Постанова № 10629663, 13.05.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2010 р.Справа № 16/229-07-6112

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників:

Від позивача: не зявився

Від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області

від 22.02.2010 року

по справі № 16/229-07-6112

за позовом: Татарбунарського районного товариства громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос”

до відповідача: фізичної особи підприємця ОСОБА_2

про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 6952,63 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2007 року Татарбунарське районне товариство громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос” (далі Товариство „Золотий Колос”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Побєда” та фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, договору оренди комунікацій бази відпочинку „Золотий Колос” на умовах викупу, укладеного 15.02.2004 року між відповідачами, зобовязання підприємця ОСОБА_2 повернути майно загального користування, отримане ним на підставі даного договору, у власність позивача та стягнення з підприємця ОСОБА_2 матеріальної шкоди у сумі 1560,40 грн.

В процесі розгляду даної справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги і останньою заявою поданою до суду в судовому засіданні 18.01.2010 року просив господарський суд стягнути з підприємця ОСОБА_2 в якості відшкодування збитків суму у розмірі 6952 грн. 63 коп., а також усі судові витрати по цій справі. На обґрунтування даної вимоги позивач посилався на те, що внаслідок самоуправства відповідача, яке виразилося у привласненні комунікацій бази відпочинку „Золотий Колос”, співвласники змушені були провести нову електричну лінію, на що позивачем понесені матеріальні витрати у сумі 1560,40 грн. Оскільки відповідач позбавив усіх власників будиночків у літній сезон 2006 року колодязя для питної води, власники за рахунок коштів Товариства на суму 3100 грн. вимушені були збудувати нову цистерну для води. Оскільки витрачені позивачем кошти знецінилися, тому сума матеріальної шкоди повинна визначатися з урахуванням індексу інфляції за період витрати коштів до моменту винесення судом рішення.

Підприємець ОСОБА_2 уточнений позов не визнав посилаючись на те, що до теперішнього часу позивач так і не надав суду будь - яких доказів, які б підтверджували законність його права власності чи правомірність права володіння (користування) комунікаціями на базі відпочинку „Золотий Колос”. Відповідно до свого статуту позивач є неприбутковою громадською організацією з місцевим статусом добровільного обєднання громадян. Позивач не надав суду документів про те, що члени даної громадської організації передали йому у користування чи володіння майно, одержане ними в результаті розпаювання майна колишнього КСП „Побєда”, у даному випадку комунікації бази відпочинку „Золотий Колос”. Згідно з Порядком розподілу та використання майна реорганізованих КСП, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 62, комунікації бази відпочинку „Золотий Колос” не могли бути розпайовані між членами колишнього КСП „Побєда” та не можуть належати власникам майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос”, оскільки повинні бути передані на баланс органів місцевого самоврядування. У даному випадку не має ніяких правових підстав стягувати з відповідача суму витрат позивача на проведення нової лінії електропередачі та будівництво цистерни для води, оскільки відповідач ними не користується, а згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобовязаний утримувати майно, що йому належить.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2010 року (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства „Золотий Колос” збитки в сумі 4660 грн. 40 коп., провадження у справі за позовом Товариства „Золотий Колос” до ТОВ „Побєда” припинено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на проведену 18.06.2009 року державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи, у звязку з визнанням її банкрутом.

Рішення в частині задоволення позову вмотивовано встановленими по справі обставинами правомірності підстав володіння та користування позивачем колодязем для питної води та мережею електропостачання, які були необхідні для обслуговування бази відпочинку „Золотий Колос”, неправомірності дій відповідача щодо пошкодження електричної мережі та позбавлення позивача можливості використовувати колодязь, доведеності позивачем розміру витрат, понесених для відновлення свого порушеного права на суму 4660,40 грн. А тому суд керуючись приписами ст. 22, ч. 3 ст. 386, ст. ст. 396, 1166 ЦК України, ст. ст. 144, 136 ГК України вважав за правомірне позовні вимоги задовольнити на вказану суму.

