Рішення № 10636166, 30.07.2010, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2-386

2010 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2010 року Дружківський міський суд Донецької області

у складі :

головуючого-судді Гонтар А.Л.

при секретареві Костенко В.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Мантика І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод»

про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся 18.02.2010 року до Дружківського міського суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» про поновлення на роботі стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку, моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 01 січня 2004 року працював на ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» на посаді ведучого інженера-конструктора. 19.01.2010 року його було звільнено з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення безпідставним та незаконним, оскільки порівняно з іншими робітниками, які залишились працювати у товаристві, він має переважне право на залишення на роботі, оскільки має тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві.

Крім того, при звільнення з ним не було зроблено повного розрахунку. Фактично підприємство розрахувалось з ним 10.02.2010 року, тобто із затримкою у двадцять два дні. Тому просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 1438 грн. 80 коп.

Позивач просить суд скасувати наказ № 39 від 19.01.2010 року про його звільнення у звязку із скороченням штату. Визнати його звільнення незаконним та поновити на роботі на посаді ведучого інженера-конструктора, стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 1438 грн. 80 коп., середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 1962 гривні.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь заподіяну моральну шкоду у сумі 1000 гривень, вказуючи на те, що відповідач порушив його законі права, що привело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, постійного хвилювання яким чином забезпечити свою сімю. Він втратив спокій та сон, в нього піднявся артеріальний тиск. Все це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач ОСОБА_1 зявився у судове засідання, підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що він працював у відповідача з 01 січня 2004 року по 19 січня 2010 року на посаді ведучого інженера-конструктора. Його було звільнено з займаної посади у звязку із скороченням штату. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки при звільнення не було враховано, що він має переважне право перед іншими робітниками, які залишились на підприємстві. А саме він має тривалий безперервний стаж роботи. Також пояснив, що при звільненні йому затримали заробітну плату на двадцять два дні, середня заробітна плата за час затримки складає 1438 грн. 80 коп. Просить поновити його на роботі у відповідача на посаді ведучого інженера-конструктора, стягнути середню заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 1438 грн. 80 коп., стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 1962 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_2 зявився у судове засідання, позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній та додаткових позовних заявах.

Представник відповідача Мантика І.Б. в судове засідання зявилась, позовні вимоги не визнала. Так вона пояснила, що дійсно позивач працював на підприємстві на посаді ведучого інженера-конструктора у відділі головного конструктора. Наказом від 19.01.2010 року № 16-к його було звільнено у звязку із скороченням штату. При цьому звільнення було здійснено з урахуванням усіх вимог законодавства. У звязку із змінами в організації виробництва на підприємстві було видано наказ, згідно якого у відділі головного конструктора скорочена посада ведучого інженера-конструктора. При скороченні штатів переважне право на залишення на роботі надається робітникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. Позивач мав порушення трудової дисципліни і відносно нього було видано два наказу по підприємству від 20.05.2009 року № 75 та від 26.11.2009 року № 199. При таких обставинах кандидатуру позивача не можливо було розглядати як таку, що має переважне право на залишення на роботі. При звільненні позивача було належним чином повідомлено, про наступне вивільнення за два місяці, але він від підпису відмовився. Позивачу були запропоновані посади, які були вакантні на підприємстві, але позивач від них відмовився. На звільнення позивача була отримана згода профспілки.

Представник відповідача вважає, що оскільки при звільненні були ураховані усі вимоги трудового законодавства, то позивач не підлягає поновленню на робі. Також не підлягає стягненню на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода, оскільки вини підприємства не має.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" у п. 19 роз'яснено, що суди розглядаючи трудові спори повязані зі звільненням по п.1ст.40 КЗпП зобовязані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або , що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, встановив, що позивача ОСОБА_1 02.01.2004 року було прийнято на ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» на посаду ведучого інженера-конструктора, що підтверджується наказом № 3-к від 02.01.2004 року (а.с.70).

Відповідно до наказу № 16-к від 19.01.2010 року позивача було звільнено з роботи із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.29).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд встановив, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва, а саме скорочення 01 одиниці ведучого інженера-конструктора, про що було видано наказ № 385-к від 17.11.2009 року (а.с. 40-43).

