Рішення № 106485078, 27.09.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/25429/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), з такими вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №17550-16764/К-52/8-1300/21 від 26.11.2021 в частині обмеження максимального розміру призначеної у зв`язку з втратою годувальника пенсії та зобов`язати його здійснити перерахунок, призначеної у зв`язку з втратою годувальника пенсії та призначити її у розмірі 60 відсотків середньомісячного заробітку померлого чоловіка ОСОБА_2 , що вказаний у довідці Офісу Генерального прокурора України №21-1390р від 10.07:2020, тобто без обмеження максимального /граничного/ розміру пенсії та виплат;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії з 14.10.2020 та виплатити різницю суми нарахованої після перерахунку та фактично отриманої пенсії за минулий період, а саме з 14.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.10.2020 на підставі ч. 20 ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (з подальшими змінами та доповненнями), ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 (з наступними змінами), ст. ст. 37, 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 26, п.1 ч.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» подала у відділ обслуговування громадян №9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву про призначення мені пенсії у зв`язку з втратою годувальника. До заяви було додано необхідні документи, зокрема довідку Офісу Генерального прокурора України №21-1390р від 10.07.2020 про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавку за вислугу років) мого померлого чоловіка ОСОБА_2 . Так як у призначенні пенсії 26.03.2021 листом за №3240-2102/К-52/8-1300/21 відділом розгляду звернень управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області відмовлено на підставі рішення №9133300803015 від 05.03.2021, позивач 12.04.2021 звернулась з позовом до суду про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області, зобов`язання вчинити дії. Рішенням по справі №380/5559/21, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Судом визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №9133300803015 від 05.03.2021. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області призначити з 14.10.2020 та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора України №21-1390р від 10.07.2020. Також судом відмовлено в одній з позовних вимог про здійснення виплати пенсії без обмежень максимального/граничного/ розміру пенсії та виплат. Проте, суд вказав, що така вимога є передчасною, оскільки права в цій частині не порушені, а тому задоволенню на той момент не підлягала, оскільки спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром не існувало, рішення відповідач у цій частині не ухвалював. Позивач зазначила, що норма щодо обмеження пенсії максимальним розміром стосується призначення пенсії у зв`язку з вислугою років, натомість особливості призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника передбачено саме у ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи структуру та послідовність викладу ст.86 Закону України «Про прокуратуру», а також те, що у абз.6 ч.15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», а також те, що у абз.6 ч.15 ст.86 зазначеного Закону не йдеться про пенсію у зв`язку з втратою годувальника, можна дійти висновку, що це обмеження не поширюється на цей вид пенсії. Зважаючи на викладене, просить задоволити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді від 29.12.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Відповідач позову не визнав. 02.02.2022 надійшов відзив на позов (вх. №9415). Відповідач вважає безпідставним адміністративний позов. Вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №380/5559/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №9133300803015 від 05.03.2021. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області призначити з 14.10.2020 та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора України №21-1390 від 10.07.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі №380/5559/21 апеляційну скаргу Головного управління залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №380/5559/21 без змін. На виконання рішення Львівського адміністративного суду від 31.05.2021 Головним управлінням з 14.10.2020 переведено ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020. №21-1390. Щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру, відповідач зазначає, що відповідно до абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону №1697, а також положень Закону України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказана редакція абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону №1697 викладена внаслідок внесення змін згідно із Законами України від 02.03.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015 та від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2016. Відповідач також з посиланням на судову практику Верховного Суду наголошує, що обмеження максимального розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було збережено за ними, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном. Таким чином, відповідач вважає, що немає підстав для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Офісу Генерального прокурора України №21-1390р від 10.07.2020 без обмеження максимального розміру пенсії та виплат з 14.10.2020.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 28.02.2009 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримувала пенсію, призначену по віку.

Також судом встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 23.11.1974, що позивач перебувала у зареєтрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 380/5559/21 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №9133300803015 від 05.03.2021. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області призначити з 14.10.2020 та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора України №21-1390р від 10.07.2020. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі № 380/5559/21 без змін.

На виконання вказаного судового рішення позивача з 14.10.2020 переведено з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у разі втрати годувальника - померлого чоловіка, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», згідно довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 №21-1390. Вказане питання не є спірним та визнається відповідачем у відзиві на позов. Проте, перерахунок пенсії здійснено із застосуванням її обмеження максимальним розміром - 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Позивач повторно звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області з проханням переглянути рішення про перерахунок пенсії по втраті годувальника без обмеження її максимальним розміром.

ГУ ПФУ у Львівській області листом від 02.08.2022 №1300-5903-7/672888 повідомило позивача, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 №380/5559/21 відділом перерахунку пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 14.10.2020 проведено перерахунок пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058 на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону 1697 згідно довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 и№21-1390р. У результаті перерахунку розмір пенсії з урахуванням прокурорського/слідчого стажу годувальника 30 років 01 місяць 05 днів становить 47370,96 грн. (60% від середньомісячного заробітку годувальника 78951,60 грн.), з обмеженням максимального розміру до виплати: з 14.10.2020 - 17120,00 грн.; з 01.12.2020 - 17690,00 грн.; з 01.07.2021 - 18540,00 грн.; з 01.12.2021 - 19340,00 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень п.1 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону. Непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Правові засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури встановлює Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VІІ).

Закон №1697-VII є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення.

Згідно з преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно п. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VI пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 набула право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника її покійного чоловіка ОСОБА_2 , яке в свою чергу і було реалізоване з 14.10.2020, однак і застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, передбаченого ч. 15 ст. 86 Закону №1697-VII, про що стверджується відповідачем у відзиві.

Абзацом 6 ч. 15 ст. 86 Закону № 1697-VІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

В свою чергу, системно-логічне дослідження ст. 86 Закону № 1697-VІІ дозволяє дійти висновку про те, що абзац 6 частини 15 має смисловий зв`язок з частинами першою-чотирнадцятою даної статті, які регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності.

Відтак, вказана норма не може застосовуватися до пенсій у зв`язку з втратою годувальника, що призначені членам сім`ї померлого годувальника, розмір яких визначається ч. 19 ст. 86 Закону №1697-VII виходячи із відсоткового розміру середньомісячного заробітку годувальника.

При цьому, жодних обмежень до виплати такої пенсії згадана вище норма не містить.

Системно-логічне дослідження ст.86 Закону №1697-VII дозволяє дійти висновку про те, що абз.6 ч.15 має смисловий зв`язок з частинами першою - чотирнадцятою даної статті, які регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності. При цьому законодавча конструкція ст.86 Закону №1697-VII в цілому виокремлює питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в окрему частину дев`ятнадцяту, яка не пов`язана з частиною п`ятнадцятою, а тому обмеження щодо максимального розміру пенсії не може бути застосовано до осіб, яким призначається пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Відтак, з аналізу наведеного слідує, що позивач має право на передбачену ч. 19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 60% її середньомісячного заробітку, без застосування обмежень максимального розміру пенсії.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі "Андрєєва проти Латвії" (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009), ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі "Будченко проти України" (рішення від 24.04.2014, заява N 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Таким чином при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Судом також враховується, що згідно з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002р. №5-рп/2002 розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Визначаючись щодо строку, з якого позивачу слід здійснити перерахунок пенсії, то суд враховує, що їй призначена пенсія з 14.10.2020, а, відтак, саме з цієї дати необхідно перерахувати пенсію без застосування обмеження максимального розміру призначеної у зв`язку з втратою годувальника пенсії.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також слід звернути увагу на приписи ст. 245 КАС України, згідно з якими перелік способів захисту порушених прав викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з обранням належного способу захисту порушених прав.

У позовній заяві позивач просить, зокрема, скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.11.2021 в частині встановлення обмеження пенсії у розмірі десяти прожиткових мінімумів.

З цього приводу суд зауважує, що зазначене вище рішення ГУ ПФУ у Львівській області не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а лише існує та надане позивачу у вигляді відповіді на заяву.

Тому за встановлених фактичних обставин справи суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 №21-1390р та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській здійснити з 14.10.2020 перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 №21-1390р, без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про виплату різницю суми нарахованої після перерахунку та фактично отриманої пенсії за минулий період, а саме з 14.10.2020.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, діючим національним законом передбачено інший порядок проведення платежів за різницею у недоплаті. Окрім цього, суд зазначає, що відповідачем ще не здійснено перерахунку пенсії на виконання даного судового рішення, тому права позивача в цій частині не є порушеними.

Згідно із ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд,

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 №21-1390р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити з 14.10.2020 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату пенсії, призначеної по втраті годувальника, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора України від 10.07.2020 №21-1390р, без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 908 (дев`ятсот вісім) гривень рівно судових витрат у вигляді судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 27.09.2022.

Суддя Потабенко В.А.