Ухвала суду № 10630752, 28.04.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2010 р.справа № 2а-4832/09 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Юхименка О.В.

суддів: Лукманової О.М. Мірошниченка М.В.

при секретарі судового засідання:Красоті А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі

з великими платниками податків у м. Дніпропетровську,

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 11.12.2009р.

у справі № 2а-4832/09/0470

за позовом Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі

з великими платниками податків у м. Дніпропетровську,

пр. Кірова, 57, м. Дніпропетровськ, 49600 МСП;

до відповідача-1 Відкритого акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»,

вул. Журналістів, 15, м. Дніпропетровськ, 49051;

до відповідача-2 Приватного підприємства «Це.РАРА»,

вул. Богомаза, 255, м. Дніпропетровськ, 49000;

про стягнення 4.067.547,90 грн., -

встановив: Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську подано позов до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»та до Приватного підприємства «Це.РАРА»про стягнення з Приватного підприємства «Це.РАРА»на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський», та з останнього в доход держави 4.067.547,90 грн. адміністративно-господарських санкцій на підставі статей 207,208 Господарського кодексу України.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд (суддя Захарчук Н.В.) своєю постановою від 11.12.2009р. у справі № 2а-4832/09/0470 у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення мотивоване тим, що питання про здійснення діяльності поза межами правової відповідальності в судовому порядку не вирішувалося. На час розгляду справи Приватне підприємство «Це.РАРА»з реєстру не виключено. Свідоцтво платника ПДВ не анульовано. Відповідно, валові витрати та податковий кредит ВАТ сформовані у відповідності з приписами чинного законодавства.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків, Позивач, вказує на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування вимог заявник апеляційної скарги посилається на те, що угода, яка була укладена між відповідачами, не мала наміру, направленого на встановлення, зміну або припинення яких-небудь цивільних прав або обовязків.

Засновник Приватного підприємства «Це.РАРА»- ОСОБА_1. безпосередньої участі у реєстрації підприємства не приймала, фінансово-господарської діяльності не здійснювала, доходів не отримувала, щодо подальшого документообігу підприємства відношення не мала, що підтверджується її поясненнями, наданими співробітнику податкової міліції.

При співставленні дані податкового кредиту Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський» не відповідають сумам податкових зобовязань по його контрагенту Приватному підприємству «Це.РАРА»за деклараціями з серпня по грудень 2008р. Закономірністю розбіжностей є те, що декларації з ПДВ за наведені періоди до ДПІ у АНД районі міста Дніпропетровська не подавалась.

Наведені обставини підтверджуються також довідкою ДПІ у АНД районі міста Дніпропетровська від 19.06.2009р. № 1535/23-2/35986491 «Про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Це.РАРА»за період з 01.07.2008р. по 31.12.2008р.», відповідно до якої субєкт перевірки систематично не сплачував податки і збори, має ознаки фіктивності, за місцезнаходженням відсутній.

Викладені обставини дозволяють зробити висновок про умисне ухилення від сплати податків і зборів, є беззаперечним доказом наміру одержати зиск виключно чи переважно за рахунок податкової вигоди, відповідно, порушення інтересів держави та суспільства. Укладаючи спірну угоду, Підприємство «Це.РАРА»посередництвом дій невстановлених осіб діяло з метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою коштів від оподаткування; така мета суперечила одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, не відповідала інтересам держави та суспільства.

У відповідності зі статтею 228 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IVнікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

З огляду на приписи статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Просить постанову окружного адміністративного суду від 11.12.2009р. скасувати та ухвалити нове рішення. Позов задовольнити.

Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський», Відповідач, скаргу оспорив. В запереченнях на апеляційну скаргу вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, зокрема, що Приватне підприємство «Це.РАРА»з реєстру не виключено. Свідоцтво платника ПДВ не анульовано.

Товариство не має заборгованості зі сплати податків та зборів, у тому числі з ПДВ від виконання спірного договору.

Намірів вчинити будь-які дії, мета яких завідомо суперечить інтересам держави і суспільства при укладанні та виконанні оспорюваного договору відповідачі не мали. Доказів протилежного позивачем не надано.

Просить апеляційну скаргу СДПІ залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду від 11.12.2009р. у справі без змін.

Приватне підприємство «Це.РАРА»представника для участі в судовому засіданні не направив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.

Розпорядженням голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010р. справу передано для розгляду колегії у іншому складі головуючий суддя Юхименко О.В., суддів Лукманова О.М., Мірошниченко М.В.

Судовий розгляд адміністративної справи здійснювався з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу «Оберіг».

Сутність спору: Як встановлено судом першої інстанції, стосовно чого спір між сторонами відсутній, 01.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський», Покупець, та Приватним підприємством «Це.РАРА», Продавець, укладений договір № 83 «Про закупку молока».

Відповідно до умов укладеного договору за період з серпня по грудень 2008 року Приватним підприємством «Це.РАРА»було поставлено на адресу Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»молоко на загальну суму 4.067.547,90 грн.

В результаті співставлення податкової звітності фахівці контролюючого органу виявили невідповідність показників податкового кредиту Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»сумам податкових зобовязань по його контрагенту Приватному підприємству «Це.РАРА»за деклараціями з серпня по грудень 2008р. Декларації з ПДВ за наведені періоди Приватним підприємством «Це.РАРА»до ДПІ у АНД районі міста Дніпропетровська не подавалась.

Засновник Приватного підприємства «Це.РАРА»- ОСОБА_1., що зясовано з її пояснень, наданих співробітнику податкової міліції, безпосередньої участі у реєстрації підприємства не приймала, фінансово-господарської діяльності не здійснювала, доходів не отримувала, щодо подальшого документообігу підприємства відношення не мала.

У відповідності з довідкою ДПІ у АНД районі міста Дніпропетровська від 19.06.2009р. № 1535/23-2/35986491 «Про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Це.РАРА» за період з 01.07.2008р. по 31.12.2008р.» субєкт перевірки систематично не сплачував податки і збори, має ознаки фіктивності, за місцезнаходженням відсутній.

З огляду на те, що Приватним підприємством «Це.РАРА»діяльність здійснювалась поза межами правової відповідальності, Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську подано позов про стягнення з Приватного підприємства «Це.РАРА»на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський», та з останнього в доход держави, - 4.067.547,90 грн., одержаних за нікчемною угодою.

Колегія суддів, заслухавши представників Сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесені оскарженої постанови, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням зроблених уточнень) Позивач посилається на те, що угоду (господарське зобовязання) № 83 від 01.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»та Приватним підприємством «Це.РАРА»було вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; дії Приватного підприємства «Це.РАРА»були спрямовані на приховування від оподаткування доходів та прибутків.

На думку Позивача, угода є нікчемною, оскільки вона суперечить моральним засадам суспільства в сфері здійснення підприємницької діяльності.

Оскільки вказаний правочин є нікчемним, то визнання його недійсним не вимагається.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною 1 статті 208 цього Кодексу.

Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Водночас, при умові задоволення позову у такій справі, суд, по-перше, повинен у рішенні вказати, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Крім того, для застосування адміністративно-господарських санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

В той же час, виконання Приватним підприємством «Це.РАРА»своїх зобовязань, та оплата вартості товару Покупцем, є беззаперечним свідченням наявності у сторін наміру досягти правових наслідків, обумовлених договором.

Як зазначено вище, необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до статті 207 Господарського кодексу України та статті 228 Цивільного кодексу України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в статті67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Згідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Посилаючись на статті 207, 208 Господарського кодексу України, як на підставу нікчемності господарських зобовязань, контролюючим органом не враховано характерні ознаки для таких господарських зобов'язань:

вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, наявним повинно бути недотримання саме нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

та такі господарські зобов'язання характеризуються суб'єктивним наміром сторін (сторони) порушити вимоги закону, оскільки вони укладаються з метою, яка заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства.

Правове вирішення окресленої ситуації очевидне, якщо у відносинах між контрагентами мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою.

Якщо зазначені положення не дозволяють визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, усталена практика відносин між сторонами, подальша поведінка сторін, та інші обставини, що мають істотне значення.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про вчинення зобовязання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідомо допускати настання протиправних наслідків, та ін.).

А, відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним органом держави і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.

В ході розгляду справи Позивачем не доведено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди.

Сам по собі договір № 83 «Про закупку молока»не є таким, що суперечать інтересам держави та суспільства; на час його укладення та виконання сторони були і є належним чином зареєстрованими та платниками податку на додану вартість.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, і не є підставою для висновку про нікчемність укладених угод.

Крім того, необхідно зазначити, що встановлені статтею 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише за доведення мети, суперечної інтересам держави, і тому при вирішенні цього спору факт порушення угодою публічного порядку може бути підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, зокрема, конфіскації. Отже, предметом дослідження у даній справі має бути встановлення умислу підприємства на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ВАТ «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський» сплатив продавцю в ціні товару податок на додану вартість.

Висновок податкового органу про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи.

Угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Обумовлений договором товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

І оскільки суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети, тому наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Відтак, умисел юридичної особи визначається як умисел посадової (іншої фізичної особи), що підписала договір від імені юридичної особи та мала на це відповідні повноваження. За відсутністю таких повноважень, може існувати умисел конкретної фізичної особи, яка неправомірно діяла від імені юридичної особи як орган її управління, та прагнула настання відповідних наслідків.

Така особа податковим органом не встановлена.

За позицією фахівців держподаткінспекції, про що зазначено вище, засновник Приватного підприємства «Це.РАРА»- ОСОБА_1. безпосередньої участі у реєстрації підприємства не приймала, фінансово-господарської діяльності не здійснювала, доходів не отримувала, щодо подальшого документообігу підприємства відношення не мала.

Підставою для таких висновків стали пояснення співробітнику Відділу податкової міліції.

Водночас, такі пояснення співробітником податкової міліції могли бути отримані виключно в межах кримінальної або оперативно-розшукової справи. Та оцінюватись встановлені факти щодо наявності або відсутності обставин мали б компетентним судом, а не в межах адміністративної справи окружним адміністративним судом.

В іншому випадку доводи, які обґрунтовують вимоги апеляційної скарги, є припущеннями. А, отже, і недоведеними належними засобами доказування твердженнями.

Позивачем не надано рішення або вироку суду, в яких було б встановлено умисел конкретних фізичних осіб, що уклали угоду від імені юридичної особи з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Позивачем не надано доказів оскарження у встановленому порядку нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підписів засновника на установчих документах, чи невідповідності його підпису на первинних бухгалтерських документах.

При цьому, обов'язок щодо сплати податків та подання податкової звітності не зазначається в угодах між сторонами, оскільки такого не вимагається законодавством.

Згідно з чинним законодавством України перерахування податку до бюджету - це податкове зобов'язання кожного окремо взятого платника податків і не стосується договірних відносин між суб'єктами господарювання, що підтверджується і матеріалами даної справи.

Таким чином, за правопорушення у сфері оподаткування відповідальність настає у правопорушника за правилами податкового законодавства, а не веде до визнання недійсним договору чи висновку про його нікчемність та до цивільно-правової відповідальності.

Доводи позивача, що угода купівлі-продажу молока укладена відповідачами з метою ухилення від оподаткування, не знайшли свого підтвердження за матеріалами справи.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправну мету підприємств відповідачів та наявність злочину.

За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, слід дійти до висновку про те, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи.

Колегія суддів відзначає, що виконуючи свої контролюючі функції, податковий орган не позбавлений можливості самостійно визначити податкові зобов'язання платника податку у відповідності з підпунктом4.2.2 пункту 4.2 статті4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III (2181-14), та застосувати відповідні штрафні (фінансові) санкції.

Тобто, якщо податковим органом виявлений факт недекларування чи несплати платником податків своїх податкових зобовязань він зобовязаний вчинити всі необхідні дії з приводу примусового стягнення з платника податків несплаченої суми.

Навіть визнання недійсними установчих документів підприємства саме по собі не стане підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

При цьому, слід вказати на помилковість ствердження суду першої інстанції відносно формування податкової звітності.

Податкові накладні Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР) визначено як звітний податковий i одночасно розрахунковий документ.

У судових справах податкова накладна також є письмовим доказом.

На відміну від письмових договорів розрахункові та платіжні документи оформляють результати та процес виконання цих угод однією чи обома сторонами.

Отже, відповідні норми Цивільного та Господарського кодексів, у яких йдеться про визнання недійсними правочинів (договорів), до подібних документів не можуть застосовуватися. Визнання таких документів недійсними можливо лише за умов i в порядку, визначених іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165, фактично встановлюється адміністративний (позасудовий) порядок визнання податкових накладних недійсними (фіктивними).

При буквальному тлумаченні пункту 5 Порядку можна дійти висновку, що такі повноваження мають відповідні податкові органи під час здійснення перевірок платників податків. Підставою для встановлення фіктивності є відсутність будь-яких відповідних повноважень у особи, яка видає певні податкові документи.

За умови доведеності такого факту - внаслідок відсутності факту реєстрації як платника ПДВ особи, що виписала таку накладну; та відсутності з боку покупця дій, спрямованих на перевірку того, чи зареєстрований контрагент як платник ПДВ, видані податкові накладні набувають статусу фіктивних i позбавляють покупця права на податковий кредит.

Водночас, імовірне порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання угоди нікчемною, за відсутності доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не про порушення податкового законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Відповідачі значаться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, зареєстровані в установленому законом порядку як платники податку на додану вартість, доказів про визнання недійсними установчих документів відповідачів не надано.

У відповідності зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Позивачем не доведено того, що договір є таким, що суперечать інтересам держави та суспільства, чи носить умовний характер, або того, що наслідком виконання угоди стало безпідставне одержання з державного бюджету коштів у вигляді податку на додану вартість.

Таким чином, відсутні і підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Поза всяким сумнівом, доводи апеляційної скарги як то нездійснення фінансово-господарської діяльності засновником Приватного підприємства «Це.РАРА»ОСОБА_1., невідповідність даних по сумам податкових зобовязань по контрагенту, відсутність Приватного підприємства «Це.РАРА»за місцезнаходженням, в їх сукупності можуть бути підставою для висновку про намір одержати зиск виключно чи переважно за рахунок податкової вигоди.

Водночас, наведені обставини можливо спростувати в залежності від аргументації.

З огляду на викладене, доводи, наведені в апеляційній скарзі, не можна вважати достатніми для висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2009р. у справі № 2а-4832/09/0470 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга подається протягом одного місяця з дня складення судового рішення у повному обсязі.

Ухвалу складено у повному обсязі 06.05.2010р.

Головуючий суддя О.В.Юхименко

Суддя О.М.Лукманова

Суддя М.В.Мірошниченко