В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2292,23 грн., нарахованих позивачем на вищевказану суму збитків, суд відмовив з посиланням на те, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не ґрунтуються на порушенні договірного зобовязання (що є підставою для застосування ст. 625 ЦК України), а випливають із делікту.

В апеляційній скарзі підприємець ОСОБА_2 посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність викладених у рішенні висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права при прийнятті судом рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Незявлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2003 року загальними зборами власників майнових паїв колишнього КСП „Побєда” було прийнято рішення про розпаювання бази відпочинку „Золотий Колос”, залишковою вартістю 83590 грн., розташованої в с. Лебедівка Татарбунарського району Одеської області, між 57 колишніми членами даного колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до їхніх майнових паїв. Згідно з цим рішенням при розпаюванні бази відпочинку власникам майнових паїв передавалися будиночки № № 1-27, 30, будиночок двоповерховий та будівля їдальні, які були оцінені на вищевказану суму. При цьому, майно спільного користування, яке знаходилося на базі відпочинку, а саме: сарай деревяний розташований за їдальнею, водопровідна мережа та очисні споруди, металева ємність на опорах, колодязь для питної води, душеві з умивальниками, туалет, мережа електропостачання, огородження та ворота при вказаному розпаюванні не оцінювалося та не розподілялося між колишніми членами КСП „Побєда”. Одночасно даними зборами було прийнято рішення про передачу майна соціальної сфери на баланс Тузлівської сільської ради для подальшого використання.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство” до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

Згідно з ч. 8 ст. 31 вказаного Закону, об'єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

20.10.2003 року між співвласниками майнових паїв колишнього КСП „Побєда” було укладено договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, бази відпочинку „Золотий Колос”. Договором визначено, що перелік майна наданий комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки КСП „Побєда”, і наведений у додатку № 1 до цього договору. Як вбачається із вказаного додатку № 1 до даного договору, вищевказаного майна спільного користування, яке знаходилося на базі відпочинку „Золотий Колос”, у ньому не міститься.

15.02.2004 року між ТОВ „Побєда” (орендодавець), яке відповідно до свого статуту є правонаступником реорганізованого КСП „Побєда”, та приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди з умовою викупу сараю деревяного за їдальнею, ємності металевої на опорах, водопровідної мережі та очисних споруд, колодязя, душових, туалету, мережі електропостачання, огородження та воріт, розташованих на базі відпочинку „Золотий Колос”, строком на 3 роки. Умовами п. 7.1 даного договору передбачено, що якщо строк договору закінчився і жодна із сторін не виявила бажання його припинити, договір вважається автоматично продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Зазначене у даному договорі майно було фактично передано орендареві від орендодавця за актом приймання передачі від 20.02.2004 року.

У наступному вказаний договір не розривався і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

14.03.2005 року Татарбунарським районним управлінням юстиції Одеської області було зареєстровано статут Товариства громадян - власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос”, яке відповідно до своїх статутних положень є громадською організацією добровільного обєднання громадян з місцевим статусом; набуває статусу юридичної особи з дня його легалізації Татарбунарським районним управлінням юстиції Одеської області згідно з ст. 14 Закону України „Про обєднання громадян”; метою створення і діяльності товариства є задоволення спільних законних інтересів членів товариства, повязаних із здійсненням їх діяльності без мети отримання прибутку та обєднання власників будинків сімейного відпочинку для цілісності товариства та використання майна з метою відпочинку та оздоровлення; завданням товариства є вирішення всіх питань, повязаних із забезпеченням діяльності товариства для досягнення поставленої мети, захист прав та законних інтересів членів товариства; діяльність товариства здійснюється на безприбутковій основі, товариство не займається підприємницькою діяльністю; товариство може мати майно (приміщення, меблі, технічні засоби, обладнання тощо), що дається йому у користування для виконання передбачених цим статутом завдань та досягнення статутної мети.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України „Про обєднання громадян” у разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом, зокрема, представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах.

