Рішення № 106312606, 12.09.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12.09.2022 р. справа №520/4454/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - подав заяву про слухання справи у відсутність, представника відповідача - Ринденко М.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Комунального підприємства "Харківводоканал" (далі за текстом - позивач, заявник)до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 13.08.2021р. №015135000405, -

встановив:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківводоканал" (далі за текстом заявник, платник, КП), у порядку адміністративного судочинства заявив до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків вимогу про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення рішення від 13.08.2021р. №015135000405.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ відбулась виключно у зв`язку із вимушеною збитковістю фінансових результатів господарської діяльності (у зв`язку із поставкою послуг споживачам за державними регульованими цінами) та неперерахуванням Міністерством фінансів України сум субвенцій на погашення різниці в тарифах. Стверджував, що наведені обставини виключають існування вини платника податків і доводять неправомірність штрафу, застосованого контролюючим органом на підставі п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України.

Відповідач, Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі за текстом владний суб`єкт, контролюючий орган, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведена податкова перевірка показала на факт несвоєчасної оплати платником податків самостійно узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ. Наполягав, що усі обставини спірних правовідносинах були зясовані повно та вичерпно, кваліфіковані правильно, виявлена подія податкового правопорушення зумовила нарахування штрафу у порядку п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України.

Судові засідання у підготовчому провадженні призначались на 24.06.2022р., 18.07.2022р., 15.08.2022р.

15.08.2022р. судом була постановлена усна ухвала із занесенням про протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті.

Засідання з розгляду справи по суті відбулось 12.09.2022р.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 03361715, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

20.03.2018р. заявником до правопопередника відповідача була подана податкова декларація з ПДВ за лютий 2018р., де була указана сума податку до сплати у розмірі - 7.020.983,00грн.

Граничний строк оплати цих грошових зобов`язань припадав на 30.03.2018р.

20.04.2018р. заявником до правопопередника відповідача була подана податкова декларація з ПДВ за березень 2018р., де була указана сума податку до сплати у розмірі - 6.262.110,00грн.

Граничний строк оплати цих грошових зобов`язань припадав на 30.04.2018р.

Фактично оплата частини узгоджених шляхом подання перелічених документів обов`язкової податкової звітності (декларацій) податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 10.638.553,69грн. була проведена у період 07.05.2021р.-30.06.2021р.

12.07.2021р. відповідачем була проведена камеральна перевірка заявника з питання дотримання вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України стосовно своєчасності оплати узгоджених податкових зобов`язань з ПДВ за період 01.05.2021р.-30.06.2021р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 12.07.2021р. №48/35-00-04-05-06/03361715 (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені власні судження контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення, а саме: п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України в частині оплати поза межами 90 календарних днів 10.638.553,69грн. податкових зобов`язань з ПДВ, самостійно узгоджених платником податків у податкових деклараціях з ПДВ лютого-березня 2018р.

13.08.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №015135000405 від 13.08.2021р. про нарахування у порядку п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України 5.319.276,85грн. штрафу.

Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу додаткового обчислення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у вигляді штрафу за зазначеним вище правовим актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що з 01.01.2011р. відносини із справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Строк оплати грошових зобов`язань з ПДВ, узгоджених платником податку у спосіб подання до контролюючого органу податкових декларацій з ПДВ визначений законодавцем у п.57.1 ст.57 та п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України, де указано, що сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно з п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану варість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, у спірних правовідносинах суми ПДВ за податковою декларацію лютого 2018р. підлягали сплаті до 30.03.2018р.

Відтак, строк у 90 календарних днів від 30.04.2018р. збіг - 30.06.2018р.

Суми ПДВ за податковою декларацію березня 2018р. підлягали сплаті до 30.04.2018р.

Відтак, строк у 90 календарних днів від 30.04.2018р. збіг - 30.07.2018р.

