Рішення № 106376480, 20.09.2022, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1266/22 Провадження № 2/304/231/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання - Ковач М.Ф.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №304/1266/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 31 серпня 2002 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від якого у них народилося двоє синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що старший син вже більше дев`яти місяців проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні, оскільки через збройну агресію росії проти України вони і сином переїхали до села Дубриничі, де є зареєстровані як тимчасово переміщені особи, тоді як молодший залишився проживати разом з дружиною. Причиною звернення до суду з даною позовною заявою називає те, що протягом спільного проживання їх спільне життя погіршувалося, що у кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, вони мають різні характери та погляди на сімейне життя і сімейні цінності. Зазначає, що вже більше року з відповідачем не проживають, спільне господарство не ведуть, подружніх стосунків не підтримують, за його переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. За таких обставин вважає примирення неможливим, подальше збереження шлюбу буде суперечити його інтересам та інтересам їх спільних дітей, а відтак просить позов задовольнити та розірвати шлюб між ними, а сина ОСОБА_3 , який проживає разом з ним та знаходиться на його повному утриманні, залишити проживати разом з ним.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з`явилася, однак її представник - адвокат Кравцов С.І. попередньо направив суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі відповідача та його представника, позовні вимоги визнав та просив такі задовольнити.

У судове засідання представник органу опіки та піклування також не з`явився, подав суду заяву, в якій просив розглянути справу без їх участі, надавши суду висновок органу опіки та піклування з приводу визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено, що 31 серпня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис № 369, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно Перечинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. І.Франківськ) 29 червня 2022 року.

Також встановлено, що в даному шлюбі у сторін народилося двоє синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копіями відповідних свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 04 травня 2006 року та НОМЕР_3 від 24 червня 2022 року.

Крім цього встановлено, що подружнє життя у сторін не склалося. Про це свідчать ті обставини, що позивач та відповідач сімейних стосунків не підтримують, згідно змісту позовної заяви спільно не проживають. Неявку сторін у судове засідання та визнання позову відповідачем суд розцінює як байдуже ставлення до шлюбу.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що сторони повністю втратили почуття поваги, любові та довіри один до одного і їх сім`я розпалася остаточно. Умови для їх примирення відсутні, а цей шлюб є формальним і подальше його збереження суперечить інтересам сторін та інтересам їх неповнолітніх дітей.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Виходячи зі змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. 24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу, згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 цього Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам та інтересам їх спільних дітей, суд вважає, що шлюб між ними слід розірвати.

Вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 153 цього Кодексу мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 по справі №640/2670/17.

З наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 25 серпня 2022 року № 332 видно, що уповноважений орган вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

У свою чергу суд, визнаючи місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 , також приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_2 у поданій суду заяві проти проживання сина ОСОБА_3 з батьком не заперечувала, навпаки визнала позов; протягом розгляду справи сама дитина у судовому засіданні виказувала бажання проживати разом з батьком.

Відтак наведені обставини дають суду підстави вважати, що в інтересах дитини, які будуть сприяти його всебічному та гармонійному розвитку, місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визначити разом з батьком ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що мати дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування із сином ОСОБА_3 , вияву турботи стосовно нього та участі у його вихованні.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в розмірі 992,40 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 24, 56, 105, 112 СК України, ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 31 серпня 2002 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні, актовий запис № 369, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - розірвати.

Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, ЄДРПОУ 04351179; місцезнаходження: 89210 Закарпатська область Ужгородський район с. Дубриничі, вул. Центральна, 44А.

Головуючий: Чепурнов В. О.