Рішення № 10650165, 02.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/32102.07.10 За позовом          Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт»

до           Державного підприємства Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Хрипун О.О.

Представники cторін:

Від Позивача           Кузнєцова Т.В. –предст.

Від Відповідача           Ємельянов В.Є. –предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Державне виробничо-технічне підприємство «Граніт»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод» про стягнення 120000,00 грн. заборгованості, 9436,00 грн. пені та 5224,56 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором позики № 140-06 від 22.12.2006 щодо повернення Позивачу наданої позики в розмірі 120000,00 грн.

Відповідач у відзиві, а його повноважний представник –в судовому засіданні, позов визнали.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

22.12.2006 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод»(далі –Відповідач, Позичальник) та Державним виробничо-технічним підприємством «Граніт»(далі –Позивач, Позикодавець) укладено Договір № 140-06 (далі –Договір), відповідно до умов якого Позикодавець надає (перераховує) Позичальникові грошові кошти в національній валюті України на загальну суму 120000,00 грн. (далі –Позика), а Позичальник, в свою чергу, зобов’язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів на умовах та в строки встановлені Договором.

Факт надання Позивачем позики за вказаним Договором підтверджується платіжним дорученням № 2144 від 26.12.2006 на перерахування 120000,00 грн., та не заперечується Відповідачем.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 140-06 від 22.12.2006 є договором позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1 Позичальник зобов’язаний повернути Позику, отриману ним від Позикодавця за Договором у сумі фактично отриманих грошових коштів в строк до 01.07.2007.

З урахуванням умов п. 3.4 Договору Додатковими угодами № 1, № 2 від 27.12.2007, № б/н від 08.01.2009 до Договору № 140-06 від 22.12.2006 Сторонами було продовжено термін дії Договору до 31.12.2009.

Згідно з п. 3.2 Договору Позика має бути повернутою Позикодавцю шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позикодавця.

Ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач отриману від Позивача Позику в строк, обумовлений Договором з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами, Державному виробничо-технічному підприємству «Граніт»не повернув.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

З метою сплати заборгованості, що виникла у Відповідача, Позивачем на адресу Державного підприємства Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод» неодноразово направлялись претензії з вимогами щодо повернення суми позики (від 30.11.2009 вих. № 264/09, від 12.03.2010 № 44/10).

Судом встановлено, що Відповідачем відповіді на претензії не надано, грошові кошти в розмірі 120000,00 грн. Позивачу не повернуті.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заборгованість за Договором № 140-06 від 22.12.2006 в сумі 120000,00 грн. Відповідач визнав.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 120 000,00 грн.

Ст. 1050 ЦК України визначає, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 Договору Сторонами погоджено, що за порушення строків повернення Позики, встановлених Договором, Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до повернення суми коштів за кожний день прострочки. Крім того, у разі прострочення повернення Позики за цим Договором Позичальник зобов’язаний повернути Позикодавцю всі фактично отримані від нього кошти з урахуванням встановленого індексу інфляції (п. 5.3 Договору).

Суд погоджується з розрахунками пені та суми боргу з урахуванням індексу інфляції, наданими Позивачем, і вважає такі обґрунтованим.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Київський ремонтний завод»(01010, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 30, код 07707783) на користь Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт»(65078, м. Одеса, вул. Терешкової, б. 27, корп. 2, код 14307848) 120000,00 грн. заборгованості, 9436,00 грн. пені, 5224,56 грн. інфляційних втрат, 1346,61 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 02.08.2010