Рішення № 106485121, 28.09.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 р. № 400/3364/22 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , , АДРЕСА_1

до відповідача:Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601,

про:визнання незаконним та скасування наказ від 12.03.2022 № 90; визнання незаконним та скасування наказ від 12.03.2022 № 133 о/с; поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2022 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач) про визнання незаконними та скасування наказів відповідача від 12.03.2022 № 90 та від 12.03.2022 № 133 о/с, а також про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно застосував до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції за фактом його відсутності на службі у місті Чернігові з 24 лютого до 10 березня 2022 року, оскільки в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку. Позивач наголосив на тому, що:

відповідач знав про фактичне його розташування з 24.02.2022 до 10.03.2022 на території Миколаївської області та тримав постійний зв`язок з позивачем;

у його відповідних діях не вбачається тяжкого проступку, він жодним чином не уникав несення служби, він виконував свої службові обов`язки поза територією Чернігівської області в місті Миколаєві, де кожен день відбувалися бої;

при проведенні службового розслідування йому не було забезпечено можливості надати пояснення;

на момент притягнення його до дисциплінарної відповідальності за прогул він фактично не міг перебувати на території Чернігівської області у зв`язку з необхідністю прибуття до Прикарпатського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ».

15.08.2022 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву від 11.08.2022, у якому відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю.

Відзив відповідач аргументував тим, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення прийнято законно, з урахуванням обставин дисциплінарного проступку, виявленого та задокументованого відповідно до чинного законодавства, обґрунтовано з урахуванням всіх обставин, що передували прийняттю управлінського рішення щодо оголошення позивачу дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. Відповідач вказав на те, що:

у зв`язку з введенням в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, особовий склад Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та його територіальних управлінь був переведений на посилений варіант несення служби;

у період з 24 лютого до 10 березня 2022 року позивач на службу без поважних причин не прибув, про підстави (причини) відсутності на службі керівництво Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України і Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України не повідомив; за фактом не виходу його на службу керівництвом Чернігівського управління складено акти про відсутність позивача на службі (роботі);

під час проведення службового розслідування голова дисциплінарної комісії у присутності двох свідків з метою отримання пояснень від позивача щодо не виходу ним на службу здійснив дзвінки за номером телефону, яким користується позивач, але він на зв`язок не вийшов;

позивач вчинив умисні дії щодо порушення службової дисципліни, а саме: відсутність на службі без поважних причин та невиконанні посадових (функціональних) обов`язків; при цьому об`єктивних та непереборних підстав для уникнення вчинення таких порушень у позивача не існувало, ці порушення усвідомлювались ним та залежали від його волі;

посилання позивача на ту обставину, що звільнено нібито під час здачі підсумкового контролю у Прикарпатського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ» не відповідає дійсності, оскільки, по-перше, у позовній заяві він стверджує, що 25.02.2022 та до звільнення він перебував у місті Миколаєві; по-друге, позивач завершив навчання у зазначеному центрі 24.02.2022.

16.08.2022 через канцелярію суду надійшла від представниці позивача відповідь на відзив, у якому вона підтримала позовні вимоги та їх обґрунтування, а також додатково зазначила, що:

Дисциплінарним статутом не передбачена процедура відібрання пояснень від поліцейського в рамках службового розслідування за допомогою телефонного спілкування;

відповідач не повідомив позивача про ініціювання стосовно нього службового розслідування.

Відповідач правом на надання заперечень не скористався.

13.07.2022 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної без руху та надав позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду позовної заяви, оформленої відповідно до статей 160, 161 КАС України з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині цієї ухвали (а.с. 62-64, том 1).

22.07.2022 представниця позивача надіслала суду уточнену позовну заяву (а.с. 66-110, том 1).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 (а.с. 124-127, том 1) відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано судом з власної ініціативи у відповідача ряд доказів.

Разом із позовною заявою представниця позивача подала до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про витребування доказів (а.с. 111-123, том 1). 29.07.2022 суд постановив ухвалу про витребування доказів, якою частково задовольнив ці клопотання (а.с. 129-131, том 1).

