Рішення № 10650234, 03.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/21303.08.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегал і К»

Про стягнення 349763,64 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Олексін С.О. –по дов. № б/н від 04.03.2010

Науменко О.Г. –по дов. № б/н від 04.03.2010

Від відповідача не з‘явився

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.07.2010 було оголошено перерву до 03.08.2010 для виготовлення повного тексту рішення.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегал і К»349763,64 грн. заборгованості, яка складається з : 81793,26 грн. основного боргу, 8810,77 грн. пені, 5973,39 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1425,22 грн. –3% річних та 251761 грн. вартості неповерненого обладнання, в зв‘язку з неналежним виконанням взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору оренди обладнання № 16/06/09Дю від 16.06.2009.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.07.2010 та ухвал від 15.07.2010, від 27.07.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначені в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом на 13.07.2010, а саме : м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А та за адресою : м. Київ, вул. Туполєва, 5-Б.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

16.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сегал і К»(орендар) було укладено договір оренди обладнання № 16/06/06ДЮ (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування будівельне обладнання, яке є об‘єктом власності орендодавця.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов п. 8.1.6. договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди обладнання, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 81793,26 грн. та нараховані пеня в сумі 8810,77 грн., 5973,39 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1425,22 грн. Окрім цього, позивач вважає, що відповідач має відшкодувати вартість неповерненого обладнання в сумі 251761 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно з п. 1.2. договору найменування обладнання яке передається орендарю за цим договором, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності) зазначаються в акті прийому-передачі, який є додатком до цього договору.

Відповідно до п. 3.2. договору при передачі орендарю кожної одиниці обладнання за цим договором сторони підписують акт прийому-передачі, який містить наступні необхідні умови: дата підписання акту яка засвідчує дату передачі конкретної одиниці обладнання орендарю та дату початку нарахування орендної плати; назва обладнання та його опис; відновну вартість переданого в оренду обладнання; строк оренди обладнання, окрім випадків, коли обладнання передається на невизначений строк; інші умови, які сторони вважають необхідними при підписанні акту.

Позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування обладнання, перелік якого міститься в наступних актах прийому-передачі : № R-00000952 від 16.06.2009, № R-00000953 від 16.06.2009, № R-00000957 від 16.06.2009, № R-00000760 від 18.06.2009, № R-00000761 від 18.06.2009, № R-00000758 від 18.06.2009, № R-00000779 від 18.06.2009, № R-00000788 від 18.06.2009, № R-00000800 від 19.06.2009, № R-00000771 від 17.06.2009, № R-00000789 від 18.06.2009, № R-00000792 від 19.06.2009, № R-000000795 від 19.06.2009, № R-00000842 від 15.06.2009, № R-00000857 від 25.06.2009.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. договору початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, відраховується з дати підписання акту прийому-передачі такого обладнання. Строк оренди обладнання за цим договором визначається в акті прийому-передачі одиниці такого обладнання. Строк оренди обладнання обчислюється добами та місяцями.

Так згідно акту прийому-передачі № R-00000952 від 16.06.2009 обладнання передано в оренду з 16.06.2009 до 18.06.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000953 від 16.06.2009 обладнання передано в оренду з 16.06.2009 до 10.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000957 від 16.06.2009 обладнання передано в оренду з 16.06.2009 до 30.06.2009, згідно актів прийому-передачі № R-00000760 від 18.06.2009, № R-00000761 від 18.06.2009, № R-00000758 від 18.06.2009, № R-00000779 від 18.06.2009 обладнання передано в оренду з 18.06.2009 до 01.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000788 від 18.06.2009 обладнання передано в оренду з 18.06.2009 до 02.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000800 від 19.06.2009 обладнання передано в оренду з 19.06.2009 до 01.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000771 від 17.06.2009 обладнання передано в оренду з 17.06.2009 до 17.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000789 від 18.06.2009 обладнання передано в оренду з 18.06.2009 до 18.07.2009, згідно актів прийому-передачі № R-00000792 від 19.06.2009, № R-000000795 від 19.06.2009 обладнання передано в оренду з 19.06.2009 до 19.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000842 від 15.06.2009 обладнання передано в оренду з 25.06.2009 до 09.07.2009, згідно акту прийому-передачі № R-00000857 від 25.06.2009 обладнання передано в оренду з 26.06.2009 до 10.07.2009.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 6.1. договору орендар сплачує орендну плату на розрахунковий рахунок орендодавця за весь строк користування орендованим обладнанням починаючи з дати підписання акту прийому-передачі обладнання в оренду згідно п. 3.2. договору і закінчуючи датою підписання акту повернення обладнання орендодавцю згідно п. 5.10. договору.

Пунктом 6.7. договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем в безготівковій формі на рахунок орендодавця на підставі та в розмірі згідно умов договору та акту прийому-передачі. Виставлення рахунку орендодавцем та направлення акту виконаних робіт (послуг) для підписання орендарю здійснюється виключно для упорядкування бухгалтерського обліку сторін договору. Орендар повинен самостійно сплатити орендну плату згідно умов (в строк) п. 6.6. договору, інакше орендар буде вважатись таким, що прострочив платіж.