Статтею 21 цього Закону визначено, що об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

28.04.2006 року Татарбунарським районним управлінням юстиції Одеської області було погоджено нову редакцію статуту позивача, за яким його найменування було змінено на Татарбунарське районне товариство громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос”. Статутні положення щодо майна та господарської діяльності товариства залишилися незмінними.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.01.2009 року було залишено без змін рішення Татарбунарського районного суду від 18.07.2008 року по цивільній справі № 22ц -95/09, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ „Побєда” до власників майнових паїв про визнання права власності на майно бази відпочинку „Золотий Колос”, розташованої в с. Лебедівка Татарбунарського району Одеської області та усунення перешкод у володінні цим майном.

У постанові Татарбунарського районного суду Одеської області від 16.06.2009 року по справі № 1-57/2009 відображено, що укладення договору оренди з умовою викупу від 15.02.2004 року з приватним підприємцем ОСОБА_2 та передачу останньому майна на підставі акту приймання передачі від 20.02.2004 року було вчинено виконуючим обовязки директора ТОВ „Побєда” ОСОБА_3 з перевищенням службових повноважень і в результаті зазначених дій останнім було заподіяно матеріальну шкоду Тузлівській сільській раді.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність підстав володіння та користування позивачем колодязем та мережею електропостачання, необхідними для обслуговування бази відпочинку, оскільки з моменту заснування позивач утримував та використовував це майно, яке протягом всього часу перебувало в нього на балансі, що підтверджується бухгалтерськими довідками та актами інвентаризації, про неправомірність дій відповідача щодо пошкодження електричної мережі на подачу електроенергії до бази відпочинку та позбавлення позивача можливості використовувати колодязь, а також доведеність позивачем розміру витрат, понесених для відновлення свого порушеного права, на суму 4660,40 грн.

Однак, зазначені висновки місцевого суду не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України з огляду на наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведеної правової норми, юридичною підставою відповідальності за завдання шкоди є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний звязок між завданою шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. Отже, хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобовязаний її відшкодувати. За таких обставин, розмір майнової шкоди визначає розмір цивільної відповідальності.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

Проте, господарський суд першої інстанції, встановивши правомірність підстав володіння та користування позивачем колодязем та мережею електропостачання, необхідними для обслуговування бази відпочинку, не дослідив, які фактичні дані підтверджують даний висновок та не дав правильної юридичної оцінки таким фактичним даним. За таких обставин, зазначений висновок суду не можна визнати переконливим.

Разом з тим, утримання та використання майна, а також перебування майна на балансі особи не призводить до виникнення права власності або іншого речового права на це майно. Знаходження майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності або іншого права відповідно до договору або закону, оскільки баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку і не визначає підстав знаходження майна у власності чи у володінні підприємства. Наявні у справі бухгалтерські довідки позивача та акти інвентаризації не містять у собі відомостей про те, на якій підставі позивач обліковує на своєму балансі спірні колодязь та мережу електропостачання, у звязку з чим не підтверджують правомірність володіння та користування ними.

Судом встановлено, що при розпаюванні бази відпочинку „Золотий Колос” колодязь та мережа електропостачання не оцінювалися та між колишніми членами КСП „Побєда” не розділялися, у звязку з чим останні не будучи його власниками і не могли передати це майно у володіння та користування позивачеві.

Підстави виникнення права володіння та права користування чужим майном визначені статтями 398, 402 ЦК України. Але жодної із визначених цими правовими нормами підстав виникнення у позивача права володіння та права користування колодязем та мережею електропостачання місцевим господарським судом не встановлено і з матеріалів справи не убачається.

Таким чином, належних доказів у розумінні ст. ст. 32, 34 ГПК України, які б підтверджували правомірність підстав володіння та користування колодязем та мережею електропостачання позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься, а протилежний висновок місцевого суду є помилковим.