Листом від 09.08.2022 № 8678/42-05ЦА/2022 (а.с. 142-153, том 1) відповідач на виконання ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 про відкриття провадження в адміністративній справі повідомив суд, що частину витребуваних зазначеною ухвалою доказів він позбавлений можливості надати суду, оскільки:

посадова інструкція оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_1 знищена 02.03.2022 внаслідок обстрілу військами РФ міста Чернігова;

табель обліку робочого часу ОСОБА_1 за лютий-березень 2022 року відсутній у зв`язку з тим, що чинним спеціальним законодавством не передбачено табелювання робочого часу поліцейських;

графік заїздів на первинну професійну підготовку у Прикарпатському центрі первинної професійної підготовки «Академія поліції Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ» відсутній у розпорядженні відповідача.

Поряд з цим, відповідач надав витяг з наказу Національної академії внутрішніх справ від 29.09.2021 № 1020 «Про зарахування слухачами первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу», витяг з наказу Національної академії внутрішніх справ від 24.02.2022 № 242 «Про відрахування слухачів первинної професійної підготовки поліцейських» та довідку Національної академії внутрішніх справ від 24.02.2022 № 61/2022 «Про закінчення первинної професійної підготовки».

Супровідним листом від 11.08.2022 № 8795/42-05ЦА/2022 відповідач на виконання ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 про витребування доказів надіслав суду Довідку від 03.08.2022 № 89 про нарахування грошового забезпечення з 01.07.2021 по 12.03.2022 рядового поліції ОСОБА_1 (а.с. 158-159, том 1).

Інші витребувані докази відповідач надав Миколаївському окружному адміністративному суду разом із відзивом на позов (а.с. 21-53, том 2).

11.08.2022 та 31.08.2022 відповідач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про залишення позову без розгляду (а.с. 170-184, том 1; а.с. 81-96, том 2).

02.09.2022 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та про надання позивачу п`ятиденного строку з дня вручення ухвали для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/3364/22.

05.09.2022 через канцелярію суду надійшла від представниці позивача заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (а.с. 102-109, том 2), а 06.09.2022 заява про поновлення пропущеного строку (а.с. 110-113, том 2).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 (а.с. 114-117, том 2) заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено, продовжено розгляд справи № 400/3364/22 та відмовлено у задоволенні заяв відповідача про залишення позову без розгляду.

Суд розглянув справа № 400/3364/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви сторін по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 25.06.2021 № 192 о/с «По особовому складу» (а.с. 17, том 2) прийнято на службу в поліцію та призначено позивача оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління відповідача з 01.07.2021.

Згідно з наказом Національної академії внутрішніх справ МВС України від 20.09.2021 № 1020 «Про зарахування слухачами первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу в поліції» (а.с. 18, том 2) позивача зараховано з 15.09.2021 слухачем первинної професійної підготовки поліцейських, яких вперше прийнято на службу до Національної поліції за індивідуальним планом без відриву від служби.

24.02.2022 російській війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України, зокрема, безпосередньо на територію Чернігівської області.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.

Згідно з наказом Національної академії внутрішніх справ МВС України від 24.02.2022 № 242 «Про відрахування слухачів первинної професійної підготовки поліцейських» (а.с. 19, том 2) наказано вважати позивача таким, який в період з 15.09.2021 до 24.02.2022 опанував професійну програму первинної професійної підготовки поліцейських за спеціалізацією «Кримінальна поліція», кваліфікація «Оперуповноважений», та відрахувати його у зв`язку із завершенням навчання.

У Висновку службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Чернігівського управління капітаном ОСОБА_2 та рядовим поліції ОСОБА_1 від 12.03.2022 (далі Висновок службового розслідування від 12.03.2022) зазначено, що особовий склад відповідача та його територіальних управлінь переведений 24.02.2022 на посилений варіант несення служби (а.с. 45, том 2).

У позовній заяві позивач вказав на те, що 24.02.2022 було скликано нараду всіх працівників Чернігівського управління відповідача та повідомлено, що у зв`язку з пересуванням ворожої техніки по території Чернігівської області пропонується всім евакуювати близьких до більш спокійних населених пунктів (а.с. 68, том 1).

Разом з тим, у Висновку службового розслідування від 12.03.2022 зазначено, що позивача 24.02.2022 самовільно залишив місце несення служби та територію Чернігівської області з табельною вогнепальною зброєю на службовому автомобілі (а.с. 45, том 2).

У позовній заяві позивач стверджує, що 25.02.2022 він прибув до м. Миколаєва, проте виїхати у зворотному напрямку до м. Чернігова вже не було можливості у зв`язку з відсутністю палива та постійними обстрілами. Повідомивши про своє місце перебування, керівництво надало йому розпорядження прибути до Миколаївського управління відповідача для подальшого несення служби. 26.02.2022 позивач звернувся до заступника начальника Миколаївського управління відповідача з питанням видачі йому наказу про його відрядження або закріплення будь-яким іншим чином за Миколаївським управлінням, але йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю такої можливості, бо Центральний апарат відповідача також евакуйовано (а.с. 68, том 1).

26.02.2022 позивач через месенджер «WhatsApp» повідомив про адресу свого місця перебування заступника начальника управління-начальника відділу Миколаївського управління відповідача підполковнику поліції ОСОБА_3 (а.с. 94, том 1).

Згідно з абзацами один і два пункту 1 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» (а.с. 41-42, том 1) наказано поліцейським, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме: поліцейським, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення).

Пунктом 2 вищезазначеного наказу встановлено, що на період дії воєнного стану підпорядкувати поліцейських, визначених пунктом 1 цього наказу, керівникам територіальних органів поліції, на території обслуговування яких перебувають указані поліцейські.

10.03.2022 позивач прибув до Миколаївського управління відповідача, де здав заступнику начальника управління начальнику відділу Миколаївського управління відповідача підполковнику поліції ОСОБА_3 свої службове посвідчення, спеціальний жетон поліцейського, табельну вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, оперативний талон на службовий автомобіль та ключі від цього автомобіля, що підтверджується рапортом підполковника поліції ОСОБА_3 від 10.03.2022 (а.с. 98, том 1).

Миколаївським управлінням Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України не було зареєстровано та поставлено на облік позивача.

Поряд з цим, у період з 24.02.2022 по 10.03.2022 посадовими особами відповідача щоденно складалися акти про відсутність на службі працівників поліції, а саме: позивача (а.с. 25-41, том 2).

Так, в Акті про відсутність на службі працівника поліції від 25.02.2022 зазначено, що позивач та ОСОБА_2 знаходяться в м. Миколаєві з табельною вогнепальною зброєю. До м. Миколаєва виїхали на службовому авто, який знаходиться на території РУП м. Біла Церква, Київська область (а.с. 26, том 2).

11.03.2022 начальник Чернігівського управління відповідача підполковник поліції Володимир Беленюк подав на ім`я директора Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України Євгена Пікалова рапорт про відсутність позивача без поважних причин на місці службі для вирішення питання щодо звільнення вказаного працівника з лав Національної поліції (а.с. 23, том 2).

На підставі вищевказаного рапорту відповідач прийняв наказ від 11.03.2022 № 53 «Про призначення та проведення службового розслідування» (а.с. 21-22, том 2), згідно з яким призначено службове розслідування за фактом відсутності на службі позивача та ОСОБА_2 у період з 24.02.2022 до 10.03.2022, доручивши його проведення дисциплінарній комісії, склад якої встановлений цим же наказом.

Згідно із рапортом від 12.03.2022 (а.с. 43, том 2), підписаного усіма трьома членами вищезазначеної дисциплінарної комісії та поданого на ім`я директора відповідача Євгена Пікалова, в межах службового розслідування голова дисциплінарної комісії у присутності інших двох її членів здійснив дзвінки на номер телефону позивача, яким він користується, з метою отримання пояснень щодо не виходу його на службу, але останній на зв`язок не виходив. У рапорті висловлено прохання приєднати цей рапорт до матеріалів службового розслідування.

12.03.2022 дисциплінарна комісія склала Висновок службового розслідування (а.с. 44-49, том 2), відповідно до якого дисциплінарна комісія вважала б, зокрема, за вчинення позивачем дисциплінарного проступку застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

На підставі вищезазначеного висновку відповідач прийняв наказ від 12.03.2022 № 90 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (а.с. 50-52, том 2).

Відповідно до пункту 2 наказу від 12.03.2022 № 90 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за вчинення дисциплінарного проступку, порушення вимог пунктів 1, 2, 4, 5, 8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, пунктів 1, 2, 6 частини 1 статей 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», абзаців 1, 2, 6, 12 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, та вимог наказу Національної поліції України від 30.07.2016 № 654 «Про затвердження внутрішнього розпорядку дня поліцейських, державних службовців та працівників апарату центрального органу управління поліції», що виразилося у відсутності на службі без поважних причин у період з 24 лютого до 10 березня 2022 року та до теперішнього часу, застосувати до рядового поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Згідно з наказом відповідача від 12.03.2022 № 133 о/с «По особовому складу» (а.с. 53, том 2) відповідно до пункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції.

Відповідно до повідомлень засобів масової інформації в березні 2022 року за самовільне залишення місця служби у Чернігівській області було звільнено понад 150 співробітників поліції (а.с. 33-40, том 1).

Вважаючи накази № 90 і № 133 о/с протиправними в частині стосовно ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) встановлено, що поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону№ 580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України від 15.03.2018 № 233-VIII (далі Дисциплінарний статут).

Законом України № 2123-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі Закон № 2123-ІХ) внесено зміни до Дисциплінарного статуту шляхом доповнення його новим розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану».

Набрав чинності Закон № 2123-ІХ 01.05.2022.

Таким чином, оскільки оскаржувані накази були прийняті 12.03.2022 (до набрання чинності Законом № 2123-ІХ), тому норми розділу V Дисциплінарного статуту на спірні правовідносини не поширюються, зокрема та не виключно, частина четверта статті 31 Дисциплінарного статуту, якою встановлені спеціальні строки звернення до адміністративного суду щодо оскарження поліцейськими застосування до них дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Частиною першою статті 13 Дисциплінарного статуту закріплено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Відповідно до частини другої статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції (частина третя статті 13 Дисциплінарного статуту).

Суд встановив, що 24.02.2022 російській війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України, зокрема, безпосередньо на територію Чернігівської та Миколаївської областей. Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.

У позовній заяві позивач вказав на те, що 24.02.2022 було скликано нараду всіх працівників Чернігівського управління відповідача та повідомлено, що у зв`язку з пересуванням ворожої техніки по території Чернігівської області пропонується всім евакуювати близьких до більш спокійних населених пунктів (а.с. 68, том 1). Відповідач цей факт у відзиві на позовну заяву не спростував, про проведення (непроведення) такої наради нічого не зазначив.

24.02.2022 позивач залишив місце несення служби у місті Чернігові, де перебував на той час, виїхавши на службовому автомобілі до міста Миколаєва, куди прибув 25.02.2022.

Як слідує зі змісту переписки в групі «Черниговское упра….» у месенджері «WhatsApp» (а.с. 92-93, том 1) позивач та інші особи повідомляли про своє поточне місце перебування. Крім цього, 26.02.2022 позивач через месенджер «WhatsApp» повідомив про своє місце перебування заступника начальника управління-начальника відділу Миколаївського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України підполковника поліції Петренка Віталія Олександровича про адресу місця свого перебування та контактні дані (а.с. 94, том 1).

Факт про повідомлення позивачем свого керівництва про своє місце перебування підтверджується також Актом про відсутність на службі працівника поліції від 25.02.2022 (а.с. 26, том 2), в якому зазначено, що позивач перебуває у місті Миколаєві.

Згідно з абзацами один і два пункту 1 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» (а.с. 41-42, том 1) наказано поліцейським, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме: поліцейським, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення).

Загальновідомим фактом є те, що з кінця лютого і в березні 2022 року міста Чернігів і Миколаїв перебували в частковій облозі, регулярне транспортне сполучення з цими містами було відсутнє, діяли лише евакуаційні рейси.

10.03.2022 позивач прибув до Миколаївського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, що підтверджується рапортом підполковника поліції ОСОБА_3 від 10.03.2022 (а.с. 98, том 1).

Миколаївським управлінням Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України позивача не було зареєстровано та поставлено на облік, незважаючи на те, що він прибув до цього управління відповідно до наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190.

Поряд з цим, у період з 24.02.2022 по 10.03.2022 посадовими особами відповідача щоденно складалися акти про відсутність на службі працівників поліції, у яких констатувався факт відсутності позивача без поважних причин на службі (а.с. 25-41, том 2). У цих актах нічого не зазначено про вжиті посадовими особами відповідача заходи щодо повернення позивача до місця служби у місто Чернігів, про його відмови повернутися на службу чи про те, що він не виходиться на зв`язок.

Крім цього, більшість цих актів складено начальником Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та іншими поліцейськими цього управління не в місті Чернігові, а у місті Києві, а саме: акти, що були складені з 24 лютого по 09 березня 2022 року (а.с. 25, 27-33, 35-40, том 2). Тобто акти про відсутність позивача у місті Чернігові складалися посадовими особами, які самі перебували у місті Києві.

З огляду на вищенаведене суд прийшов до висновку про те, що позивач 24.02.2022 самовільно не залишав місце несення служби в місті Чернігові, у нього не було об`єктивної можливості повернутися до міста Чернігова в кінці лютого на початку березня 2022 року, і він вжив всіх необхідних заходів для здійснення реєстрації та постановки на облік у найближчому органі поліції, а саме в Миколаївському управлінні Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

При цьому суд врахував, що звільнення у березні 2022 року поліцейських, які проходили службу на території Чернігівської області, мало масовий характер, що підтверджується, зокрема, повідомленнями у засобах масової інформації (а.с. 33-40, том 1). Така ситуація з масовим залишенням поліцейськими місця несення служби виникла лише у Чернігівській області, хоча 24.02.2022 російській війська здійснили широкомасштабне безпосереднє вторгнення на територію багатьох областей України. А це свідчить про те, що масове залишення поліцейськими місця несення служби у Чернігівській області мало скоординований характер.

Відтак суд не встановив у діяннях позивача порушення ним службової дисципліни, невиконання чи неналежного виконання обов`язків поліцейського, а також факту вчинення позивачем дій, що підривають авторитет поліції.

Отже, у його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а відповідач необґрунтовано дійшов до висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 4, 5, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 2, 6 частини першої статті 18 і статті 64 Закону № 580-VIII, абзаців 1, 2 , 12 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 за № 1576/29706.

При цьому суд відхилив як необґрунтовані твердження позивача про те, що на момент притягнення його до дисциплінарної відповідальності за прогул він фактично не міг перебувати на території Чернігівської області у зв`язку з необхідністю прибуття до Прикарпатського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції Прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ», оскільки:

у позовній заяві позивач сам вказує, що з 25.02.2022 та до звільнення зі служби в поліції він перебував у місті Миколаєві;

24.02.2022 він завершив навчання у зазначеному закладі, що підтверджується наказом Національної академії внутрішніх справ МВС України від 24.02.2022 № 242 «Про відрахування слухачів первинної професійної підготовки поліцейських» (а.с. 19, том 2) і Довідкою про закінчення первинної професійної підготовки від 24.02.2022 № 61/2022 (а.с. 20, том 2).

Що стосується дотримання відповідачем порядку проведення службового розслідування, то суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною першою статті 15 Дисциплінарного статуту проведення службового розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

Абзацом першим пункту 4 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1355/32807 (далі Порядок № 893), встановлено, що у наказі про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії визначаються голова та члени дисциплінарної комісії, зазначається підстава проведення службового розслідування, а також прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься (у разі якщо на час призначення службового розслідування це відомо).

Отже, у разі подання рапорту про вчинення поліцейським порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, керівник приймає наказ про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії, в якому зазначається підстава проведення службового розслідування, а також прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься (у разі якщо на час призначення службового розслідування це відомо).

Частиною першою статті 16 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку № 893 службове розслідування розпочинається із дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов`язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Дисциплінарного статуту кожна посадова особа поліції відповідно до своїх повноважень зобов`язана сприяти проведенню службового розслідування.

Частиною дев`ятою статті 15 Дисциплінарного статуту встановлено, що уповноважений член дисциплінарної комісії, що проводить службове розслідування, має право:

1) одержувати пояснення щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб;

2) одержувати в органах, закладах, установах поліції та їхніх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи;

3) отримувати консультації спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Згідно з підпунктами 4 і 5 пункту 1 розділу ІІІ Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1356/32808, дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування.

При цьому частиною одинадцятою статті 15 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для участі в засіданні комісії. Виклик надсилається рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше двох діб для прибуття на засідання дисциплінарної комісії.

Фактом, що підтверджує отримання або неотримання поліцейським виклику, є отримання органом, що проводить службове розслідування, поштового відправлення з позначкою про невручення (частина дванадцята статті 15 Дисциплінарного статуту).

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було встановлено лише один спосіб виклику поліцейського у разі його відсутності на службі для надання ним пояснень дисциплінарній комісії, а саме: надіслання рекомендованого листа з повідомленням на адресу місця проживання відповідного поліцейського.

Відповідно до частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються;

2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи;

3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами;

4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування;

5) користуватися правничою допомогою.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови (частина третя статті 18 Дисциплінарного статуту).

Отже, надання пояснень поліцейським, стосовно якого проводиться службове розслідування, є його правом, а не обов`язком. При цьому такий поліцейський має право користуватися під час службового розслідування правничою допомогою.

Згідно з пунктами 1 розділу VI Порядку № 893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу. Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Відповідно до частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються:

1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування;

2) підстава для призначення службового розслідування;

3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку;

4) пояснення поліцейського щодо обставин справи;

5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи;

6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи;

7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;

8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;

9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення;

10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону;

11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Абзацом другим пункту 7 розділу VI Порядку № 893 встановлено, що у разі якщо за результатами службового розслідування в діях поліцейського встановлено склад дисциплінарного проступку, дисциплінарна комісія разом з висновком службового розслідування подає уповноваженому керівнику проект наказу про накладення на цього поліцейського дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої статті 20 Дисциплінарного статуту повноваження щодо застосування дисциплінарних стягнень мають керівники в межах, визначених цим Статутом.

Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції, звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь здійснюється керівниками, які уповноважені приймати на службу до поліції, призначати на посаду та присвоювати спеціальне звання (частина дев`ята статті 20 Дисциплінарного статуту).

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Дисциплінарного статуту за відсутності на службі без поважних причин поліцейського, до якого застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади чи звільнення із служби в поліції, таке дисциплінарне стягнення виконується, а витяги з наказів про застосування та виконання дисциплінарного стягнення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. У такому разі днем ознайомлення поліцейського із зазначеними наказами є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення їх поліцейському, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, або повнолітньому члену сім`ї такого поліцейського.

Суд встановив, що на підставі рапорту начальника Чернігівського управління відповідача підполковника поліції Володимира Беленюка від 11.03.2022 (а.с. 23, том 2) було прийнято наказ від 11.03.2022 № 53 «Про призначення та проведення службового розслідування» (а.с. 21-22, том 2), згідно з яким призначено службове розслідування за фактом відсутності на службі позивача та ОСОБА_2 у період з 24.02.2022 до 10.03.2022, і доручено його проведення дисциплінарній комісії, склад якої встановлений цим же наказом.

Цей наказ був підписаний директором Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, тобто керівником відповідача, якому надані повноваження із застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських, які проходять службу в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Під час проведення службового розслідування головою дисциплінарної комісії було здійснено дзвінки на номер телефону позивача, яким він користується, з метою отримання пояснень щодо не виходу його на службу, але останній на зв`язок не виходив, що підтверджується рапортом від 12.03.2022 (а.с. 43, том 2), підписаного усіма трьома членами дисциплінарної комісії та поданого на ім`я директора відповідача.

Будь-які інші докази, що підтверджували б зміст рапорту, в матеріалах справи відсутні.

У матеріалах дисциплінарної справи, що були надані відповідачем суду, відсутні докази надіслання рекомендованого листа з повідомленням на адресу місця проживання позивача про викликає його для участі в засіданні комісії для подання пояснень. Нічого про направлення позивачу вказаного виклику не зазначено і у Висновку службового розслідування від 12.03.2022.

Отже, дисциплінарною комісією при проведенні службового розслідування було порушено частину одинадцяту статті 15 Дисциплінарного статуту, якою передбачено, що у разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для участі в засіданні комісії шляхом надсилання рекомендованого листа з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі.

Альтернативного порядку виклику поліцейських для надання пояснень при проведенні стосовно них службового розслідування Дисциплінарний статут у редакції, чинній на момент проведення відповідного службового розслідування, не передбачав.

Суд прийшов до висновку, що позивач жодним чином не міг перешкоджати у проведенні службового розслідування стосовно себе, оскільки він не володів інформацією про наявність такого розслідування під час його проведення.

Як наслідок, у зв`язку з порушенням дисциплінарною комісією порядку виклику позивача для надання пояснень, позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права, що закріплені у статті 18 Дисциплінарного статуту, зокрема та не виключно, надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються, а також подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи.

Всупереч частинам третій і десятій статті 18 Дисциплінарного статуту дисциплінарною комісією також не було складено акта про відмову позивача від надання пояснень.

Відтак під час проведення службового розслідування позивач був позбавлений права на захист.

Наступного дня після призначення проведення службового розслідування, а саме 12.03.2022, дисциплінарною комісією складено Висновок службового розслідування (а.с. 44-49, том 2), відповідно до якого дисциплінарна комісія прийшла до висновку про наявність у діяннях позивача дисциплінарного проступку і запропонувала директору Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У Висновку службового розслідування від 12.03.2022 відсутня аргументація того, чому до позивача було застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення як звільнення із служби в поліції, а не застосовано менш суворі види стягнень. Крім того, у цьому висновку нічого не говориться про те, чи було при виборі найсуворішого виду дисциплінарного стягнення враховано пом`якшуючі обставини, зокрема та невиключно, попередня бездоганна поведінка позивача.

Також у Висновку службового розслідування від 12.03.2022 всупереч вимогам пункту 6 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту не зазначено пояснення щодо обставин справи безпосереднього керівника позивача, а саме керівника відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Відсутні такі пояснення безпосереднього керівника позивача і в матеріалах службового розслідування.

Крім цього, у матеріалах службового розслідування, які відповідач надав суду, взагалі відсутні будь-які пояснення поліцейських Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, які були надані під час проведення службового розслідування.

А це свідчить про те, що службове розслідування було проведено без повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення позивачем ймовірного дисциплінарного проступку. Зазначене також підтверджується і тим фактом, що службове розслідування тривало лише один день.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що службове розслідування стосовно позивача було проведено з порушенням норм Дисциплінарного статуту.

На підставі Висновку службового розслідування від 12.03.2022 відповідач прийняв наказ від 12.03.2022 № 90 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (а.с. 50-52, том 2), відповідно до пункту 2 якого за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин у період з 24 лютого до 10 березня 2022 року та до теперішнього часу, застосувано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Згідно з наказом відповідача від 12.03.2022 № 133 о/с «По особовому складу» (а.с. 53, том 2) відповідно до пункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів відповідача про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який став підставою для його звільнення зі служби в поліції, оскільки у діяннях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, а відповідне службове розслідування було проведено з порушенням норм Дисциплінарного статуту.

Тому оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Законом № 580-VIII не встановлено правові наслідки скасування наказу про звільнення поліцейського.

У постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 та постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 400/2741/19 висловлена правова позиція, що у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Тому до спірних правовідносин в частині правових наслідків скасування наказу про звільнення поліцейського підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що суд встановив факт незаконного звільнення позивача зі служби в поліції, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення на службі в поліції на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено 12.03.2022, тому позивач підлягає поновленню на службі в поліції з 13.03.2022.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 та постанові Верховного Суду від 21.04.2021 № 640/6398/19 висловлена правова позиціюя, згідно з якою суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункт 2 Порядку № 100).

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Абзацом першим пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі Порядок № 260), встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З наведеного випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Відтак при нарахуванні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу поліцейського необхідно брати до уваги відповідну кількість календарних днів.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 815/1829/17.

Згідно з наказом відповідача від 12.03.2022 № 133 о/с «По особовому складу» (а.с. 53, том 2) позивача звільнено зі служби в поліції 12.03.2022.

Тому відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата (грошове забезпечення) позивача обчислюється за січень і лютий 2022 року, як за два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Зі змісту Довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про нараховане грошове забезпечення з 01.07.2021 по 12.03.2022 рядового поліції ОСОБА_1 від 03.08.2022 № 89 (а.с. 159, том 1) слідує, що позивач відпрацював у січні та лютому 2022 року всі календарні дні, а саме: відповідно 31 і 28 днів, всього 59 календарних днів. Позивач отримав грошове забезпечення за січень в розмірі 17242,99 грн, а за лютий 19687,01 грн, всього за ці два місяці 36930,00 гривень.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Відтак розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 625,93 грн (36930,00 грн / 59 календарних днів ? 625,93 грн).

Вимушений прогул включає період з 13.03.2022 (день, наступний за звільненням) по 28.09.2022 (день постановлення судового рішення про поновлення на посаді) та складає 200 календарних днів.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу за вимушений прогул середній заробіток у сумі 125 186,00 грн (625,93 грн * 200 календарних днів = 125 186,00 грн) (сума без сплати податків та інших обов`язкових платежів, які стягуються під час виплати цієї суми поліцейському).

Грошове забезпечення позивача за один місяць становить 19 403,83 грн (625,93 грн * 31 (кількість календарних днів у березні місяці) = 19 403,83 грн).

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду:

про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць;

поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Отже, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 гривень.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки вона, на його переконання, є безпідставною. Він зазначив, що ця справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів та розглядається судом за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги адвокатом Гручковською Анастасією Дмитрівною позивач подав до суду копії Договору № О-22/0612-2 про надання правової допомоги від 12.06.2022 (а.с. 50-52, том 1), рахунку № 22/0612-2Р від 12.06.2022 (а.с. 49, том 1), квитанції № 0.0.2592286415.1 від 29.06.2022 про оплату послуг згідно пункту 4.1.1 Договору № О-22/0612-2 від 12.06.2022 на суму 20 000,00 грн (а.с. 48, том 1), ордера на надання правничої (правової) допомоги серія ВЕ № 1068058 від 01.07.2022 (а.с. 53, том 1) і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 001878 від 23.04.2021 (а.с. 54, том 1).

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору № О-22/0612-2 про надання правової допомоги від 12.06.2022 (а.с. 50-52, том 1), укладеного між позивачем і його представницею, за вивчення проблематики спору, відпрацювання способу та тактики виконання доручення та подання позовної заяви до суду, надання відповіді на відзив, клопотань та участь у всіх судових засіданнях 1 інстанції сплачується фіксована сума у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Оцінивши вищезазначені документи, суд прийшов до висновку про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачу адвокатом Гручковською Анастасією Дмитрівною.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 280/569/21.

Відповідач у відзиві на позов стверджує про неспівмірність і безпідставність вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 гривень.

Надаючи оцінку доводам відповідача проти відшкодування судових витрат у цій справі та визначаючись щодо співмірності та обґрунтованості заявлених до відшкодування на користь позивача судових витрат, суд виходив з фактичного підтвердження позивачем розміру судових витрат, відповідно до наданих документів.

При визначенні суми відшкодування суд врахував критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є необґрунтованою, неспівмірною, надмірною та завищеною.

Зокрема, відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Договору № О-22/0612-2 (а.с. 50-52, том 1) до витрат на правову допомогу включено витрати на участь представниці у всіх судових засіданнях 1 інстанції. Проте, ця справа розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Тому суд, враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, та приймаючи до уваги заперечення відповідача стосовно судових витрат, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4 000,00 гривень.

При цьому, суд зазначає, що вивчення проблематики спору, відпрацювання способу та тактики виконання доручень включається до витрат пов`язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про вартість витратних матеріалів, їх розмір та види. Більше того, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи зважаючи на велику кількість судових рішень у подібних справах.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів необхідно стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 гривень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області 11 травня 2004 року) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 40116086) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 12.03.2022 № 90 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині застосування до рядового поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 12.03.2022 № 133 о/с «По особовому складу».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 13.03.2022.

5. Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 40116086) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області 11 травня 2004 року) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 125 186 (Сто двадцять п`ять тисяч сто вісімдесят шість) гривень 00 копійок.

7. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Чернігівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 19 403 (Дев`ятнадцять тисяч чотириста три) гривні 83 копійки.

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Доманівським РВ УМВС України в Миколаївській області 11 травня 2004 року) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 40116086) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (Чотирьох тисяч) гривень 00 копійок.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

10. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 28 вересня 2022 року