Відповідно до п. 6.6. договору період розрахунків орендаря становить місяць, в якому здійснюється орендна обладнання. Орендар вносить орендну плату в наступному порядку:

6.6.1. орендна плата до кінця першого періоду розрахунків вноситься попередньо після підписання цього договору і до фактичного отримання обладнання в оренду;

6.6.2. договору за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо: в строк за 3 робочих дня до початку такого періоду розрахунків.

Пункт 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлює, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків в частинні внесення плати за оренду обладнання, в результаті чого виникла заборгованість, що за розрахунками позивача та неоспореними відповідачем становить 81793,26 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 8.1.6. договору орендар зобов‘язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендні платежі.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги заявника про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 81793,26 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за вищезазначені платежі не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 9.1.1. договору передбачено, що за кожен день прострочки внесення орендної плати згідно строків оплати, визначених цим договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 2% від несвоєчасно сплаченої грошової суми за кожен день прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг оренди обладнання відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 9.1.1. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 8810,77 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 8810,77 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті за отримане майно, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 5973,39 грн. збитків від індексу інфляції та 3% річних в сумі 1425,22 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 5973,39 грн. збитків від індексу інфляції та 3% річних в сумі 1425,22 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу обладнання, перелік якого зазначений в додатку № 1 до позовної заяви, відновлювальна вартість якого становить 251761 грн., а тому на підставі п. 9.1.4. договору має бути відшкодована позивачу.

Відповідно до п. 5.1. договору орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди, зазначеного в акті прийому-передачі., договорі, в іншому двосторонньому документі сторін, підписаного до цього договору, або у вимозі орендодавця про повернення обладнання у визначений строк.

В п. 8.1.7. договору зазначено, що орендар несе ризик випадкової загибелі обладнання та має письмово повідомити орендодавця про пошкодження, втрату обладнання.

Пунктом 9.1.4. договору визначено, що у випадку пошкодження, втрати (викрадення) орендованого за договором обладнання чи його деталей орендар відшкодовує вартість обладнання та його деталей, втрачених під час оренди, на основі додатково виставленого рахунку орендодавцем і у відповідності з діючими ринковими цінами на нове обладнання, а також оплачує всі витрати, пов‘язані з ремонтними роботами, придбанням нового обладнання або відшкодовує втрачене обладнання ідентичним, яке придбає сам орендар у безспірному порядку. Відшкодування відбувається протягом десяти днів від дати події на підставі виставленого рахунку орендодавця.

Отже, за умовами договору підставою для відшкодування втраченого або пошкодженого майна є наявність виставленого позивачем рахунку.

Позивачем доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою (рахунком) про відшкодування пошкодженого чи втраченого майна не подано, як і не подано доказів в підтвердження пошкодження або втрати визначеного позивачем в додатку № 1 до позовної заяви обладнання. Крім цього, позивачем не подано доказів звернення до відповідача з вимогою повернути обладнання.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він заявив позовні вимоги про стягнення відновлювальної вартості обладнання в розмірі 251761 грн.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати позивача по оплаті адвокатських послуг в розмірі 6 560 грн. підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

12.03.2010 між позивачем та Адвокатським об‘єднанням «Адвокатська колегія «Юрспецсервіс»було укладена адвокатська угода № 4 про надання адвокатських послуг на представництво інтересів позивача при стягненні заборгованості з ТОВ «Сегал і К»в розмірі 81793,26 грн. та штрафних санкцій, відповідно до п. 4.3. якого розмір вартості адвокатських послуг становить 6 560 грн.

Відповідно до п. 10 роз‘яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов‘язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Отже, обов‘язковою умовою для відшкодування адвокатських витрат є наявність належних доказів сплати цих послуг адвокату.

В матеріалах справи наявні належні докази того, що позивачем на виконання адвокатської угоди № 4 від 12.03.2010 було перераховано Адвокатському об‘єднанню «Адвокатська колегія «Юрспецсервіс»вартість послуг в сумі 6 560 грн. (банківська виписка від 16.03.2010).

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегал і К»(м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А, код ЄДРПОУ 32766238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна» (м. Київ, вул. Бережанська, 9, код ЄДРПОУ 32664239) 81793 (вісімдесят одну тисячу сімсот дев‘яносто три) грн. 26 коп. основного боргу, 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 77 коп. пені, 5973 (п‘ять тисяч дев‘ятсот сімдесят три) грн. 39 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 1 425 (одну тисячу чотириста двадцять п‘ять) грн. 22 коп., 980 (дев‘ятсот вісімдесят) грн. 02 коп. витрат по сплаті державного мита та 66 (шістдесят шість) грн. 12 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6560 (шість тисяч п‘ятсот шістдесят) грн. 00 коп. витрат за адвокатські послуги.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В.