Рішення № 10648768, 28.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 липня 2010 р. Справа 7/129-10

за позовом : Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації", м. Вінниця.

до : Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця.

про стягнення 37 115,29 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Епік Т.В. - довіреність б/н від 13.08.2007 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ВАТ "Вінницьке управління механізації № 574" звернулось з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 37115,29 грн. з яких 24811,50 грн. основного боргу, 2379,19 грн. 20% річних, 9924,60 грн. штрафу за неналежне виконання умов договору оренди № 2/39 від 18.07.2008 року.

Ухвалою від 30.06.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/129-10 та призначено до розгляду на 28.07.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, документів витребуваних ухвалою суду не надав.

При цьому суд зауважує, що ухвала про порушення провадження у справі відповідачу надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (АДРЕСА_1, 21000). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серія АД № 429074 місцем проживання ФОП ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, 21000 що є ідентичною тій адресі, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилалась ухвала про порушення провадження у справі відповідачу у справі.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали про порушення провадження у справі яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

28.07.2010 року позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог в якій вказує, що у зв'язку з помилковістю розрахунку суми боргу, а саме 20% річних з прострочення основних платежів, що складає 2379,19 грн. позивач зменшує позовних вимог та просить стягнути з відповідача 1307,87 грн. 20% та підтримує позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 24811,50 грн. та штрафу у розмірі 9924,60 грн..

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог суд встановив, що остання не суперечить ст. 22 ГПК України відповідно до якої позивач вправі зокрема зменшити розмір позовних вимог до прийняття рішення у справі, у зв'язку з чим вказана заява приймається до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

18.07.2008 року ВАТ "Вінницьке управління механізації № 574" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) уклали договір оренди № 2/39.

Відповідно до умов укладеного Договору Орендодавець передає в оренду Орендарю таке майно:

а) - приміщення № 1, розташоване в будівлі літера "3", площею 55,3 кв.м.

- приміщення № 2, розташоване в будівлі літера "З", площею 236,6 кв.м.

що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Черняховського, 6а, загально»площею 291,9 кв.м..

б) а також за додатковою домовленістю Сторін надає а оренду інше майно, вказане, в Актах приймання-передачі додаткові послуги, пов'язані з орендою зазначених приміщень, а Орендар приймає в тимчасове платне користування об'єкт оренди та сплачує орендну плату за використання орендованого майна на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

Передача в оренду об'єкта оренди оформляється відповідними Актами приймання-передачі, що є невід'ємною частиною цього Договору як додатки до Договору (п. 1.2 Договору).

За узгодженням Сторін орендна плата за використання майна становить:

- за орендоване приміщення площею 55,3 кв.м. 17,00 грн. на місяць.

- за орендоване приміщення площею 236,6 кв.м. 17,00 грн. на місяць. Загалом за це майно 4962,30 грн. на місяць (п. 3.1 Договору).

До настання 20 числа кожного календарного місяця Орендодавець виставляє Орендарю рахунок за оренду майна. Орендар зобов'язаний самостійно отримати у Орендодавця оформлений рахунок (п. 3.5 Договору).

Орендар має сплатити орендну плату протягом трьох банківських днів від дати одержання рахунку, але в будь-якому разі не пізніше 25 числа поточного місяця. У разі відсутності у Орендаря рахунку на оплату орендної плати з будь яких причин Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату у зазначений в цьому пункті термін на підставі цього договору в розмірі орендної плати за попередній місяць (п. 3.7 Договору).

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 01.09.2008 року та № 2 від 15.10.2008 року до договору оренди, якими змінено дату початку використання орендованого майна до 15.10.2008 року та 01.11.2008 року відповідно.

01.11.2008 року позивач передав відповідачу передбачене договором оренди майно, що сторони оформили відповідним актом приймання-передачі майна.

Відповідно до акту приймання-передачі (повернення) майна від 01.06.2009 року позивач приймав передане відповідачу майно.

За період з листопада 2008 року до травня 2009 року позивачем нараховано 34736,10 грн. (4962,30 грн.*7 місяців) орендної плати.

Відповідач в свою чергу провір розрахунок не у повному обсязі та сплатив лише 9415,74 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи та довідкою наданою відділенням № 99 АТ "Укрсиббанк" № 876 від 28.07.2010 року..

Як наслідок утворився борг у розмірі 24820,36 грн., який не погашався відповідачем у зв'язку з чим позивач двічі звертався до відповідача з претензіями про погашення боргу 17.02.2009 року та 13.07.2009 року. В підтвердження надіслання вказаних претензій позивач надав відповідні поштове повідомлення та квитанцію.

Після того як претензії були залишені без відповіді, а борг не погашеним позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 24811,50 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Одночасно варто зауважити, що судом встановлено, що фактично борг відповідача перед позивачем становить 24820,36 грн. виходячи з того, що орендна плата згідно договору за місяць становить 4962,30 грн., однак позивачем заявлено до стягнення 24811,50 грн., що є менше ніж фактичний бог у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення основного боргу задовольняються саме в такому розмірі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 9924,60 грн. штрафу за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При заявленні до стягнення штрафу позивач посилається на п. 6.5 Договору оренди від 18.07.2008 року, яким передбачено, що якщо Орендар не звільнить приміщення протягом 10 календарних днів від дня надіслання заяви Орендодавця про розірвання Договору, або якщо прострочення в сплаті орендної плати протриває понад один календарний місяць, з орендаря стягується штраф у розмірі погодженої орендної плати за два місяці.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення штрафу є правомірною.

Разом з тим стосовно стягнення штрафу суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги надмірний розмір штрафу який заявлено до стягнення (40 % від від суми заборгованості позивача).

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 4000,00 грн..

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення 1307,87 грн. 20% річних за період з грудня 2008 року по квітень 2009 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому в п. 6.3 Договору оренди сторони погодили, що, якщо орендар допускає прострочення під час сплати орендної плати, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю суму боргу з урахуванням 20% річних від суми прострочення платежу за весь час прострочення.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення 20 % річних є правомірною, оскільки відповідає умовам чинного законодавства та укладеному договору.

При перевірці правильності нарахування 20 % річних судом виявлено допущені позивачем помилки які викликані неврахуванням того що в 2008 році було 366 днів, а не 365. З урахуванням вказаної помилки судом здійснено перерахунок розміру 20% річних, однак в результаті отримано більший розмір 20 % річних у зв'язку з чим суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 20 річних в межах позовних вимог.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, штрафу та 20% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення судом розміру заявленого до стягнення штрафу.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається та п.6.3 Роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації № 574", вул. Черняховського, 6А, м. Вінниця, 21037 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 01415944) - 24811 грн. 50 коп . основного боргу, 4000 грн. 00 коп. штрафу, 1307 грн. 87 коп. 20% річних, 360 грн. 44 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 серпня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Черняховського, 6А, м. Вінниця, 21037.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1, 21000 .