Рішення № 10631505, 30.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.10                                                                                           Справа№ 10/85

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ» м. Київ

До відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Форте Груп ЛТД» м. Дубляни , Жовківського району Львівської області

Про стягнення 935232,05 грн. боргу

           Суддя Довга О.І.

Секретар Яремчук С.М.

Представники:

Від позивача:           Кульчицький О.В. –представник за довіреністю

Від відповідача : Кульчицький Н.Б. –представник за довіреністю

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).

          Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу.

Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ»м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форте Груп ЛТД»м. Дубляни, Жовківського району Львівської області про стягнення 935232,05 грн.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у попередніх ухвалах суду.

В судовому засіданні 20.07.2010 року оголошено перерву до 30.07.2010 року.

Представник Позивач підтримує позовні вимоги відповідно до поданої заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просить стягнути з Відповідача суму основної заборгованості у розмірі 134962,67 грн., три відсотки річних в сумі 1706,46 грн., неустойку в розмірі 110509,44 грн. ; зобов‘язати ТзОВ «Форте Груп ЛТД» об‘єкти лізингу, а саме автомобілі: легковий седан Toyota Avensis вартістю 163200,00 грн. та легковий універсал Toyota Land Crulser вартістю 621600,00 грн.; стягнути з Відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 10319,79 грн., суму сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., а також оплата послуг адвоката в сумі 15000,00 грн.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує наступним:

Між Позивачем та Відповідачем укладено договори оперативного лізингу (оренди) № 319 від 05.02.2008 року та № 326 від 27.02.2008 року. На виконання умов договорів Позивач передав, а Відповідач прийняв у користування предмет договору –майна, а саме:

-          по договору № 319 –автомобіль легковий седан Toyota Avensis вартістю 163200,00 грн. ;

-          по договору № 326 від 27.02.2008 року - автомобіль легковий універсал Toyota Land Crulser вартістю 621600,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні, Позивач повністю та вчасно виконав взяті на себе зобов‘язання.

Відповідач своєчасно сплату лізингових платежів не проводить.

Листом № 06/04/10-24 від 06.04.2010 року Позивач повідомив Відповідача про те, що він відмовляється від Договору на підставі п.1 ст. 782 ЦК України.

Як зазначає Позивач у позовній заяві, з моменту одержання Відповідачем листа № 06/04/10-24 від 06.04.2010 року про відмову від договору, договір вважається розірваним, а Позивач не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про розірвання договору найму та вважає договори оперативного лізингу оренди розірваними з 16.04.2010 року.

Станом на день розгляду спору заборгованість Відповідача перед Позивачем по лізингових платежах становить 134962,67 грн.

Окрім наведеного, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, за прострочку виконання грошового зобов‘язання Відповідачу нараховано три відсотки річних в сумі 1706,46 грн.

Ч.1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов‘язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначає представник Позивача, Відповідач порушив положення п. 12.1 Договору та ч.1 ст.785 ЦК України, а саме - не повернув Позивачу об‘єкти лізингу (автомобілі) у задовільному стані з урахуванням звичайного зносу, за адресою: м. Київ, вул. Солом‘янська,5 як зазначено в листі № 06/04/10-24 від 06.04.10 року. Згідно ч.2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов‘язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яка згідно розрахунку Позивача становить 110509,44 грн.: за Договором оперативного лізингу (оренди) № 319 від 05.02.2008 року - 24480,00 грн.; за Договором оперативного лізингу (оренди) № 326 від 27.02.2008 року - 86029,44 грн.

Відповідач проти заявленого позову заперечує частково, з підстав, зазначених у відзиві на позов. Зокрема ствердив, згідно п. 1 ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Як зазначає представник Відповідача, даний факт не підтверджено Позивачем, так як Відповідач проводив оплату за Договором оперативного лізингу № 326 від 27.02.2008 року –1507,30 грн. 04.02.2010 року; 20000,00 грн. 08.04.2010 року, та по Договору оперативного лізингу № 319 від 05.02.2008 року - 6120,00 грн. 08.04.2010 року. Відтак, як зазначає Відповідач - на момент, коли Позивач направив лист про дострокове одностороннє розірвання договору у товариства не було протермінування оплати лізингових платежів протягом трьох місяців підряд на дату 18.04.2010 року. Таким чином, як зазначає Відповідач у своїх поясненнях, станом на 24.06.2010 року договори оперативного лізингу № 326 та № 319 не припинені, а тому Позивач не має права вимагати повернення автомобілів, що є предметом вказаних договорів оперативного лізингу.

З приводу нарахування неустойки за прострочку повернення об‘єктів лізингу, Відповідач зазначає, що Позивач немає підстав її нараховувати у зв‘язку з тим, що немає права вимагати дострокового повернення об‘єктів лізингу, відтак у Відповідача немає зобов‘язання сплати штрафних санкцій у випадку несвоєчасного повернення об‘єктів лізингу.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Згідно зі ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов‘язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що саме на даного відповідача (відповідачів) має бути покладено відповідальність за порушення матеріального права. У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії ( ст.36 ГПК).

Справа розглядається за правилами ГПК України, оскільки за даним спором, позивач та відповідач, які є юридичними особами, виступають як суб‘єкти господарювання, правовідносини, які між ними виникли із Договорів оперативного лізингу № 326 від 27.02.2008 року та № 319 від 05.02.2008 року, які сторони уклали вільно, відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладення цих договорів його сторони вільно домовлялися про зміст та обсяг прав та обов‘язків за договором, зазначені договіри є цивільними (господарськими), а кожний суб‘єкт цих договорів виступає як рівний один одного.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Між Позивачем та Відповідачем укладено договори оперативного лізингу (оренди) № 319 від 05.02.2008 року та № 326 від 27.02.2008 року. На виконання умов договорів Позивач передав, а Відповідач прийняв у користування предмет договору –майна, а саме:

-          по договору № 319 –автомобіль легковий седан Toyota Avensis вартістю 163200,00 грн. ;

-          по договору № 326 від 27.02.2008 року - автомобіль легковий універсал Toyota Land Crulser вартістю 621600,00 грн.

Станом на день розгляду спору заборгованість Відповідача перед Позивачем по лізингових платежах становить 134962,67 грн., та підлягає до стягнення.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, а також відшкодувати інфляційні втрати.

Таким чином, відповідно до розрахунків, які подані Позивачем, Відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача 3 % річних від суми боргу у розмірі 1706,46 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов‘язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно розрахунку Позивача неустойка становить 110509,44 грн.: за Договором оперативного лізингу (оренди) № 319 від 05.02.2008 року - 24480,00 грн.; за Договором оперативного лізингу (оренди) № 326 від 27.02.2008 року - 86029,44 грн.

Позивач посилається на невчасну оплату Відповідачем лізингових платежів протягом трьох місяців поспіль. Матеріалами справи, та розрахунком суми основного боргу, доданого до заяви про збільшення позовних вимог , встановлено, що Відповідач частково здійснював оплату платежів. Відтак, станом на 15.06.2010 року заборгованість зменшилась та складає 134962,67 грн. Згідно із ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму, договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Позивач в односторонньому порядку відмовився від договору листом № 06/04/10-24 від 06.04.2010 року.

Проте, як вбачається з розрахунку, станом на дату направлення Позивачем зазначеного листа, Відповідачем не було допущено прострочки в оплаті протягом трьох місяців поспіль, так як платежі здійснювались і під час розгляду спору.

Об'єкт лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингодавцю. У випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків надає лізингодавцю право на дострокове повернення об'єкту лізингу (п. 10.1.1.). У випадку дострокового припинення договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцеві об'єкт лізингу в стані, в якому він його одержав, з врахуванням нормального зносу (п. 4.7.). Згідно із п. 10.2. договору, у випадку виникнення будь-якої з підстав для дострокового повернення об'єкту лізингу, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмову вимогу про дострокове повернення об'єкта лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі із зазначенням строку його передачі. Лише у разі одержання такого повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок повернути об'єкт лізингу. Процедура дострокового повернення лізингу здійснюється у відповідності з чинним законодавством України і Договором.

Письмова вимога про дострокове повернення об‘єкту лізингу у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі в матеріалах справи відсутні.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку, передбачену у ст. 785 ЦК України, у розмірі подвійної плати лізингового платежу. Однак, як вбачається зі змісту вказаної норми, вона застосовується лише у разі припинення договору найму. Водночас, належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для припинення договору суду не надано і на дату відмови Позивача від договору такі були відсутні. З урахуванням наведеного, в цій частині позов не підлягає задоволенню. Відповідно, не підлягає задоволенню також позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача повернути об'єкт лізингу, оскільки такий обов'язок Відповідача за даних обставин не передбачений законом чи договором. Згідно із ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ»м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форте Груп ЛТД»м. Дубляни, Жовківського району Львівської області підлягає до задоволення частково : в сумі лізингових платежах, що становить 134962,67 грн., та 1706,46 грн. трьох відсотків річних. В решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно до задоволених вимог. Згідно із ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що окрім суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, Позивач поніс витрати в сумі 15000 грн. на оплату послуг адвоката. Підставність та сам факт понесення таких витрат підтверджується договором від 12.01.2010 р. № 12/01-01 про надання адвокатських послуг, платіжним дорученням № 1132 від 08.06.2010 р. на відповідну суму із відповідним призначенням платежу. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, такі витрати підлягають стягненню з Відповідача в пропорційній частині - в сумі 1986,51 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1,3,11,202,204,205,625 ЦК України, ст.ст. 193,174,179 ГК України, ст. ст. 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позовні вимоги задоволити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форте Груп ЛТД»( 80381, Львівська обл. Жовківський район, м. Дубляни, вул. Львівська,16, код ЄДРПОУ 34519702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ»( 03022, м. Київ, вул. Васильківська,30, код ЄДРПОУ 32957866) 134962,67 грн. заборгованості по лізингових платежах, 1706,46 грн. трьох відсотків річних.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форте Груп ЛТД»( 80381, Львівська обл. Жовківський район, м. Дубляни, вул. Львівська,16, код ЄДРПОУ 34519702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ»( 03022, м. Київ, вул. Васильківська,30, код ЄДРПОУ 32957866) 1366,69 грн. державного мита, 31,25 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1986,51 грн. витрат на оплату адвоката.

4.          В решті позовних вимог відмовити повністю.

5.          Накази видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Суддя