Постанова № 10634652, 28.07.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2010 р. справа № 2а-14365/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10.45

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Сніжнеантрацит»

до Державної податкової інспекції у місті Сніжне Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001861540/0 від 27.05.2010р.

за участі представника позивача Дурнєвої І.М.

представника відповідача Шевченко І.П.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство «Сніжнеантрацит» звернувся з адміністративним позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у місті Сніжне Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001861540/0 від 27.05.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5287,50 грн. за несвоєчасну сплату податкових зобовязань з податку на додану вартість.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним були самостійно сплачені податкові зобовязання з ПДВ із зазначенням у платіжних документах періоду їх виникнення. Позивач зазначає, що він вправі вільно розпоряджатися належними йому коштами, тому висновки відповідача щодо сплати підприємством податкового боргу, а не визначених позивачем зобовязань, є неправомірними. Відповідач, за твердженням позивача, не вправі самостійно визначати зобовязання, в погашення яких спрямовуються сплачені позивачем суми, тому з посиланням на Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Господарський кодекс України позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобовязань з ПДВ. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує за тих підстав, що твердження позивача про наявність у нього права самостійно визначати черговість оплати податкових зобовязань не відповідає чинному законодавству. З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач зазначає, що податковий борг погашається пропорційно погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення. У відповідності з цим приписом відповідач визначив, які податкові зобовязання сплачені позивачем, та встановив факт порушення строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань більш, ніж на 90 днів. У звязку з цим, відповідно до п. 17.1.7 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. відповідач застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 5287,50 грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях від 18.06.10р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

Позивач, Державне підприємство «Сніжнеантрацит» є субєктом підприємницької діяльності юридичною особою, зареєстрований виконавчим комітетом Сніжнянської міської ради Донецької області 02.09.2003р., ідентифікаційний код 31906124, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №292270.

Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість нарахованого 23.04.2009р. та сплаченого за період з 09.04.2010р. по 13.04.2010р. Результати перевірки відображені у акті №375/15-31906124 від 19.05.2010р. (надалі акт перевірки). За змістом цього акту відповідач встановив, що у порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платником податку несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 10575,00 грн.

На підставі акту перевірки 27 травня 2010 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення рішення № 0001861540/0, відповідно до якого на підставі п.17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (надалі Закон «Про порядок погашення…») за затримку на 355 календарний день узгодженої суми податкового зобовязання з ПДВ до позивача застосований штраф у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу, що складає 5287,50 грн.

Як вбачається з акту перевірки відповідач виходив з того, що несвоєчасно сплачені податкові зобовязання виникли на підставі уточнюючої деклараціїз податку на додану вартість №5200 від 23.04.2009р.

Позивач надав суду копії платіжних доручень, за якими відбулася сплата податкових зобовязань з ПДВ № 9/1 від 09.04.2010р. на суму 13000,00грн. та №197/1 від 13.04.2010р. на суму 10000,00 грн. та виписку руху грошових коштів із зазначенням цих платіжних доручень. Усі надані платіжні доручення зазначені у акті перевірки та були враховані відповідачем у картці особового рахунку позивача з ПДВ.

Суд враховує, що причиною виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами податкового боргу, який позивач погашав протягом 2010 року. Суд дійшов висновків, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції, до яких відноситься відповідач, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Крім того, на них покладена функція із забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

Здійснюючи ці повноваження відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення, яким застосував до позивача штрафні санкції на підставі п. 17.1.7 ст. 17 Закону «Про порядок погашення…». Згідно із зазначеною нормою у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, та якщо така затримка складає більш 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, вказаний платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

З цієї норми Закону випливає, що для її застосування обовязковим є встановлення боргу, який був погашений.

Погашення податкового боргу відповідно до ст. 7 Закону «Про порядок погашення…» може бути самостійним з боку платника податків (п. 7.1 ст. 7) або за рішенням органу стягнення (п. 7.2 ст. 7).

Джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є субєктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного вище Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

Як вбачається з наданих позивачем платіжних доручень на перерахування податку на додану вартість, у реквізиті «Призначення платежу» ним вказані «договір про реструктуризацію податкового боргу № 2/24 від 30.03.2006р.» та «рішення про розстрочення (відстрочення) податкових зобовязань (боргу) № 2/24 від 30.03.2006р.»

Як встановлено у судовому засіданні, 30.03.2006р. між відповідачем та позивачем був укладений договір про реструктуризацію податкового боргу строком з 30.03.2006р. до 30.03.2016 р. На підставі вказаного договору відповідачем було прийняте відповідне рішення №2/24 від 30.03.2010р. Зобовязання за договором та рішенням були сплачені платіжними дорученнями № 197/1 від 13.04.2010р. та №9/1 від 09.04.2010р.

Це відрізняється від податкових періодів (уточнюючий розрахунок № 5200 від 23.04.2009р.), з яких виходив відповідач при застосуванні штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на це, висновки акту перевірки зроблені відповідачем без урахування приписів Конституції України, Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення…» та інших наведених вище нормативно-правових актів. У звязку з цим прийняте на підставі цього акту податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 7.7 ст. 7 Закону «Про порядок погашення…», відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як вже зазначалося, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма не може бути застосована як обмеження права платника податків самостійно розпоряджатися власними коштами, оскільки спосіб такого обмеження законами України не встановлений. Обовязковість встановлення способів обмеження права власності саме законами України випливає з п.7 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначається правовий режим власності, а також ч.3 ст. 134 ГК України згідно з яким правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Відповідно до ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з судового збору.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 7, 94, 160, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Сніжнеантрацит» до Державної податкової інспекції у місті Сніжне Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001861540/0 від 27.05.2010р. задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сніжному Донецької області №0001861540/0 від 27.05.2010р. про застосування штрафу у розмірі 5287,50 грн. за несвоєчасну сплату податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Сніжнеантрацит» (86500, м. Сніжне, вул. Леніна, 13, ЄДРПОУ 34301714) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 28 липня 2010 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 30 липня 2010 року.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.