Рішення № 106378265, 12.09.2022, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 вересня 2022 року Справа № 903/344/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу №903/344/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська оптово-торгова база, м.Ковель

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ, м.Ковель

про стягнення 376 776,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Данилік Ф.Я. в.о. директора, Карпук А.С. - адвокат;

від відповідача: Сорока В.Г. адвокат,

В с т а н о в и в: Товариство з обмеженою відповідальністю Ковельська оптово-торгова база, звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ про стягнення 376 776 грн. в рахунок відшкодування доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави згідно ст. ст. 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 20.06.2022.

В судовому засіданні 20.06.2022 оголошено перерву на підставі ч.5, ст. 183 ГПК України до 25.07.2022 на 11:30 год.

Ухвалою суду від 25.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.08.2022.

Ухвалою суду від 22.08.2022 відкладено розгляд справи на 12.09.2022.

Представник позивача підтримав позов та просив суд задоволити в повному об`ємі та просить відшкодувати витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Представник відповідача просить відмовити в позові з підстав викладених у відзиві, та через відділ діловодства суду подав

1) заперечення за вх.№01-57/5059/22 від 09.09.2022 у яких просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що вони є завищеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

2) клопотання за вх.№ 01-70/36/22 від 09.09.2022 про витребування оригіналів письмових доказів.

Згідно ч.4 ст. 170 ГПК України визначено, що суд встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої другої цієї статті повертає заявнику без розгляду.

Згідно п. 8 ст. 80 ГПК України передбачено, що докази не поданні у встановлений законом або судом строк до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає обґрунтувала неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Водночас, суд зазначає, що відповідач, при поданні клопотання, в порядку статті 80 ГПК України, поза межами встановленого законом строку, не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для подання даного клопотання всупереч приписів статей 80, 119 ГПК України.

Згідно до частини 2 статті 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, клопотання про витребування оригіналів письмових доказів подане поза межами встановленого законом строку, та без клопотання про поновлення пропущеного строку на його подання.

Крім того, в судовому засіданні 20.06.2022 відмовлено в клопотанні про витребування даних документів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про залишення даного клопотання без розгляду на підставі ч.2 ст. 118 ГПК України.

Представник відповідача до початку судових дебатів заявив усне клопотання в порядку ст. 129 ГПК України, що витрати на правову допомогу відповідача складають у сумі 31 000 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

31.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" (надалі - продавець, відповідач) та Ковельською оптово-торговою базою Волинської облспоживспілки (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ") (надалі - покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу складу, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти нерухоме майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму, а саме: - нежитлове приміщення, склад Д-1 загальною площею 1 205,9 кв. м. та склад 0-1 загальною площею 1 047 кв. м., що знаходяться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9, який був посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С.В., зареєстрований в реєстрі за № 1677.

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 31.07.2018 продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, склад Д-1 загальною площею 1205,9 кв. м. та склад 0-1 загальною площею 1 047 кв. м.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31.08.2020 у справі № 159/2106/19, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 02.12.2020, було задоволено позов ОСОБА_1 , визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 31.07.2018, укладений .між ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" та Ковельською оптово-торгової базою Волинської облспоживспілки".

Згідно із інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 159/2106/19 вищевказані судові рішення були скасовані, а справа направлена до Господарського суду Волинської області для розгляду за правилами господарського судочинства.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.08.2021 у справі №159/2106/19 задоволено позовні вимоги та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" та Ковельською оптово-торговою базою Волинської облспоживспілки.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №159/2106/19 рішення Господарського суду Волинської області від 13.07.2021 у справі №159/2106/19 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без змін (а. с. 39-58).

Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 159/2106/19 закрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Ковельська ОТБ" і ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №159/2106/19

Також, 12.10.2021 державним реєстратором Копачівської сільської ради, Волинської області Данилевич І.Є. поновлено право власності на склад Д-1 та склад О-1, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9 за ТОВ "Ковельська оптово-торгова база", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2021.

Таким чином, вищевказані об`єкти нерухомості повернулися у власність позивача, а відповідач з 01.11.2021 перестав використовувати безпідставно набуте майно у господарській діяльності, та позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення коштів, сплачених за об`єкти нерухомості на підставі ст. 1214 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.12.2021 у справі №918/938/21 задоволено позов про стягнення на користь ТОВ "Ковельська ОТБ" з ТОВ "Ковельська оптово торгова база" коштів в сумі 137 595 грн 28 коп., які були сплачені за придбання об`єктів нерухомості за адресою: Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна,9 зокрема склад 0-1, площею 1 047 кв. м,, реєстраційний номер: 92898207221, - нежитлове приміщення, склад Д-1 площею 1 205,91 кв. м. реєстраційний номер 90651707221 згідно договору купівлі -продажу від 31.07.2018, який визнано недійсним 13.07.2021 рішенням Господарського суду Волинської області.

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.04.2022 у справі №903/96/22 позов задоволено, постановлено стягнути на користь ТзОВ «Ковельська оптово торгова база», ТзОВ «Ковельська ОТБ» 244 300 грн. доходу від передачі в оренду об`єктів нерухомості за адресою Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9 зокрема склад О-1, площею 1047 (кв.м.), реєстраційний номер: 92898207221-нежитлове приміщення, склад Д-1 площею 1205,91 кв.м. реєстраційний номер 90651707221 за період з 01.01.2021 по 31.102021.

Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 залишено без змін рішення Господарського суду Волинської області від 11.04.2022 у справі №903/96/22.

Отже, Господарський суд Рівненської області та Господарський суд Волинської області застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті ж самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

04.05.2022 позивач звернувся із претензією до відповідача та просив сплатити на рахунок ТзОВ «Ковельська оптово-торгова база » 346776 грн. в рахунок відшкодування доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 у 7 денний строк з моменту отримання. (а.с. 31- 32)

Відповідач отримав претензію 09.05.2022, однак остання залишена без належного реагування.

Позивач в обґрунтування заборгованості в сумі 376 776 грн. надав належними чином завірені копії договорів оренди спірного приміщення, з яких слідує №3/19 від 31.12.2018, №3/20 від 31.12.2019, №4/20 від 31.12.2019, №5/19 від 31.12.2018, №5/20 від 31.12.2019, №2/20 від 31.12.2019, №1/20 від 31.12.2019 відповідач передав в оренду ПП "Агро-В", ФОП Ігнатюку І.В., ФОП Пармухіній М.В., ФОП Коцюрі Р.І., ФОП Масло В.В. об`єкти нерухомості, а саме: склад 0-1, площею 1 047 кв. м,, нежитлове приміщення, склад Д-1 площею 1 205.91 кв. м. у період з 01.01.2019 по 31.12.2020 (а. с. 9, 12, 14, 16-19, 21-22,24-25, 27-28).

Факт передачі майна в оренду підтверджується копіями актів приймання передачі (а. с. 10, 13,15, 20,23,26, 29).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності підстав для задоволення позовних вимог, суд приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч. 1 ст. 390 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною першою статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Крім того, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Як зазначено вище, відповідач укладав договори за якими передавав вказані об`єкти нерухомості в оренду третім особам, зокрема, договори оренди: №3/19 від 31.12.2018, №4/20 від 31.12.2019, №5/19 від 31.12.2018, №5/20 від 31.12.2019, №2/20 від 31.12.2019, №1/20 від 31.12.2019, передання майна за якими також підтверджується актами приймання передачі.

Згідно з п.4.1. копій договорів оренди №3/19 від 31.12.2018 орендна плата складає 3 000 грн. на місяць, №3/20 від 31.12.2019 орендна плата складає 3 960 грн. на місяць, №4/20 від 31.12.2019 орендна плата складає 3 960 грн. на місяць, №5/19 від 31.12.2018 орендна плата складає 9720,00 грн на місяць, №5/20 від 31.12.2019 орендна плата складає 3564 грн. на місяць, №2/20 від 31.12.2019 орендна плата складає 3564,00 грн. на місяць, №1/20 від 31.12.2019 орендна плата складає 3630 грн на місяць.

За умовами п. 5.1 договору оренди №3/19 від 31.12.2018 встановлено, що строк оренди приміщення встановлюється з 01.01.2019 до 31.12.2019.

За умовами п. 5.1 договору оренди №3/20 від 31.12.2019 встановлено, що строк оренди приміщення встановлюється з 01.01.2020 до 31.12.2020.

За умовами п. 5.1 договору оренди №4/20 від 31.12.2019 встановлено, що строк оренди приміщення встановлюється з 01.01.2020 до 31.12.2020.

За умовами п. 6.1 договору оренди №5/19 від 31.12.2018 встановлено, договір вступає в силу з 01.01.2019 та діє до 31.12.2019 включно.

За умовами п. 5.1 договору оренди №5/20 від 31.12.2019 встановлено, договір вступає в силу з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 включно.

За умовами п. 5.1 договору оренди №2/20 від 31.12.2019 встановлено, договір вступає в силу з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 включно.

За умовами п. 5.1 договору оренди №1/20 від 31.12.2019 встановлено, договір вступає в силу з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 включно.

Отже, заборгованість по відшкодуванню доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 становить в сумі 346 776 грн., яка підтверджена матеріалами справи, та відповідачем не спростована належними та допустимими доказами.

Крім того, у аналогічній господарській справі рішення Господарського суду Волинської області від 11.04.2022, яке залишено без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 позов задоволено, постановлено стягнути на користь ТзОВ «Ковельська оптово торгова база», ТзОВ «Ковельська ОТБ» 244 300 грн. доходу від передачі в оренду об`єктів нерухомості за адресою: Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9 зокрема склад О-1, площею 1047 (кв.м.), реєстраційний номер: 92898207221-нежитлове приміщення, склад Д-1 площею 1205,91 кв.м. реєстраційний номер 90651707221 за період з 01.01.2021 по 31.10.2021.

Отже, враховуючи вище викладене суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Доводи відповідача про неналежне засвідчення копій документів долучених позивачем до матеріалів справи не взято до уваги суду.

При цьому, судом враховано, що згідно Національним стандартом України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлення документів, ДСТУ 4163:2020», затверджений наказом ДП «УкрНДНЦ» від 01.07.2020 № 144 належне засвідчення копій документів здійснюється у такому порядку: відмітка про засвідчення копії документа дозволяється ставити на лицьовому боці останнього аркуша копії документа, нижче реквізиту «Підпис».

Із долучених копій документів вбачається, що позивач такий обов`язковий напис засвідчений підписом уповноваженої особи адвокатом Карпуком А.С. (відповідно до договору про надання правової допомоги від 24.05.2022).

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

17.08.2022 позивач подав заяву за вх.№ 01-91/84/22 про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Представник відповідача у запереченнях за вх.№01-57/5059/22 від 09.09.2022 просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що вони є завищеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною першою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас згідно з частиною третьою статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

При цьому інша сума судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, може бути як більшою за попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, так і меншою (частини шоста, сьома статті 129 ГПК України).

Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Частиною третьою статті 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат на учасника справи покладено обов`язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

24.05.2022 укладено договір між адвокатом Карпуком А.С. та ТзОВ «Ковельська оптова-торгова база» про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо представництва і захисту інтересів останнього в установах, організаціях, правоохоронних органах (прокуратури, Національної поліції, СБУ, ДФС тощо), в судах загальної юрисдикції в господарському, адміністративних судах, як першої, апеляційної та касаційної інстанціях в господарському суді Волинської області у справі про стягнення безпідставно отриманих доходів. (п.п. 1.1 договору)

Згідно пунктах 4.1, 4.3 договору визначено, що за послуги за п. 1.1 даного договору замовник сплачує адвокату гонорар за домовленістю із витраченого часу а також всі понесенні адвокатом витрати представництво. Гонорар може сплачуватися, як почасово та і сталою сумою. Фіксована сума гонорару складає 20 000 грн.

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до матеріалів справи представництво позивача у суді першої інстанції фактично здійснювалось адвокатом Романюком Леонідом Сергійовичем на підставі договору про надання правової допомоги від 19.02.2021, повноваження, якого підтверджуються ордером серія АС №1021028

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена у поставові Верховного Суду у справі №910/16803/19 від 19.07.2021

Як слідує з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2018 в справі № 569/17904/17, - на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати ,у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Крім того, у своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Подані в підтвердження заяви витрат на правову допомогу докази, а саме: договір про надання правової допомоги від 24.05.2022, акт наданих послуг від 17.08.2022 на суму 20 000 грн, рахунок на сплату коштів за №10 від 17.08.2022 на суму 20 000 грн., підтверджують наданні послуги зі сторони адвоката

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заява позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, пов`язаних із розглядом справи №903/344/22 підставна та підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ"( 45000, Волинська область, м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 9, код ЄДРПОУ 05384241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" (45000, Волинська область, м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 9, код ЄДРПОУ 38527562) 376 776,00 грн. в рахунок відшкодування доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави; 5 651,60 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

21.09.2022

СуддяВ. М. Дем`як