Також не ґрунтується на матеріалах справи й висновок місцевого суду про неправомірність дій відповідача щодо пошкодження електричної мережі та позбавлення позивача можливості використовувати колодязь, оскільки по-перше: влітку 2006 року відповідач користувався зазначеним майном на підставі чинного договору оренди від 15.02.2004 року та відповідно до договору на спільне використання технологічних електричних мереж військової частини від 20.05.2006р., укладеного ним з військовою частиною № 2197, а також договору на постачання електричної енергії від 06.06.2006р. № 481 укладеного ним з Татарбунарським РЕМ ВАТ „Одесаобленерго”, що підтверджується листом останнього від 17.08.2006р. № 28/12-349. По-друге: з огляду на недоведеність позивачем правомірності користування та володіння зазначеним майном дії відповідача щодо цього майна, яке знаходилося у нього в оренді на підставі договору від 15.02.2004р., не можна вважати неправомірними.

Матеріальною шкодою позивач визначив свої витрати на проведення нової електричної мережі та будівництво нової цистерни для питної води загальною сумою 4660,40 грн. Але у справі відсутні докази того, що відповідач користується цими мережею та цистерною, у звязку з чим не мав підстав покладати на відповідача зазначені витрати.

Із змісту позовної заяви та уточненої позовної заяви не вбачається, що позивачем наводилися доводи щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, а із змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що судом ці доводи перевірялися та робилися відповідні висновки.

Згідно зі ст. ст. 1, 22 ГПК України позивачами є підприємства та організації, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що подали позов про захист свого порушеного чи оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобовязує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.

Разом з тим, позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування ні наявності шкоди у своїй майновій сфері, ані протиправної поведінки відповідача, його вини та причинного звязку між такою протиправною поведінкою та шкодою.

За таких обставин, позов про стягнення з підприємця ОСОБА_2 6952 грн. 63 коп. в якості відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції задоволенню не підлягає.

Окрім того, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 85 ГПК України прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, ухвалою господарського суду Одеської області від 08.02.2010 року на підставі ч. 1 ст. 77 ГПК України розгляд даної справи було відкладено на 19.02.2010 року та 10.02.2010 року зазначену ухвалу було надіслано всім сторонам судового процесу, що підтверджується відповідним штампом суду з відміткою про відправку, проставленим на зворотній стороні примірника цього процесуального документа.

В судовому засіданні господарського суду 19.02.2010 року представник відповідача підприємця ОСОБА_2 не був присутній, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.02.2010р. Прийняте рішення було проголошено суддею 22.02.2010 року за відсутністю в даному судовому засіданні представника відповідача підприємця ОСОБА_2 та без вказівки у рішенні про оголошення перерви. Будь - які дані, які б свідчили про те, що підприємця ОСОБА_2 було повідомлено судом про перенесення судового засідання з 19.02.2010 року на 22.02.2010 року у справі відсутні. Отже, справу було розглянуто господарським судом за відсутністю в судовому засіданні відповідача - підприємця ОСОБА_2, не повідомленого належним чином про день, час і місце засідання суду, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 4660 грн. 40 коп. місцевий господарський суд неповно та необєктивно розглянув справу, оскільки в порушення вимог ст. ст. 32 - 34, 43 ГПК України не зясував належним чином дійсні обставини справи, що призвело до їх неправильної юридичної оцінки та відповідно і неправильного застосування норм матеріального права. Також суд істотно порушив норми процесуального права. У звязку з цим зазначене рішення в частині задоволення позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок позивача відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита в сумі 51 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2010 року у справі № 16/229-07-6112 в частині задоволення позову скасувати, стягнення за ним припинити.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2010 року у справі № 16/229-07-6112 в частині припинення провадження у справі за позовом Татарбунарського районного товариства громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос” до ТОВ „Побєда”, а також стягнення з Татарбунарського районного товариства громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос” до державного бюджету України 136 грн. державного мита залишити без змін.

Стягнути з Татарбунарського районного товариства громадян власників майнових паїв бази сімейного відпочинку „Золотий Колос” (68160, Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, код ЄДРПОУ 33439168) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (68600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) судові витрати в сумі 51 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.