При цьому, станом на указаний період часу міра юридичної відповідальності за скоєння податкового правопорушення у вигляді несвоєчасної оплати узгодженого грошового зобов`язання була передбачена п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України, де указувалось, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, максимальний розмір штрафу за вчинення означеного правопорушення не міг перевищувати 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, а склад правопорушення був повністю утвореним з моменту настання події збігу 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання.

У спірних правовідносинах ці строки сплинули 30.04.2018р. відносно грошових зобов`язань заявника з ПДВ за декларацією з ПДВ лютого 2018р. і 30.05.2018р. відносно грошових зобов`язань заявника з ПДВ за декларацією з ПДВ березня 2018р.

Законом України від 16.01.2020р. №466-ІХ у новій редакції з 01.01.2021р. були викладені положення, зокрема, ст.124 Податкового кодексу України та ст.126 Податкового кодексу України.

Так, згідно з ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. (п.124.1 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.2 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.3 ст.124).

Таким чином, з 01.01.2021р. положеннями ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ була запроваджена як нова міра юридичної відповідальності платника податків за несвоєчасну оплату узгодженого грошового зобов`язання з податків (зборів), так і нові склади податкового правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, адже законодавцем одночасно було уведено в дію і новий склад податкового правопорушення у цій сфері (а саме п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ у вигляді умисної неоплати), і нове покарання (а саме п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ у вигляд штрафу розміром 25%), а також новий склад податкового правопорушення у цій сфері (а саме п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ у вигляді умисної неоплати понад 90 календарних днів), і нове покарання (а саме п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ у вигляд штрафу розміром 50%).

Суд доходить до переконання про те, що згідно із застереженням ст.58 Конституції України норми п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ не можуть бути застосовані до відносин, які склались до 01.01.2021р.

Тому суд зазначає, що застосування п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ до тих податкових правопорушень, котрі були скоєні до 01.01.2021р., прямо суперечить ст.58 Конституції України, адже одночасно і запроваджує і новий склад протиправного діяння, і запроваджує посилену міру юридичної відповідальності.

Указана обставина є окремою, самостійною і цілком достатньою підставою для визнання протиправним оскарженого податкового повідомлення рішення.

Окрім того, суд зважає, що у розумінні абз.1 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абз.2 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Окрім того, за приписами п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.

Звідси слідує, що у цілях застосування норм Податкового кодексу України вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як субєктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 2) цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов`язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.

Суд вважає, що усі перелічені критерії охоплюються судовою доктриною «неприпустимості безпідставного одержання податкової вигоди».

Пунктом 109.3 ст.109 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 1251.2 - 1251.4 статті 1251 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Згідно зо п.112.8 ст.112 Податкового кодексу України обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є: 112.8.1. сплив строків давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення; 112.8.2. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого в подальшому було відступлено; 112.8.3. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, які в подальшому було змінено за наслідками перегляду Великою Палатою Верховного Суду; 112.8.4. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів; 112.8.5. вчинення діяння (дії або бездіяльності) з вини банку, органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, установи - учасника платіжної системи, еквайрія (щодо податкових правопорушень, передбачених статтями 124 і 125 1 цього Кодексу); 112.8.6. вчинення діяння (дії або бездіяльності) з вини оператора поштового зв`язку, інформація про якого міститься в Єдиному державному реєстрі операторів поштового зв`язку, за умови виконання обов`язку, визначеного абзацом другим пункту 49.6 статті 49 цього Кодексу; 112.8.7. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок виявлення в роботі електронного кабінету технічної та/або методологічної помилки чи технічного збою в роботі електронного кабінету і визнання такої помилки/збою технічним адміністратором та/або методологом електронного кабінету або згідно з повідомленням на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або підтвердження її/його існування рішенням суду, якщо порушення були зумовлені виключно технічною та/або методологічною помилкою чи технічним збоєм у роботі електронного кабінету. Ненарахування штрафів та/або пені за порушення, що були зумовлені виключно технічною та/або методологічною помилкою чи технічним збоєм у роботі електронного кабінету, закріплюється (реалізується) у програмному забезпеченні, яке застосовується для автоматичного розрахунку штрафів та/або пені за порушення податкового законодавства; 112.8.8. самостійне виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених статтею 50 цього Кодексу, помилок, що містяться у раніше поданих ним податкових деклараціях та розрахунках (уточнюючих податкових деклараціях та розрахунках), за умови сплати самостійно донарахованих податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу (щодо правопорушення, передбаченого пунктом 123.1 статті 123 цього Кодексу). Невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, в частині самостійного нарахування та сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, тягне за собою накладення штрафу відповідно до пункту 120.2 статті 120 цього Кодексу; 112.8.9. вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору); 112.8.10. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла відповідно до консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань митної справи, наданої в письмовій або електронній формі, а також до узагальнюючої консультації, зокрема на підставі того, що у подальшому такі консультації були змінені або скасовані; 112.8.11. вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла відповідно до наданого попереднього рішення митного органу про застосування окремих положень законодавства України з питань митної справи, у тому числі в разі, якщо таке рішення в подальшому було відкликано з причин, встановлених пунктами 2, 3 частини сьомої статті 23 Митного кодексу України; 112.8.12. інші випадки звільнення від фінансової відповідальності, передбачені цим Кодексом або Митним кодексом України.

За правилами ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (п.113.1 ст.113); Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу. (п.113.2 ст.113); У разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. (п.113.3 ст.113); Перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) відновлюється з дня, наступного за днем усунення передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу обставин, що були підставою для зупинення його відліку (перебігу). (п.113.5 ст.113); У разі наявності хоча б однієї обставини, що пом`якшує відповідальність, розмір штрафу становить 50 відсотків від розміру, встановленого відповідною статтею цього Кодексу. (п.113.6 ст.113); У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення. (п.113.7 ст.113); За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України. (п.113.8 ст.113).

Згідно з ст.124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. (п.124.1 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.2 ст.124); Діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. (п.124.3 ст.124).

Звідси слідує, що відмінність між собою складів податкових правопорушень, окреслених законодавцем у п.124.1 ст.123 Податкового кодексу України та у п.124.2 ст.123 Податкового кодексу України і у п.124.3 ст.123 Податкового кодексу України полягає виключно в наявності або відсутності такого елементу як умисел платника податків, тобто вини (як суб`єктивної сторони складу протиправного діяння).

За визначенням п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом та змістом визначення п.1.24 ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" правова категорія "сплата коштів" є тотожній правовій категорії "переказ коштів" як руху певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Згідно з п.п."1" п.21.1 ст.21 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України від 05.04.2001р. №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Зміст наведених норм права дозволяє суду дійти до висновку про те, що умисне діяння платника податків із несвоєчасної оплати податків (зборів) на користь Держави Україна може мати місце виключно у випадку неініціювання переказу коштів за обов`язкової умови: 1) фізичної наявності у власності платника безготівкових коштів на рахунку в установі банку (або фізичної наявності готівкових коштів у касі субєкта господарювання юридичної особи, володінні громадянина підприємця); 2) відсутності перешкод/перепон у визначенні юридичної долі цих коштів; 3) відсутності невиконаних грошових зобов`язань, котрі мають законодавчий пріоритет над податковим обов`язком (тобто усвідомлення фізичної змоги проведення платежу, усвідомлення потреби в ініціюванні переказу коштів та усвідомлення відсутності об`єктивних перешкод у передачі права власності на активи у вигляді коштів Державі Україна в особі компетентного суб`єкта права-органу публічної адміністрації, але неповажне та нерозумне ухилення від спрямування платіжного доручення до установи банку).

При цьому, у силу п.п.75.1.1 ст.75 та ст.76 Податкового кодексу України перелічені юридично значимі фактори об`єктивно не можуть бути достеменно з`ясовані контролюючим органом у межах та обсязі такого заходу податкового контролю як камеральна перевірка.

У ході розгляду справи судом достеменно з`ясовано, що контролюючий орган сформулював викладені в тексті Акту власні судження за результатами камеральної перевірки.