Факт скорочення штату робітників на підприємстві підтверджується штатними розкладами, згідно яких на 01.10.2009 року на підприємстві у відділі головного конструктора було 10 одиниць ведучих інженерів - конструкторів (а.с.66-67). На 01.01.2010 року у штатному розкладі залишилось у відділі головного конструктора 09 одиниці ведучих інженерів конструкторів (а.с.64-65).

З вищевказаного слідує, що на ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» дійсно відбулась реорганізація та скорочення штату працівників.

Відповідно до ч.1,ч.3 ст.49-2 КзПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

17 листопада 2009 року ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення, позивач від розпису відмовився, про що було складено відповідний акт від 18.11.2009 року (а.с.36,37).

Таким чином, позивача про наступне вивільнення було своєчасно повідомлено. Позивач та представник позивача не заперечували проти цього факту.

У відповідності до ст.43 КЗпП України відповідачем звільнення позивача з роботи повинно бути проведено лише за попередньою згодою з профспілковим органом.

Згідно виписки з протоколу № 2 від 19.01.2010 року засідання профкому ВАТ «Дружківський машинобудівний завод», була дана згода на скорочення ОСОБА_1 (а.с.45).

Таким чином, згоду профспілкового комітету на звільнення позивача було надано.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України інша робота на тому ж підприємстві пропонується працівникові власником одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці лише у разі наявності такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Одночасно з повідомленням позивача про наступне вивільнення йому не було запропоновано ніякої вакантної посади, у звязку з відсутністю таких. Пізніше, протягом двох місяців позивачу було запропоновано ряд вакантних посад, а саме: посада землероба (акт від 20.11.2009 р. а.с.35), посада стропальника цеху № 1,6, сторожа цеху № 41 (акт від 02.12.2009 р. а.с. 34), посада машиніста повітряної розподільної установки (акт від 18.02.2010 р. а.с.33), посада інженера технолога цеха № 7 (акт від 26.03.2010 (а.с.32), але позивач відмовився від усіх запропонованих йому посад.

Позивач у судовому засіданні підтвердив дані обставини.

Позивач та його представник, посилаються на те, що позивача було звільнено безпідставно, оскільки не враховано його переважне право на залишення на роботі.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Позивач ОСОБА_1 займав посаду ведучого інженера конструктора. На час скорочення на підприємстві було 10 одиниці ведучого інженера конструктора. Дані посади займали: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5,ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.(т.2 а.с. 4-5)

Судом встановлено, що всі ці особи мали однакову кваліфікацію.

Представник відповідача пояснила у судовому засіданні, що позивач мав порушення трудової дисципліни, про що було видано два наказу, тому кандидатуру позивача не можливо було розглядати, як таку, що має переважне право на залишення на роботі.

Дійсно, позивача ОСОБА_1 було притягнуто протягом 2009 року двічі до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується наказами про винесення позивачу догани у звязку із неналежним виконанням посадових обовязків № 199 від 26.11.2009 року та № 75 від 20.05.2009 року (а.с.38,39).

При застосуванні положень ст.. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі треба враховувати наявність дисциплінарного стягнення у робітника.

Але, згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В підтвердження високої продуктивності праці позивач надав суду почесні грамоти, якими він нагороджувався у 2003 році,2006 році керівництвом заводу, про що також було зроблено запис у трудовій книжці.

Представник відповідач, не надав суду доказів в підтвердження того, що робітники, які залишились працювати на підприємстві мали більш високу продуктивність праці та були більш дисциплінованими, чим позивач.

Так представник відповідача надала документи, які підтвердили, що ОСОБА_14, ОСОБА_7 є почесними ветеранами заводу, що підтверджується відповідним посвідченням.

Що стосується ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_10 то суду не було надано документів в підтвердження того, що дані робітники мали більш високу продуктивність праці.

Крім того, представник відповідача не надав доказів в підтвердження того, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5,ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 не притягувались до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, із матеріалів справи вибачається, що позивач ОСОБА_1 має більший безперервний стаж роботи на підприємстві, чим ОСОБА_5.( який також має одну догану), ОСОБА_8, ОСОБА_11,ОСОБА_13 (т.2 а.с.4-5).

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при скороченні штату робітників взагалі не вирішував питання, кого з працівників можна вивільнити у звязку зі змінами в організації виробництва; не перевіряв у кого із робітників переважне право на залишення на роботі.

За таких обставин суд вважає, що не виконання передбаченого ст.. 42 КЗпП України обовязку по вирішенню питання та надання переважного права на залишення на роботі працівника, власник підприємства порушив встановлені законом гарантії при розірванні трудового договору у звязку із скороченням штату.

Відповідно до ч. 2 ст.. 235 КЗпП України суд одночасно з поновленням на роботі приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( з подальшими змінами та доповненнями).

Згідно довідки про середню заробітну плату середньоденна заробітна плата позивача складає 118 грн. 28 коп. (а.с.69).

Відповідно до довідки підприємства ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» від 26.04.2010 року с 19.01.2010 року заробітна плата на підприємстві не підвищувалась (а.с.68).

Відповідно графіка роботи підприємства з часу звільнення позивач має 131 день вимушеного прогулу (а.с.60).

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 15494 грн. 68 коп.

Відповідно до закону при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, а також допомога по безробіттю, яку працівник мав у цей час.

За час вимушеного прогулу ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю у сумі 5655 грн., що він пояснив у суді та підтверджується довідкою.

Позивача звільнено з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, яка відповідно довідки підприємства № 195 від 26.03.2010 року становить 2594 грн.93 коп. (а.с.47)

Таким чином, всього підлягає стягненню 7244 грн. 75 коп. (15494.68 грн.-5655 грн. 2594.93 грн.)

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з підприємства 19.01.2010 року, повний розрахунок було здійснено 10.02.2010 року.

Дані обставини підтверджується випискою по карточному рахунку ОСОБА_1 , згідно якого 10.02.2010 року на рахунок позивача було перерахована остаточна заробітна плата у сумі 42.29 грн. (а.с.15).

Згідно відомості нарахування коштів № 9 від 28.01.2010 року ОСОБА_1 було нараховані кошти у сумі 110 грн. (а.с.49-52), які були перераховані 28.01.2010 року, що підтверджується відповідною платіжною відомістю (а.с.58).

Згідно відомості нарахування коштів № 16 від 10.02.2010 року ОСОБА_1 було нараховані кошти у сумі 42 грн. 29 коп. (а.с.54-57), які були перераховані10.02.2010 року, що підтверджується відповідною платіжною відомістю (а.с.53).

Згідно зі ст.. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок в день звільнення, чим порушив право позивача на своєчасне отримання допомоги в терміни, передбачені ст.115, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно ст.. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 КЗпП, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач провів з позивачем розрахунок із затримкою у двадцять два дні, оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 118 грн. 28 коп., то за час затримки розрахунку треба стягнути 2602 гривень 16 коп. (118,28 грн.х22 дня).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженою їм особою робітнику проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втратам нормальних життєвих стосунків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпП за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, він має право на відшкодування моральної шкоди.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив незаконного звільнення на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, та стягує на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, тому він стягується з відповідача в доход держави відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України і становить держмито у розмірі 106 грн. 96 коп. (98.46 грн.+8.50 грн.) та судовий збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 ч.1, ч.3,42,43,49-2,237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями),суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ОСОБА_1 поновити на посаді ведучого інженера конструктора ВАТ «Дружківський машинобудівний завод».

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» (р/р 260056567 в Донецькому ВД ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» м. Донецьк МФО 335076 код ОКПО 00165669) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 7244 (сім тисяч двісті сорок чотири) гривні 75 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку 2602 (дві тисячі шістсот дві) гривні 16 коп., моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Стягнути з ВАТ «Дружківський машинобудівний завод» ((р/р 260056567 в Донецькому ВД ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» м. Донецьк МФО 335076 код ОКПО 00165669) на користь держави держмито у сумі 106 (сто шість) гривень 96 коп. на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривен.

Рішення в частині поновлення на роботі піддати негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденній строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Суддя: