Рішення № 106421373, 14.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2022Справа № 910/18283/21Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Державної іпотечної установи (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730)

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б, код ЄДРПОУ 34047020)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Міністерство фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480)

2) Міністерство економіки України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596)

3) Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 44098710)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016)

2) Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106)

про визнання припиненим зобов`язання,

Від позивача: Тодосієнко В.М.

Від відповідача: Петренко Г.В.

Від Міністерства фінансів України: Шутов О.О.

Від Національного Банку України: Гузієнко Я.М.

Від Міністерства фінансів України: Гуцева Л.О.

Від Міністерства економіки України : не з`явився

Від позивача: Громадюк О.Р.

Від Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія": не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання припиненим з 23.06.2020 зобов`язання Державної іпотечної установи перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" щодо сплати відсоткового доходу за 13 відсотковий період за іменними відсотковими облігаціями з додатковим забезпеченням в без документарній формі серії "В3", міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (ISIN) UA4000178446, реєстраційний номер випуску 294/2/2013, дата реєстрації - 27.12.2013 року у кількості 536 шт.

Ухвалою суду від 17.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18283/21; встановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.12.2021 року.

24.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Також 30.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний банк України.

07.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що прийняття правлінням НБУ постанови від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" та у подальшому постанови правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта банк" не є законодавчою забороною щодо негайного повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора (юридична неможливість) та не може бути підведена під поняття «неможливість виконання», як це зазначено в ст. 607 ЦК України, оскільки процедура повернення кредиторові неплатоспроможного бан коштів чітко регламентована спеціальним Законом України «Про систему гарантував вкладів фізичних осіб». Крім того, відповідач вказує, що позивач пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із позовом. На думку представника відповідача трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права закінчився 04 жовтня 2018 року.

Разом з тим, 14.12.2021 від Національного банку України надійшло клопотання про залучення його до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 оголошено перерву на 22.12.2021.

У судовому засіданні 22.12.2021 представник позивача повідомив, що ним подано через відділ діловодства суду до початку судового засідання клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Кабінет Міністрів України, пояснив, що не заперечує щодо залучення до участі у справі третьою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, але заперечує проти залучення Національного банку України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; відкладено підготовче засідання на 19.01.2022.

17.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

17.01.2022 через відділ діловодства суду Національним банком України подані письмові пояснення по справі.

Судове засідання 19.01.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 призначено підготовче засідання на 09.02.2022.

07.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство фінансів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 залучено до участі у справі Міністерство фінансів України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відкладено підготовче засідання на 02.03.2022.

Судове засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулося.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

25.03.2022 засобами поштового з в`язку через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 постановлено призначити дату судового засідання після врегулювання військової ситуації на території України ухвалою суду додатково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2022 призначено підготовче засідання на 06.07.2022.

У судовому засіданні 06.07.2022 представник позивача повідомив, що ним подано через відділ діловодства суду до початку судового засідання клопотання про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства економіки України та Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", підтримав дані клопотання, просив їх задовольнити.

Обґрунтовуючи заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства економіки України, позивач зазначає, що рішення у даній справі вплине на права Міністерства у зв`язку з тим, що Міністерство економіки України є органом управління Державної іпотечної установи та органом, який затверджує акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу позивача.

Обґрунтовуючи заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", позивач зазначає, що рішення у даній справі вплине на права останнього, оскільки відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 945 "Деякі питання приєднання Державної іпотечної установи до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" реорганізовано Державну іпотечну установу шляхом її приєднання до Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія", отже Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" є правонаступником всіх прав і обов`язків Державної іпотечної установи.

Представник відповідача поставив вирішення даних клопотань на розсуд суду.

Представник Національного банку України заперечив проти задоволення клопотання про залучення до участі у справі Міністерства економіки України, вирішення клопотання про залучення до участі у справі Приватного акціонерного товариства "Українська фінансова житлова компанія" поставив на розсуд суду.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб поставив вирішення даних клопотань на розсуд суду, зауважив, що необхідно виключити Міністерство фінансів України зі складу учасників судового процесу та замінити його на Міністерство економіки України.

З огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд визнав за необхідне задовольнити клопотання позивача та залучити до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство економіки України та Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія".

Міністерство фінансів України участь своїх представників у засідання суду 06.07.2022 не забезпечило, про дату та час судового розгляду повідомлялося належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 залучено до участі у справі Міністерство економіки України та Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; відкладено підготовче засідання на 03.08.2022.

15.07.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення копії позовної заяви з додатками та заяви про зміну підстав позову з додатками, які залучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.08.2022 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Міністерство економіки України та Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" участь своїх представників у засідання суду 03.08.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 відкладено розгляд справи на 14.09.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 14.09.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні 14.09.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та подав пояснення по справі.

14.09.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 19.09.2022 року до 23.09.2022 року включно у відпустці, повний текст рішення складено, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 26.09.2022 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2013 між Банком та Державною іпотечною установою (клієнт) укладено договір банківського рахунку №26/995-070, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_3 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги.

26.12.2013 Правлінням Державної іпотечної установи було прийнято рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій серії «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3».

У п. 4.2 Проспекту емісії облігацій серії «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3» Державної іпотечної установи 2013 року наведено параметри випуску облігацій, а саме:

- характеристика облігацій: серія «Z2» - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія «A3» - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія «B3» - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія «C3» - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням; серія «D3» - іменні, відсоткові, з додатковим забезпеченням;

- кількість облігацій: 50 000 штук відсоткових іменних облігацій, у тому числі: серія «Z2» - 10 000 штук; серія «A3» - 10 000 штук; серія «B3» - 10 000 штук; серія «C3» - 10 000 штук; серія «D3» - 10 000 штук;

- номінальна вартість облігацій (серій «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3»): 100 000,00 грн.;

- загальна номінальна вартість випуску облігацій: 5 000 000 000,00 грн., в тому числі: серія «Z2» - 1 000 000 000,00 грн.; серія «A3» - 1 000 000 000,00 грн.; серія «B3» - 1 000 000 000,00 грн.; серія «C3» - 1 000 000 000,00 грн.; серія «D3» - 1 000 000 000,00 грн.

Відповідно до п.4.6.1. Проспекту емісії, облігації розміщуються шляхом закритого (приватного) продажу на території України серед інвесторів - 100 найбільших банків України, в переліку яких є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі Банк).

Згідно 4.8 Проспекту емісії, виплата відсоткового доходу здійснюється за рахунок коштів емітента в національній валюті депозитарною установою, з якою власник облігацій уклав договір про обслуговування рахунку у цінних паперах. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок власника облігацій.

Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку.

Виплата відсоткового доходу здійснюється на підставі реєстру власників, який складає Центральний депозитарій ПАТ «НДУ» на момент завершення операційного дня, що передує даті початку відповідної виплати (даті останньої виплати).

За змістом п. 4.8 Проспекту емісії, для восьмого відсоткового періоду емітент встановлює такі умови виплати відсоткового доходу:

- для облігацій серії «А3»: для дев`ятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 26.06.2018, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 487,67 грн.;

- для облігацій серії «В3»: для дев`ятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 26.06.2018, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн.;

- для облігацій серії «С3»: для дев`ятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 26.06.2018, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн.

Також з гідно з п. 4.8 Проспекту емісії датою закінчення виплати відсоткового доходу за 13 відсотковий період є 23 червня 2020 року.

05 вересня 2014 між Державною іпотечною установою та AT «Дельта Банк» (далі- банк/покупець) укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-750/2014 на придбання іменних відсоткових з додатковим забезпеченням облігацій серії «ВЗ», ISIN UA4000178446 в кількості 4 500 шт. загальною вартістю 457 847 280,00 грн.

08 вересня 2014 між Державною іпотечною установою та AT «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-751/2014 на придбання іменних відсоткових з додатковим забезпеченням облігацій серії «ВЗ», ISIN UA4000178446 в кількості 4 500 шт. загальною вартістю 457 847 280,00 грн.

09 вересня 2014 між Державною іпотечною установою та AT «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-758/2014 на придбання іменних відсоткових з додатковим забезпеченням облігацій серії «ВЗ», ISIN UA4000178446 в кількості 1 000 шт. загальною вартістю 101 847 950,00 грн.

Відповідно до умов вищевказаних договорів емітент зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити іменні відсоткові з додатковим забезпеченням облігації серії «В3», код ЦП (ISIN) UA4000178446.

Згідно з реєстром власників іменних цінних паперів № 16847 від 22.06.2020 року відповідач є власником іменних відсоткових облігацій емітованих позивачем серії В3 в кількості 536 шт. загальною номінальною вартістю 53 600 000,00 грн.

Відповідно п. 2.4. договорів покупець зобов`язується оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим договором у власність покупцю, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок емітента № НОМЕР_1 в AT «Дельта Банк», код установи банку 380236, код за ЄДРПОУ 33304730 до кінця операційного дня.

Відповідний рахунок НОМЕР_3 був відкритий Державною іпотечною установою в AT «Дельта Банк» на підставі договору банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 року (далі - договір рахунку), код установи Банку 380236, код за ЄДРПОУ 33304730.

Згідно з п. 1.1. Договору рахунку, Банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_3 та отримує плату за обслуговування рахунку.

Банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межа законодавства України (п.1.2. Договору рахунку).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з випискою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 05.09.2014 вартість облігацій серії «В3» в сумі 457 847 280,00 грн була зарахована на рахунок позивача НОМЕР_3 за договором купівлі-продажу облігацій №ДД- 750/2014 від 05.09.2014; згідно з випискою від 08.09.2014 вартість облігацій серії «В3» в сумі 458 198 640,00 грн була зарахована на рахунок позивача НОМЕР_3 за договором купівлі-продажу облігацій №ДД- 751/2014 від 08.09.2014; згідно з випискою від 08.09.2014 вартість облігацій серії «В3» в сумі 101 847 950,00грн була зарахована на рахунок позивача НОМЕР_3 за договором купівлі-продажу облігацій №ДД- 758/2014 від 09.09.2014.

Листом №780/15/2 від 28.10.2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «Дельта Банк» із заявою про визнання його кредиторських вимог на загальну суму 3 494 213 767,20 грн, з яких 3 493 239 101,16 грн заборгованості за Договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013.

Згідно з випискою по особовим рахункам з 01.01.2016 по 31.01.2016, на підставі рішення ФГВФО №4 від 14.01.2016, грошові кошти в сумі 3 331 947 128,06 грн, 25.01.2016 з поточного рахунку Установи № НОМЕР_1 в AT «Дельта Банк» були перенесені на рахунок № НОМЕР_2 AT «Дельта Банк» в стані припинення.

Довідкою №5370 від 21.06.2016 відповідач повідомив позивача про те, що 17.02.2016 були закриті рахунки відкриті в AT «Дельта Банк» на ім`я Державної іпотечної установи, а саме: поточний рахунок № НОМЕР_4 за договором банківського рахунку № 01/995- 21886 від 11.11.2013.

11 січня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру вимог кредиторів AT «Дельта Банк».

Із витягу Переліку (Реєстру) вимог кредиторів AT «Дельта Банк», затвердженого Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016 (з урахуванням змін №1, затверджених рішенням №291 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 03.03.2016) вимоги позивача акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 гривень та включені до сьомої черги погашення.

19 січня 2016 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб офіційно оприлюднено оголошення про задоволення вимог кредиторів другої та третьої черги AT «Дельта Банк» (роздруківка оголошення з інтернет-сайту Фонду гарантування додається).

23.06.2020 Державна іпотечна установа звернулась до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» із заявою про зарахування однорідних зустрічних вимог № 2712/15/1.

Листом від 08.07.2020 № 1993 AT «Дельта Банк» повідомив Державну іпотечну установу про відсутність правових підстав для задоволення заяви Державної іпотечної установи №2712/15/1 від 23.06.2020 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 15 328 899,64 грн, з яких 2 539 026,64 грн - відсотковий дохід за облігаціями «В3» за 13 відсотковий період, оскільки частиною 8 статті 46 Спеціального закону, в редакції, яка с чинною на поточну дату (08.07.2020) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припиненням зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

18 листопада 2020 року відповідачем пред`явлено до погашення облігації серії «В3» в кількості 536 шт., а 27 листопада 2020 року на адресу Державної іпотечної установи надійшла вимога AT «Дельта Банк» № 2976 від 24.11.2020 про негайне виконання зобов`язань із погашення номінальної вартості облігацій серії «ВЗ» у сумі 53 600 000,00 грн (дата закінчення виплати 18.11.2020).

Спір у справі виник у зв`язку з порушенням, на думку позивача, його права на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

За приписами ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями ст. 202 ГПК України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин з припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, в зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстав виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємно зобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

При цьому, за змістом ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зарахування зустрічних вимог за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, не допускається, за винятками випадків, установлених законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За твердженнями позивача, згідно реєстру власників іменних цінних паперів № 16847 від 22.06.2020, відповідач є власником цінних паперів, емітованих позивачем, зокрема, іменних відсоткових облігацій підприємства серії «B3» в кількості 536 штук загальною номінальною вартістю 53 600 000, 00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, вказують на виникнення станом на 23.06.2020 у Державної іпотечної установи грошового зобов`язання перед відповідачем з виплати відсоткового доходу за облігаціями серії "B3" на загальну суму 2 539 026,64 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/6514/17 за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 42 від 12.09.2014 в розмірі 924 197 092,38 грн на предмет застави (цінні папери) за договором застави облігацій Державної іпотечної установи №42/ДІУ від 12.09.2014, а саме, облігацій Державної іпотечної установи, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020 та облігацій Державної іпотечної установи, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020, шляхом передачі у власність позивача предмета застави, а також з вимогами до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про зобов`язання направити Національному депозитарію України розпорядження про розблокування та переказу з рахунку в цінних паперах, який належить відповідачу - на рахунок позивача, відкритий у Національному депозитарії України цінних паперів, а саме, облігацій ДІУ, серії С3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178453, у кількості 2 700 штук, з датою погашення - 15.12.2020 та вартістю у розмірі 281 765 059,95 грн без ПДВ та облігацій ДІУ, серії В3, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000178446, у кількості 6 155 штук, з датою погашення - 18.11.2020 та вартістю у розмірі 642 342 693,60 грн без ПДВ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/6514/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 затверджено мирову угоду від 01.10.2019, укладену між Національним банком України, Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк", рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 визнано нечинним, а провадження у справі №910/6514/17 закрито.

За змістом п.п.5-7 мирової угоди, яку затверджено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019, між Акціонерним товариством "Дельта Банк" та Національним банком України досягнуто згоди щодо звернення стягнення на облігації з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, передані в заставу за договором застави, у кількості, необхідній для погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі, а саме звернення стягнення на 9464 штук облігацій Державної іпотечної установи (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446 (дата погашення 18.11.2020). Залишок облігацій Державної іпотечної установи з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446, загальною кількістю 536 штук (дата погашення 18.11.2020) та з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178453, загальною кількістю 2700 штук (дата погашення 15.12.2020) підлягатимуть розблокуванню Національним банком на рахунку АТ "Дельта Банк". Національний банк: у термін до 06 грудня 2019 року з дня затвердження судом цієї Мирової угоди надсилає Публічному акціонерному товариству "Національний депозитарій України" розпорядження (повідомлення) на переказ облігацій, заблокованих, як забезпечення за кредитами рефінансування, зазначених у пункті 5, з рахунку в цінних паперах АТ "Дельта Банк", відкритий в депозитарній установі АБ "УКРГАЗБАНК", на рахунок в цінних паперах Національного банку, відкритий в депозитарній установі Національного банку.

Постановою Верховного Суду від 15.01.2020р. ухвала Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 була залишена без змін.

Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 04.12.2019 Верховного Суду по справі №910/6514/17 було зупинено виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 910/6514/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Проте, у даному випадку зупинення виконання ухвали суду апеляційної інстанції ніяким чином не впливає на перехід до Національного банку України права власності на 9464 штук облігацій Державної іпотечної установи (серія ВЗ) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446.

Зокрема, наведені висновки суду ґрунтуються на наступному.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що станом на 21.11.2019 на рахунок Національного банку України в цінних паперах вже було зараховано 9464 штук облігацій Державної іпотечної установи (серія В3) з міжнародним ідентифікаційним номером UA4000178446.

При цьому, фактично зарахування було здійснено після набрання ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019, законної сили, з урахуванням того, що згідно ч.2 ст.281 та ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

У даному випадку зупинення судом касаційної інстанції виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 не має своїм наслідком повернення вже виконаного за мировою угодою.

В контексті наведеного суд зазначає, що за приписами ст.194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником коштів, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом або рішенням про емісію цінних паперів (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію цінних паперів (для державних облігацій України - умовами їх розміщення). Перехід права власності на облігації емітента до іншої особи не є підставою для звільнення емітента від виконання зобов`язань, що підтверджуються облігацією.

До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином (ч.1 ст.4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Згідно 4.8 Проспекту емісії виплата відсоткового доходу здійснюється за рахунок коштів емітента в національній валюті депозитарною установою, з якою власник облігацій уклав договір про обслуговування рахунку у цінних паперах. Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок власника облігацій.

Виплата відсоткового доходу за облігаціями здійснюється з періодичністю один раз на півроку.

Виплата відсоткового доходу здійснюється на підставі реєстру власників, який складає Центральний депозитарій ПАТ "НДУ" на момент завершення операційного дня, що передує даті початку відповідної виплати (даті останньої виплати).

За змістом п. 4.8 Проспекту емісії, для дванадцятого відсоткового періоду емітент встановлює такі умови виплати відсоткового доходу:

- для облігацій серії "В3": для тринадцятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 23.06.2020, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн.;

- для облігацій серії "С3": для тринадцятого відсоткового періоду датою закінчення виплати відсоткового доходу визначено 23.06.2020, розмір виплати відсоткового доходу на одну облігацію становить 4 736,99 грн.

З огляду на викладені вище висновки, приймаючи до уваги, що станом на дату завершення періоду виплати відсоткового доходу за тринадцятий період у власності Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишилось іменних відсоткових облігацій підприємства серії "B3" (UA4000178446) в кількості 536, наявними є підстави для вирішення питання щодо припинення зобов`язання Державної іпотечної установи перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" щодо сплати частини відсоткового доходу за дванадцятий відсотковий період в розмірі 2 539 026,64 грн, що розрахований саме за належними відповідачу на праві власності станом на 23.06.2020 облігаціями серій "В3" згідно Проспекту емісії облігацій серії "Z2", "A3", "B3", "C3", "D3" Державної іпотечної установи 2013 року.

Відповідно до пп. 17 п. 10 Розділу І Закону України №590-ІХ від 13.05.2020 абзаци 10-13 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виключено.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону.

Разом з цим, слід зазначити, що на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» внесено ряд змін до ГПК України, зокрема, до ст.ст. 5, 73, 137 та 141.

Судом встановлено, що згідно п. 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону судові провадження, розпочаті до набрання ним чинності, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Наведене положення п. 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» узгоджується з приписами ч. 3 ст. 3 ГПК України, відповідно до яких судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Тобто, в судових провадженнях розпочатих до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, зокрема, в частині застосування ст.ст. 5, 73, 137 та 141 ГПК України.

Відповідно до п.10 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» внесено, зокрема такі зміни: в ч.2 ст. 46 абзаци 10-13 - виключено.

Разом з цим, порядок застосування господарськими судами норм матеріального права врегульовано ст.11 ГПК України, ч. 2 якої передбачено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Загальний принцип права, закріплений в ч. 1 ст. 58 Конституції України, передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 «У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)» зазначено, що принцип незворотності дії законів та нормативно-правових актів в часі закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України. Цей принцип треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з гарантій правової стабільності. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

В зв`язку з цим судочинство у господарських судах здійснюється на підставі закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, але визначаючи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд керується нормами матеріального права, якими такі правовідносини регулювалися на час їх виникнення.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 910/683/19 та від 11.02.2021 у справі № 910/1592/20.

З огляду на наведене, суд вважає, що спірні правовідносини щодо припинення зобов`язань Державної іпотечної установи перед ПАТ «Дельта Банк» щодо сплати відсоткового доходу за тринадцятий відсотковий період за облігаціями серії «В3» згідно Проспекту емісії облігацій серії «Z2», «А3», «В3», «С3», «D3» Державної іпотечної установи 2013, які виникли на підставі заяви позивача про зарахування однорідних зустрічних вимог від 23.06.2020 № 2712/15/1 підпадають під правове регулювання п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення судового рішення).

Як встановлено матеріалами справи, станом на момент звернення позивача до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог позивач був кредитором Банку за договором банківського рахунку (вимоги на суму 3 332 921 190,01 грн. акцептовані та включені до реєстру); грошові кошти спрямовувались на погашення зобов`язань позивача за емітованими ним борговими цінними паперами (облігаціями серії серій «B3», «C3» згідно Проспекту емісії облігацій серії «Z2», «A3», «B3», «C3», «D3» Державної іпотечної установи 2013 року), на дату початку процедури виведення Фондом Банку з ринку кошти перебували на поточному рахунку позивача.

Договірне списання з цього рахунку передбачено умовами Договору (п.п.5.1-5.3 Договору банківського рахунку).

Судом враховано, що правовідносини сторін щодо зарахування між позивачем та відповідачем зустрічних однорідних вимог за облігаціями серії «B3» згідно Проспекту емісії вже були предметом судового розгляду у справах №910/4413/17, №910/1340/18, №910/12608/17, №910/1413/17, № 910/10418/18 та №910/1234/19, судовими рішеннями у яких встановлено правомірність такого зарахування.

Проте, суд зазначає, що на момент звернення позивача з аналогічними позовами упродовж 2017-2019 та їх вирішення судами, положення абзаців 10-13 п.8 ч. 2 ст.46 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України № 629-VIII від 16.07.2015 передбачали низку виключень до встановлення заборони зарахування зустрічних вимог, а саме, передбачалось, що:

- обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме, не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Доводи позивача, які викладені у позовній заяві про врахування судових рішень №910/4413/17, №910/1340/18, №910/12608/17, №910/1413/17, №910/10418/18 та №910/1234/19 при розгляді даної справи є необґрунтованим та безпідставними, з огляду на внесені зміни в Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та регулює спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на норми спеціального закону, а саме п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" якими забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін, суд приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Державної іпотечної установи відмовити повністю.

Позивач - Державна іпотечна установа (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 33304730)

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б, код ЄДРПОУ 34047020)

Треті особи - Міністерство фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480), Міністерство економіки України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596), Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, код ЄДРПОУ 44098710), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016), Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2022

Суддя І.О. Андреїшина