Постанова № 10637586, 19.07.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-4480/09/2670

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2010 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Денісова А.О.

Суддів: Бистрик Г.М.

Желтобрюх І.Л.

при секретарі Вовчок О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Фірма КРЕЗ» на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом приватного підприємства «Фірма КРЕЗ» до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, третя особа державна податкова адміністрація у Київській області, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В 2004 році ПП «Фірма «Крез» звернулось до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 25.05.2004 року №0001812360/0. Справа розглядалася судами неодноразово, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.12.2008 року скасовані рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2005 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2005 року, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2009 року в задоволенні позову відмовлено. Суд погодився з висновками податкового органу, що відпуск пального за талонами та смарт-картками, попередньо оплаченими, не звільняє позивача від обов'язку проведення операцій з відпуску товару за такими талонами та смарт-картками через реєстратор розрахункових операцій (далі РРО).

На вказане рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та винести нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон про РРО). Апелянт стверджує, при застосуванні талонів та смарт-карток на відпуск пального не відбувається розрахункова операція, а тому відсутні підстави для застосування РРО.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.05.2004 року ДПА у Київській області провела перевірку господарської одиниці позивача (АЗС) щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності. Перевіркою встановлено невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків, сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО на загальну суму 31,43 грн.; здійснення реалізації пального та дизельного палива по талонах та смарт-картках без застосування РРО та без видачі відповідного розрахункового документа, а саме, встановлено, що в період з 01.05.2004 року по 14.05.2004 року відповідно до змінних звітів операторів, на АЗС реалізовано за талонами та по смарт-картках пального на суму 95 738, 03 грн. За результатами перевірки складений акт №2657-305/2360-30107955 від 14.05.2004 року, на підстав якого ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.05.2004 р. №0001812360/0, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 478 847, 30 грн.

Колегія суддів встановила, що нафтопродукти, які відпускалися ПП «Фірма «Крез» на підставі смарт-карток та бланків-дозволів (талонів), не належали йому на праві власності. В матеріалах справи наявні копії договорів позивача із ТОВ «ТНК», ТОВ «УТН», ТОВ «Гепард», ТОВ «Рось» і т.д. на зливання, зберігання та видачу нафтопродуктів. З договорів вбачається, що позивач не є власником таких нафтопродуктів, а лише здійснює їх зберігання та зобовязаний надати споживачам за умови предявлення останніми бланка-дозволу (талону) та смарт-картки встановленої форми, які засвідчують право особи на отримання товару (нафтопродуктів). За зберігання і видачу нафтопродуктів споживачам позивач отримував винагороду від контрагентів відповідно до умов договорів.

З наведеного вбачається, що споживачі сплачували за нафтопродукти контрагентам позивача, які надавали їм бланки-дозволи (талони) та смарт-картки, які засвідчували їх право на отримання товару (нафтопродуктів).

РРО застосовуються фізичними особами субєктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти (ст.1 Закону про РРО).

З наведеного вбачається, що для застосування РРО необхідне дотримання 2-х умов: 1) продаж товару (надання послуг) і 2) проведення розрахунку в готівковій та/або в безготівковій формі.

Відповідно до ст. 2 Закону про РРО розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, а ст.658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року N 22 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Відповідно до зазначеної Інструкції безготівкові розрахунки це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 3 ст. 1088 ЦК України безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 року N 72 затверджене Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин. Вказане Положення передбачало, що готівкові розрахунки це платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Стаття 99 Конституції України передбачає, що грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Вказані норми передбачають, що і при готівкових, і при безготівкових розрахунках відбувається рух коштів, їх перехід від однієї особи до іншої. При безготівкових розрахунках кошти переміщуються з одного банківського рахунку на інший, а при готівкових вони переходять від одного власника до іншого так би мовити «із рук в руки».

В даних правовідносинах позивач не здійснював реалізацію (продаж) пального, а лише передавав його споживачам за бланками-дозволами (талонами) та смарт-картками згідно укладених договорів на зливання, зберігання та видачу нафтопродуктів. Він не є власником таких нафтопродуктів, власниками є його контрагенти, які продали пальне споживачам.

Отже, в момент видачі нафтопродуктів із АЗС позивача за талонами та смарт-картками розрахункові операції не відбувалися, оскільки не відбувався рух коштів на його рахунках. Такий рух не міг відбуватися, оскільки на талонах і смарт-картках, згідно договорів, обліковуються не кошти, а нафтопродукти, які вимірюються літрами. Розрахункові операції відбувалися при продажу пального його власниками контрагентами позивача по договорах на зливання, зберігання та видачу нафтопродуктів.

Наведене вище свідчить, що між ПП «Фірма «Крез» та споживачами не укладалися договори купівлі продажу нафтопродуктів та не проводилися розрахункові операції, а тому у позивача не було підстав застосовувати РРО.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Закону про РРО субєкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Згідно з п.1 ст.17 Закону про РРО за порушення вимог цього Закону до субєктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Суд першої інстанції вважає правомірним нарахування податковим органом фінансових санкцій передбачених вказаною нормою, проте, наведені вище доводи суду апеляційної інстанції спростовують такі висновки, оскільки у позивача не було обовязку застосовувати РРО при видачі нафтопродуктів по талонах і смарт-картках.

В межах даної справи розглядається і порушення п.13 ст. 3 Закону про РРО, що полягало у невідповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків, сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО на загальну суму 31,43 грн. Позивач не спростовує дане порушення.

Відповідно до п. 13 ст. 13 Закону про РРО, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Відповідно до ст. 22 Закону, у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Застосування відповідачем суми штрафу в розмірі 157,15 грн. відповідає чинному законодавству.

Наведене вище свідчить, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 25.05.2004 року №0001812360/0 відповідає законодавству лише в частині застосування штрафу в розмірі 157,15 грн., загальна ж сума штрафних (фінансових) санкцій складає 478847,30 грн. Тому рішення відповідача підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 478 690,15 грн. (478 847,30 157,15 = 478 690,15). В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишається без змін.

На підставі викладено та, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2009 року скасувати та ухвалити нову про часткове задоволення позову.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 25.05.2004 року №0001812360/0 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 478 690,15 грн., а в інший частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

В повному обсязі постанова виготовлена 20.07.2010 р.