Ухвала суду № 10637683, 21.07.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-9606/09/2670 Головуючий у першій інстанції: Смолій І.В.

Доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Горяйнова А.М., Мамчура Я.С.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Градострой» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 000003213/0, № 000002213/0 від 08.01.2009 року, № 000003213/1, № 0000022313/1 від 02.04.2009 року, № 0004712313/1 та № 0000032313/2 від 17.06.2009 року, № 0004712313/2 від 31.07.2009 року та скасування пунктів 3.1 та 3.2 акту перевірки від 29.12.2008 року 696/23-13/31812906.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2009 року позов задоволено частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.01.2009 р. № 000003213/0, від 08.01.2009 р. № 000002213/0, від 02.04.2009 р. № 000003213/1, від 02.04.2009 р.№ 0000022313/1, від 17.06.2009 р. № 0004712313/1, від 17.06.2009 р. № 0000032313/2, від 17.06.2009 р. № 0000022313/2, від 31.07.2009 р. № 0000032313/3, від 31.07.2009 р.№ 00000223138/3, від 31.07.2009 р. № 0004712313/2 винесені Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з TOB БК «Будівельник» за період з 01.01.2005 року по 31.12.2006 року та складено акт від 29.12.2008 року № 696/23-13/31812906 яким встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування підприємств», а саме заниження податку на прибуток; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість та винесенні податкові повідомлення-рішення від 08.01.2009 року № 000003213/0, № 000002213/0, від 02.04.2009 року № 000003213/1, № 0000022313/1, від 17.06.2009 року № 0004712313/1, № 0000032313/2, від 31.07.2009 року №0004712313/2.

Між TOB «Градострой» та TOB «Будівельник» було укладено договір № 62/65 від 20.05.2005 року про виконання проектних робіт.

На виконання умов даного договору ТОВ БК «Будівельник» видали для TOB «Градострой» податкові накладні на загальну суму 3038473,13 грн. в т.ч. ПДВ 506412,20 грн., які підписані директором TOB БК «Будівельник» Голубом О.П.

В ході перевірки було встановлено порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством завищено валові витрати на загальну суму 4096176,00 грн. за період 2005 року та відповідно занижено податок на прибуток на загальну суму 1024044,00 грн., оскільки витрати не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення, зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині оскарження акту перевірки, з огляду на наступне:

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Так, підпунктами 7.4.1 і 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення, зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійсненню (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назва документа, дата і місце складання; назва підприємства, від імені якої складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року «Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету» для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

TOB «Градострой» отримали право на податковий кредит, що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, виписаними та отриманими від TOB БК «Будівельник» у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книга обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» від 30.05.1997 р. № 165. Відповідні суми податку на додану вартість включені TOB «Градострой» до податкового кредиту та здійснені відповідні записи у фінансово-бухгалтерській документації.

Крім, того постановою ОВС СВ ПМ ДПА в м. Києві від 06.08.2009 року закрито кримінальну справу порушену відносно генерального директора та заступника генерального директора TOB «Градострой» за ч. 3 ст. 212 КК України.

Що ж стосується вимог щодо скасування пунктів 3.1 та 3.2 акту перевірки від 29.12.2008 року 696/23-13/31812906 , то слід зазначити наступне:

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.

Отже, акт перевірки, не породжує певних правових наслідків, висновки акту не мають обов'язкового характеру для позивача.

Якщо виходити з положень правознавства, то такі акти не можна визначити як документи, які містять норми права загальної або індивідуальної дії. Вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не мають обов'язкового характеру для суб'єкта по відношенню, до якого вони винесенні.

Тобто, вищезазначені акти, що складені за результатами проведеної перевірки, не мають обов'язкового характеру і не набувають статусу рішення в розумінні п. 1 частини 1 статті 17 КАС України, внаслідок чого не можуть бути оскарженні в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.

Ч. 1 ст. 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з закриттям провадження по справі в частині оскарження акту перевірки.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2009 року в частині оскарження пунктів 3.1 та 3.2 акту перевірки від 29.12.2008 року 696/23-13/31812906 скасувати, а провадження по справі в цій частині закрити.

В решті постанову суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 23 липня 2010 року.