Відтак, контролюючий орган не досліджував та не висновував власних суджень про вчинення приватною особою податкового правопорушення оцінкою відомостей про стан рахунку платника в установі банку протягом періоду часу, коли розпочався та завершився перебіг строку на оплату грошових зобов`язань з податків (зборів), а також тривав дійсний на той час максимальний проміжок невиконання податкового обов"язку за самостійно узгодженими грошовими зобов`язаннями з ПДВ.

Окрім того, поза увагою контролюючого органу був залишений обсяг та характер інших безумовних та першочергових грошових зобов`язань платника податків (зокрема у сфері оплати праці найманих працівників тощо), строк виконання яких співпав із проміжком часу, коли підлягав виконанню податковий обов`язок.

Допущена контролюючим органом у даному конкретному випадку неповнота дослідження обставин фактичної дійсності зумовила за суттю явний та очевидний, а за характером нездоланний і непереборний дефект у реалізації владної функції контролю за дотриманням податкової дисципліни, котрий не може бути усунутий адміністративним судом з огляду на положення ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, абз.2 ч.2 ст.77 КАС України (що зумовлює неможливість підміни судом у ході відправлення правосуддя досягнутих органом публічної адміністрації процедурних результатів функції контролю) та на неприпустимість зміни судом юридичних та фактичних мотивів вчинення управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації за рахунок іншої кваліфікації/перекваліфікації як складу податкового правопорушення, так і обставин скоєння протиправного діяння.

Указана обставина є окремою, самостійною і цілком достатньою підставою для визнання протиправним оскарженого податкового повідомлення рішення.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення, адже подія вчинення заявником умисної неоплати узгодженого в деклараціях грошового зобов`язання з ПДВ у даному конкретному випадку підлягає визнанню недоведеною.

Неправомірним слід також визнати і управлінське волевиявлення контролюючого органу з приводу застосування норм п.124.3 ст.124 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020р. №466-ІХ до подій несвоєчасної оплати узгодженого в деклараціях грошового зобов`язання у межах строків за ст.126 Податкового кодексу України, що мали місце до 01.01.2021р.

При цьому, оскільки події несвоєчасної оплати заявником грошових зобов`язань з ПДВ за деклараціями з ПДВ лютого-березня 2018р. мали місце по минуванню календарної дати - 30.03.2018р. та по минуванню календарної дати - 30.04.2018р. і склади податкових правопорушень у вигляді несвоєчасної оплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ за діючою на той момент редакцією ст.126 Податкового кодексу України були повністю утворені 30.04.2018р. і 30.05.2018р. (тобто до запровадження законодавцем зміни правового регулювання у зв`язку із наслідками боротьби із хворобою COVID-19) відповідно, то застосування контролюючим органом штрафу податкових повідомленням рішенням від 13.08.2021р. №015135000405 знаходиться поза межами присікального строку у 1095 днів згідно з ст.102 Податкового кодексу України.

Такий самий по суті правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 10.08.2022р. по справі №520/10378/19.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Дефект (недолік, вади) у неповному з`ясуванні органом публічної адміністрації обставин фактичної дійсності, застосування штрафу усупереч ст.58 Конституції України та поза межами присікального строку згідно з ст.102 Податкового кодексу України, а також дефекти у помилковому тлумаченні положень закону призвели до невідповідності вчиненого контролюючим органом оскарженого управлінського волевиявлення дійсному змісту нормативного регламентування спірних правовідносин та суті, характеру і наслідкам діянь приватної особи у сфері податкової справи.

Указане призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок безпідставного обтяження майновим обов`язком проведення додаткових платежів на користь держави у сфері справляння ПДВ.

Разом із тим, суд зважає, що такий спосіб захисту як визнання незаконним податкового повідомлення-рішення контролюючого органу не може бути застосований до випадку оскарження правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Відтак, суду належить застосувати приписи ч.2 ст.9 КАС України вийти за межі позову і застосувати спосіб захисту, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 13.08.2021р. №015135000405.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України - 19.09.2022 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко