Рішення № 106334383, 19.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/506

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2022 року м. Київ № 640/17122/20

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової служби України і особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № Ф6-17Суддя О.В.Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року № 6-17.

Ухвалою суду від 11.08.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.

09.09.2020 р. надано відзив на позов.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - легкового автомобіля LEXUS RX 350 загальний легковий універсал-В, двигун НОМЕР_1 , 2010 р. випуску, реєстраційний НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 30.09.2010 р., дата реєстрації 19.10.2016 р., об`єм двигуна 3456.

30.06.2015 р. ДПІ у Ленінському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 6-17, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано 18 750 грн. транспортного податку за 2015 р.

На запит ОСОБА_1 надано відповідь листом від 24.06.2020 р. за №2348/04-36-50-40-67, у якому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомлено про те, що станом на 27.03.2020 р. в ІКП по коду бюджетної класифікації 18011001 транспортний податок з фізичних осіб рахувався податковий борг у сумі 18 750 грн., який виник згідно з податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року № 6-17.

27.03.2020 р. вказану суму сплачено.

У відповідь на адвокатський запит листом від 09.07.2020 р. за №67257/10/04-36-33-01-11 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомило про підстави нарахування транспортного податку, зокрема, про винесення податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року № 6-17, яке було скеровано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку та повернуто до контролюючого органу 27.07.2015 р. з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач зазначає, що про існування вказаного податкового повідомлення-рішення їй стало відомо навесні 2020 р., в ході реєстрації платником єдиного податку, після чого позивачем вжито заходи для його отримання та оскарження.

По суті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач зазначає, що транспортний податок не міг справлятися у тому самому році, у якому він був запроваджений, тобто, у 2015 р., що підтверджується відповідною судовою практикою.

Відповідач - Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з матеріалами справи позивач дізналася про існування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у березні 2020 р., після чого 30.03.2020 р. був зроблений запит з цього приводу до контролюючого органу, а 24.07.2020 р., в межах шестимісячного строку, подано позов до суду.

Щодо визначення строку звернення до суду п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, то з вказаного приводу Верховний Суд висловив правову позицію у постанові від 26.11.2020 р. у справі № 500/2486/19.

Також суд зазначає, що момент початку відрахунку строку звернення до суду визначено також ч. 2 ст. 122 КАС України - коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тоді як положення п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України стосується відрахунку строків для податкових правовідносин, а не процесуальних строків.

Відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.14 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України було введено новий податок - транспортний податок.

Так, згідно зі ст.ст. 10 та 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону №71-VIII) транспортний податок віднесено до місцевих податків у складі податку на майно.

Нормами пп. 267.1.1, 267.1.2 п.267.1, п.267.4, пп.267.5.1 п.267.5, пп.267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (при цьому, календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з абз. 1 пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 цього Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

В той же час, тлумачення вказаних положень Податкового кодексу України у сукупності з загальними положеннями вказаного Кодексу дають підстави для висновку про неможливість нарахування та стягнення транспортного податку за 2015 рік, а саме.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 Кодексу).

Відповідно до п. 9.4 ст. 9 цього Кодексу установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1 п. 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Відповідно до т. 265 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.14р. № 71-VIII, що діє з 01.01.15р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97р. № 280/97-ВР та ст. 143 Конституції України.

Таким чином, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за приписами норм Кодексу мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексів, нові податки не можуть бути визнані обов`язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, хоча належний позивачу автомобіль за своїми характеристиками підпадав під оподаткування у 2015 р.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку у суду наявні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних принципів.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано копію договору №03/06-2020 про надання правової допомоги від 26.06.2020 р., укладений між позивачем та АО "Адер Хабер", загального характеру, додаткової угоди №1 до вказаного договору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 30.06.2015 року № 6-17; погодинна ставка 1 500 грн., акта наданих послуг №41 від 28.10.2020 р. на суму 15 000 грн., з ПДВ - 18 000 грн., додатку до акта з викладом змісту наданої правової допомоги, рахунку на оплату №40 від 20.10.2020 р. на суму 18 000 грн. з ПДВ, квитанції №26 від 30.10.2020 р. на вказану суму.

16.11.2020 р. відповідачем подано заперечення на заяву про розподіл судових витрат.

Ознайомившись з поданою заявою, суд зазначає, що надані позивачем докази є достатніми для підтвердження факту понесення нею заявленої суми судових витрат на правничу допомогу по справі, проте, заявлений розмір не може бути визнаний співмірним зі складністю справи та ціною позову, а саме: викладена у позові правова позиція ґрунтується на усталеній позиції Верховного Суду з приводу стягнення транспортного податку за 2015 р.; оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано суму податку у розмірі 18 750 грн., тоді як сума витрат на правову допомогу становить 18 000 грн.

З врахуванням викладеного до стягнення в якості витрат на правничу допомогу підлягає 5 000 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 241-246, 257-262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 30.06.2015 року № 6-17.

3. Присудити до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код 43005393) в особі відокремленого підрозділу - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658, місцезнаходження: Україна, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 840, 8 грн. судового збору, 5 000 грн. витрат на правничу допомогу.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 19.09.2022 р.