуду від18червня2018 рокуусправі №199/183/17, упостановівід04липня2018рокуусправі№757/29988/17, у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинноюПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п. 4ст. 254 КАС України(в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22.02.2017, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.

Постановаабо ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, вчиняючи 29 квітня 2020 року виконавчий напис №11182, приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №11182 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей87,88 Закону України «Про нотаріат»та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, аналогічна правова позиція викладена у п.95 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі №910/10374/17.

Що стосується доводів представника відповідача, про те, що відповідач надав приватному нотаріусу всі необхідні документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, слід зазначити наступне.

Постановою № 662 Перелік документів доповненопісля розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аналогічна правовапозиціявикладенау постановіВеликоїПалатиВерховного Суду від 21 вересня 2021 року по справі № 910/10374/17.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом29 квітня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.Укладений між банком та позивачем кредитний договір № 2945365 від 26 листопада 2019 року, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Аналогічна правовапозиціявикладенау постановіВеликоїПалатиВерховного Суду від 21 вересня 2021 року по справі № 910/10374/17.

Такимчином,правопозивачауданомувипадкупорушене івонопідлягає судовому захистуу спосіб,визначенийпозивачем, якийвідповідаєзакону.

Виходячизправовоїприроди виконавчого напису, якийєвиконавчимдокументом, суд відповідно дозаявленихпозовних вимог,зметою ефективного захисту порушеного правапозивача, вважає за можливезастосувати такийспосібзахиступравпозивача,як визнання виконавчого напису таким, щонепідлягає виконанню.

Таким чином, в момент вчинення виконавчого напису 29.04.2020 були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.

Відповіднодост.89ЦПКУкраїни, суд оцінюєдокази засвоїмвнутрішнім переконанням, що ґрунтуєтьсянавсебічному,повному, об`єктивномута безпосередньому дослідженні наявних усправі доказів. Жодендоказ немає длясуду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємнийзв`язок доказівв їхсукупності.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуваннямвсіхобставинсправи,враховуючивимогист.81ЦПКУкраїни-кожнастороназобов`язанадовеститіобставини,наяківона посилається,якнапідставу своїхвимогізаперечень,виходячизпринципупроцесуальногорівноправ`ясторін,тавраховуючиобов`язоккожноїсторонидовеститіобставини,наяківонапосилається,виходячиізпринципів розумностітасправедливості,оцінюючиналежність,допустимість,достовірністьтадостатністькожногодоказу окремо,атакождостатністьі взаємнийзв`язоквїхсукупностізасвоїмвнутрішнімпереконанням,щоґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномутабезпосередньомудослідженню наявнихусправідоказів,враховуючиправовупозицію викладенуупостановіВеликої ПалатиВерховногоСуду від 21 вересня 2021 року по справі № 910/10374/17, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому його слід визнати таким, що не підлягає виконанню, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Що стосується вимоги позивача про відшкодування витратна правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., суд констатує наступне.

Згідно договору №б/н/21 про надання правничої ( правової ) допомоги від 04.03.2021 року між адвокатським бюро «Калінін і Партнери» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги.

04.03.2021 року між адвокатським бюро «Калінін і Партнери» та позивачем ОСОБА_1 було укладено додаток №1 до договору №б/н/21про наданняправничої (правової )допомоги від04.03.2021року відповідно до якого вартість гонорару за договором складає 5000 грн.

16.06.2021 року між адвокатським бюро «Калінін і Партнери» та позивачем ОСОБА_1 було складено акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № б/н/21 відповідно до якого вартість гонорару за договором складає 5000 грн. і який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з меморіального ордеру № 119352192 від 29.03.2021 року, позивач здійснила переказ коштів адвокатському бюро «Калінін і Партнери» в сумі 1000,00 грн.

Згідно з частинами першою - четвертоюстатті 137ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шостастатті 137 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини другоїстатті 141ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьоїстатті 141ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмоюстатті 141ЦПК Українивстановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновоквикладеноупостановіВерховногоСудувід02липня2020рокувсправі№362/3912/18(провадження№61-15005св19),упостановіКиївськогоапеляційного судувід19.05.2021рокувсправі№756/14638/18,удодатковійпостановіМиколаївськогоапеляційного судувід10.06.2021рокувсправі №473/3921/20.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятійстатті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача у справі було адвокатське бюро«Калінін і Партнери» представник якого Калінін С.К. діяв на підставі ордеру серії ВІ № 1045905 та договору про надання правничої (правової) допомоги від 04 березня 2021 року.

На підтвердженняпонесення витратна правничудопомогу позивачнадав:копію договору№б/н/21про наданняправничої (правової )допомоги від04.03.2021року міжадвокатським бюро«Калінін іПартнери» тапозивачем ОСОБА_1 ; додаток№ 1 до договору №б/н/21про наданняправничої (правової )допомоги від04.03.2021року відповідно до якого вартість гонорару за договором складає 5000 грн.; додаток № 2 акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № б/н/21 відповідно до якого вартість гонорару за договором складає 5000 грн. і який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та меморіальний ордер № 119352192 від 29.03.2021 року про здіснення перерахування коштів адвокатському бюро «Калінін і Партнери» в сумі 1000,00 грн.

У своїх запереченнях щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" заявляє про відсутність платіжних документів про оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. В матеріалах справи наявні докази понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката лише в розмірі 1000,00 грн. Сума в розмірі 4000,00 грн. не обгрунтована. Окрім того, у своїх запереченнях щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" заявляє про неспівмірність судових витрат, наводячи для цього свої аргументи,зокрема не складність справиврезультатічого судовівитратинаправничу допомогу є завищеними, надуманими, невідповідають складності справи. Вважають,щовитрати напрофесійну правничудопомогу невідповідаютьпринципуспіврозмірності відноснозатраченогочасу адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг),складностісправи,не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення і?хньоі? діи?сності та необхідності), а також критерію розумності і?хнього розміру.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертійстатті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Суд звертає увагу, що питання застосування частини четвертої статті 137 ЦПК Українищодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді. Так, у постанові від 01.09.2021 року в справі № 178/1522/18 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховний Суд зазначила, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно відтого,чи їхуже фактичносплачено стороною/третьоюособою аботільки маєбути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати випливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні по справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: "... хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97)".

З оглядуна наведенесуд небере доуваги твердженняпредставника відповідачапро наявність підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу з огляду на відсутність доказів оплати вказаних послуг, а відтак у суду відсутні правові підстави про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, через відсутність доказів оплати вказаних послуг, оскільки вказане не буде узгоджуватися з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що позивачем не долучено жодних доказів, що підтверджують оплату заявленої суми, оскільки представником позивача додано акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № б/н/21 відповідно до якого вартість гонорару за договором складає 5000 грн. і який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та меморіальний ордер № 119352192 від 29.03.2021 року про здіснення перерахування коштів адвокатському бюро «Калінін і Партнери» в сумі 1000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 137 ЦПК України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини четвертої статті 137 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Таким чином, заявлені представником позивача до відшкодування 5 000 грн. витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача не становить надмірний тягар для останнього, що не суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За такихобставин,суддійшоввисновку пронаявністьпідставдля задоволення розміру стягнення витрат напрофесійнуправничудопомогу накористьпозивача,авідтак на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. з огляду на що, заява позивача підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат:

Частинами першою-другоюстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповіднодоп.1ч.2ст.141ЦПКУкраїни,уразізадоволення позову,судові витрати покладаються навідповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 87,88 Закону України «Пронотаріат», главою 16розділуIIПорядкувчиненнянотаріальнихдійнотаріусамиУкраїни,затвердженогоНаказом Міністерства юстиціїУкраїни22.02.2012р.№296/5, ст.ст. 12,13, 258-259,268,272-273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 подану в особіпредставника позивача ОСОБА_2 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким,що непідлягає виконаннювиконавчий написприватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. вчинений 29.04.2020 року за реєстровим №11182 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» в рахунок примусового стягнення заборгованості по кредитному договору №2945365 від 26.11.2019року в розмірі 51848,73 грн.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» (місце знаходження: 49401, м. Дніпро, вул. Стартова, 9А, 2 поверх код ЄДРПОУ 41346335)на користь ОСОБА_1 5000,00грн.( п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»накористь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 908,00 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» накористь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за клопотання про забезпечення позову в сумі 454,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданнібулооголошенолишевступну тарезолютивну частини судового рішення абоу разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи,апеляційнаскарга на рішення судуподається протягом тридцяти днівз дня складенняповного судового рішення(ч.1 ст.354,ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набираєзаконної сили післязакінчення строку для подання апеляційноїскарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скаргирішення,якщо його нескасовано, набирає законноїсили після повернення апеляційної скарги,відмовиу відкритті чи закриття апеляційного провадженняабо прийняттяпостанови судуапеляційноїінстанціїза наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2ст.273 ЦПКУкраїни).

Учасник справи, якомуповне рішення не було вручене у день його проголошення або складення,має право напоновленняпропущеногостроку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скаргаподана протягомтридцяти днівз дня врученняйомуповногорішення(п.1 ч.2ст.354ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску зіншихповажнихпричин (ч.3ст.354 ЦПК України).

Учасникисправи:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» (місце знаходження : 49041, м. Дніпро, вул. Стартова, 9А, 2 поверх),

Дата складання повного тексту рішення суду 28.09.2022 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца