Рішення № 10650156, 28.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/29128.07.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група

«Ресурси»

до 1. Державного комітету України з державного матеріального резерву

2. Державного підприємства «Ресурспостач»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від Позивача           Горєв В.О. –предст.

Від Відповідачів 1. Брега Т.М., Висотенко І.М., Ярема І.В. –предст.

2. не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 45000,00 грн. заборгованості, 13982,69 грн. інфляційних втрат, 2852,22 грн. –3% річних від суми заборгованості, 10676,15 грн. –процентів за безпідставне користування грошовими коштами, 2645,87 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси»зазначило, що ним було внесено конкурсне забезпечення в розмірі 45000,00 грн. за Договором № 4-1050 від 13.03.2008, укладеним між Позивачем та Державним підприємством «Ресурспостач», з метою укладення договору купівлі-продажу матеріальних цінностей державного резерву. Однак, у зв’язку з відхиленням тендерної пропозиції Позивача, конкурсне забезпечення йому не повернуто.

Позивач вважає, оскільки Договір № 4-1050 від 13.03.2008 укладався з Державним підприємством «Ресурспостач», яке діяло на підставі Договору доручення № Юр-234/2006 від 10.02.2006 від Державного комітету України з державного матеріального резерву, тому стягнення основного боргу та штрафних санкцій має відбуватись саме з Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Ухвалою суду від 18.06.2010 у справі № 32/291 Державне підприємство «Ресурспостач»залучено до участі у справі другим Відповідачем.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що конкурсне забезпечення, яке вносилось Позивачем у сумі 45000,00 грн. було внесено саме на рахунок Державного підприємства «Ресурспостач», а тому останній мав повернути ці кошти. Крім того, Відповідачем-1 долучено до матеріалів справи довідку про відсутність заборгованості Державного комітету України державного матеріального резерву перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси».

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, повноважних представників в судове засідання не направив, про причини неявки представників суд належним чином не повідомив.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.03.2008 між Державним підприємством «Ресурспостач»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси»укладено Договір № 4-1050 з метою укладення договору купівлі-продажу матеріальних цінностей державного резерву (далі –Договір).

Пунктом 1.1 Договору Сторони погодили предмет останнього, а саме: відповідно до умов Договору Позивач зобов’язався внести конкурсне забезпечення у сумі, визначеній Договором та оголошенням про проведення конкурсу, подати конкурсну пропозицію та укласти договір купівлі-продажу за результатами конкурсу, а Відповідач-2 зобов’язався в порядку здійснення організаційних заходів щодо проведення конкурсу, прийняти від Позивача конкурсне забезпечення, забезпечити проведення конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву та укладення договору купівлі-продажу з Позивачем у разі визначення його переможцем конкурсу.

Так, на виконання п. 2.1.1 Договору Позивачем перераховано конкурсне забезпечення у сумі 45000,00 грн., що визначене оголошенням (лот № 570), на рахунок Відповідача-2, що підтверджується випискою по банківському рахунку Позивача від 13.03.2008.

Зі змісту протоколу № 49ІІ/пром. засідання конкурсної комісії Державного комітету України з державного матеріального резерву щодо проведення другого етапу відкритого конкурсу з реалізації матеріальних цінностей державного резерву від 21.03.2008 вбачається, що пропозицію Позивача було відхилено, переможцем за лотом № 570 було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська екологічна компанія».

Відповідно до п. 2.2.5 Договору на Відповідача-2 покладений обов’язок забезпечити повернення конкурсного забезпечення протягом п’яти календарних днів після настання підстав для його повернення, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1827.

Так, п. 21 Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1827 «Про внесення змін до Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву», конкурсне забезпечення повертається учаснику протягом п'яти календарних днів після настання підстави для його повернення. Такою підставою, серед іншого, є відхилення комісією його конкурсної пропозиції.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, у зв’язку з доведеністю настання обставин, що є підставою для повернення Позивачу конкурсного забезпечення за Договором № 4-1050 від 13.03.2008, суд визнає обґрунтованими вимоги щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси»45000,00 грн.

Стосовно твердження Позивача, що стягнення вказаної суми має відбуватись з Державного комітету України з державного матеріального резерву суд зазначає наступне.

При укладенні Договору № 4-1050 від 13.03.2008 Державне підприємством «Ресурспостач» діяло на підставі Договору доручення № Юр-234/2006 від 10.02.2006.

Договір доручення № Юр-234/2006, укладений між Відповідачами 10.02.2006, визначав юридичні відносини між ними з приводу проведення заходів, спрямованих на організацію реалізації матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п. 2.1.2.6 Договору доручення № Юр-234/2006 від 10.02.2006, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою № 5 від 28.12.2007, Відповідач-1 доручив, а Відповідач-2 зобов’язався отримувати від учасників конкурсу конкурсне забезпечення на договірних умовах, а також забезпечення виконання договору.

Як вбачається зі змісту Договору доручення № Юр-234/2006 від 10.02.2006 Відповідач-2 зобов’язаний перераховувати Відповідачу-1 лише грошові кошти, які отримані від переможця конкурсу в повному обсязі проведеної закупівлі, при цьому зобов’язання щодо перерахування Відповідачу-1 конкурсного забезпечення учасників конкурсу відсутні.

Відповідачем-1 долучено до матеріалів справи довідку про відсутність заборгованості Державного комітету України державного матеріального резерву перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси».

Крім того, суд враховує, що тендерне забезпечення, яке перераховувалось Позивачем у 2008 році на рахунок Відповідача-1 останнім було повернуто в повному обсязі, як вбачається з довідки по банку, наданої Відповідачем-1.

З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що відносини з приводу повернення конкурсного забезпечення Позивачу, з яким договір купівлі-продажу матеріальних цінностей державного резерву не укладений, врегульовані Договором № 4-1050 від 13.03.2008, яким покладено на Відповідача-2 обов’язок щодо повернення внесеного Позивачем конкурсного забезпечення.

За невиконання зобов’язань за Договором № 4-1050 від 13.03.2008 відповідно до п. 3.1 останнього сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних розрахована Позивачем відповідно до періоду прострочення і підлягає стягненню з Відповідача-2 в силу положень закону.

З урахуванням рекомендацій, викладених у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», сума інфляційних втрат за період прострочення виконання зобов’язань щодо повернення Позивачу конкурсного забезпечення, що заявлений в позовній заяві (з 27.03.2008 по 07.05.2010), складає 13815,00 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в розмірі 2645,87 грн., розрахованих Позивачем з посиланням на ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки, факту погодження нарахування чи то пені, чи то штрафу у випадку прострочення грошових зобов’язань за несвоєчасне повернення Позивачу конкурсного забезпечення останнім не доведено, вимоги про стягнення штрафних санкцій в сумі 2645,87 грн. задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог щодо стягнення 10676,15 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами суд відмовляє з огляду на наступне.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу України, до глави «Виконання зобов'язання»свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу України, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу України, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані Позивачем згідно з положеннями ст. 1048 ЦК України в даному випадку не можуть бути стягнуті з Відповідача-2, оскільки між сторонами розмір відсотків не погоджувався, таких домовленостей не існує.

Посилання Позивача на ст. 1048 ЦК України суд визнає безпідставним, оскільки вказана стаття регулює відносини що виникли з договору позики (передбачає сплату процентів за договором позики). В даному випадку договірних відносин позики з приводу перерахування грошових коштів в рахунок оплати товару між сторонами не існувало, доказів протилежного до суду не надано.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню частково.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Ресурспостач»(01135, м. Київ, вул. Пестеля, 4, код 34002592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Національно-інвестиційна група «Ресурси»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12, код 34003334) 45000,00 грн. заборгованості, 13815,00 грн. інфляційних втрат, 2852,22 грн. –3% річних від суми заборгованості, 616,67 грн. державного мита та 193,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 02.08.2010