Рішення № 10628178, 22.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2010 р. Справа № 42/90-10 (н.р. 53/113-09)

вх. № 3851/1-42 (н.р. 3326/1-53)

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Бєлєвцова О.С. (дов.)

відповідача - Столяров І.В. (дов.)

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Аркада", смт. Високий

до Відкритого акціонерного товариства "Хоботовське підприємство "Крохмалпродукт" с. Заводський, Первомайський район, Тамбовська область Російської Федерації

про стягнення 13015958,79 руб. РФ

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Аркада" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Хоботовське підприємство "Крохмалпродукт" (Російська Федерація) 13015958,79 руб. РФ (в тому числі 131604,87 руб. РФ пені, 16450,61 руб. РФ річних, 919288,00 руб. РФ реальних збитків, 11048615,31 руб РФ неодержаних доходів (упущеної вигоди), посилаючись на статті 224, 225, 229 Господарського кодексу України, статті 16, 22, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2009р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2009р. рішення місцевого суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2010р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2009р. та рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2009р. у справі № 53/113-09 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи позивач підтримує позовні вимоги, обґрунтовуючи несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язання по оплаті поставленого товару, а також неможливістю повного виконання позивачем договірних зобов'язань внаслідок порушення відповідачем умов договору (не надано імпортний карантинний дозвіл на ввезення підкарантинної продукції), чим завдано позивачу збитків як реальних (зайві витрати позивача на зберігання товару, що призначався для постачання відповідачу), так і у вигляді неодержаних доходів (різниця між грошовою сумою, яку позивач мав одержати за товар від відповідача за договором та дійсно отриманою сумою від реалізації товару іншим покупцям); також позивач нарахував пеню та річні за порушення відповідачем строків оплати одержаної продукції.

Відповідач проти позову заперечує повністю, свої заперечення виклав у відзиві на позов, зокрема посилаючись на недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між збитками та діями відповідача, невідповідністю поданих позивачем документів вимогам щодо належності та допустимості доказів; зазначив про застосування до спірних правовідносин статей 25 та 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Віденської конвенції), учасниками якої є України та Російська Федерація, та Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), оскільки невиконання відповідачем договору купівлі-продажу відбулося через відсутність карантинного сертифікату, що знаходиться поза межами контролю відповідача; поза тим відповідач своєчасно звернувся за одержанням такого дозволу, а при укладенні договору в нього не було підстав очікувати відмови у видачі такого сертифіката; умови договору щодо порядку оплати суперечать статті 57 Віденської конвенції, позивач не довів вину відповідача у простроченні оплати.

Також відповідач вказав на умисну відмову позивача від розірвання договору за наявності підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України з метою умисного створення збитків.

В судовому засіданні оголошувались перерви до 08.06.10р., 22.06.10р. та до 22.07.10р. о 12:50 год. для виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін суд встановив, що 04.06.2008 року між ПП „Аркада” (постачальник) та ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт” (покупець) був укладений зовнішньоекономічний договір №6, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод до нього „1 від 18.06.2008 р., №2 від 09.07.2008 р., №3 від 14.07.2008 р., №4 від 18.07.2008 р.) постачальник зобов’язався поставити 14000 т зерна кукурудзи для промислової переробки походження України врожаю 2007 року (товар) на загальну суму 94 500000 руб. РФ, а покупець, в свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити товар.

У відповідності до п. 6.2 договору №6 і додаткових угод до нього правом, регулюючим цей договір є матеріальне право України.

Строки поставки визначені пунктом 2.1 договору №6, а саме: 3 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р., - 5000,0 т.+/-10%; з 01.08.2008 р. по 31.08.2008 р. –5000,0 т +/-10%; 3 01.09.2008 р. –10.10.2008 р. –4000,0 т +/-10%.

Розділом 2 договору був визначений порядок поставки. Зокрема, згідно п. 2.5 покупець зобов’язаний протягом п’яти календарних днів з моменту підписання даного договору надати постачальнику факсимільним та поштовим зв’язком: телеграми із відповідних станцій призначення на станції відправлення про готовність прийняти товар станцією призначення та імпортний карантинний дозвіл, виданий уповноваженим органом Російської Федерації.

Ціна товару була визначена у пункті 4.1 спірного договору, зокрема, вона становила 6750,00 руб. РФ за партії товару, що постачаються з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р. та у розмірі 6850,00 руб. РФ за партію товару, що постачається з 01.08.2008 р. по 10.10.2008 р.

Згідно п. 4.2 покупець сплачує 100% вартості фактично поставленого товару протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження товару.

На виконання вищезазначених умов договору позивач поставив відповідачу 2 партії товару: у період з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р. у кількості 4928 т на суму 33264000,00 руб РФ; у період з 01.07.2008 р. по 31.08.2008 р. у кількості 4711,15 т на суму 32271377,50 руб. РФ відповідно до вантажних митних декларацій, рахунків фактур та залізничних накладних, копії яких, завірені належним чином, наявні в матеріалах справи.

Відповідач оплатив поставлений товар загалом на суму 65535377,50 руб. РФ, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

02.09.2008 року відповідачем, ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт”, на адресу позивача був направлений лист №1565 з проханням припинити відвантаження товару у зв'язку з відмовою Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу із залученням відповідних копій документів, а саме: Протоколу про адміністративне правопорушення від 10.05.2008р., Розпорядження Управління по Рязанській і Тамбовській областях Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю від 16.08.2008 року.

04.09.2008 року відповідач направив позивачеві лист з пропозицією щодо розірвання договору, посилаючись на неможливість виконати договірні зобов'язання за наявності відмови Федеральної служби по ветеринарному і фітосанітарному контролю у видачі імпортного карантинного дозволу.

За таких обставин, вважаючи свої права за спірним договором №6 від 04.06.2008 р. порушеними, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ВАТ „Хоботовське підприємство „Крахмалопродукт” суми пені, річних та реальних збитків, неодержаних доходів (упущеної вигоди).

Цивільні права й обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори, як це зазначено у ст. 11 Цивільного кодексу України.

Зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов'язана зробити на користь іншої сторони визначені дії (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Підприємства позивача і відповідача мають місцезнаходження в Україні і Російській Федерації.

З урахуванням того, що Україна і Російська Федерація є учасницями Конвенції ООН про контракти міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 років (Віденська конвенція), зважаючи на ст. 1(1 (а) Віденської конвенції, а також ст. 9 Конституції України, згідно якої діючі міжнародні угоди, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, спірні стосунки підлягають розгляду на підставі положень Віденської конвенції і, субсидіарно, на підставі цивільного і господарського права України.

Статтею 25 Віденської конвенції встановлено, що порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно спричиняє за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання в значній мірі позбавляється того, на що мала право розраховувати на підставі договору, за винятком випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату і розумна особа, що діє в тій же якості при аналогічних обставинах, не передбачала б його.

Відповідно до ст.79 Віденської конвенції, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати врахування цієї перешкоди при укладенні договору або уникнення або подолання цієї перешкоди або його наслідків.

Крім того, відповідно до Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА), Італія, Рим, в 1994 році, які розглядаються в міжнародній торгівельній практиці в комплексі з Віденською конвенцією. Зокрема, ст. 6.1.14. передбачено звернення за державним дозволом. В разі, якщо законодавство якої-небудь держави вимагає державного дозволу, що впливає на дійсність договору або його виконання, і якщо ні це законодавство, ні обставини не вказують на інше, то: а) якщо лише одна сторона має своє комерційне підприємство в цій державі, ця сторона повинна зробити всі заходи, необхідні для здобуття дозволу; б) у будь-якому іншому випадку сторона, чиє виконання вимагає дозволу, повинна вжити необхідні заходи. Статтею 6.1.15. передбачена процедура звернення за дозволом. Сторона, яка повинна зробити заходи, необхідні для здобуття дозволу, повинна це зробити без невиправданої затримки і повинна нести всі пов'язані з цим витрати. Ця сторона повинна у відповідному випадку повідомити іншу сторону про видачу або відмову у видачі дозволу без невиправданої затримки. Якщо, не дивлячись на те, що відповідною стороною зроблені всі необхідні заходи, дозвіл не був отриманий і одночасно не було відмовлено в його видачі протягом погодженого терміну, або, якщо такий термін не був погоджений, то протягом розумного терміну після укладення договору будь-яка сторона має право припинити дію договору.

Як вважає позивач, відповідач у порушення умов договору уклав інші зовнішньоекономічні контракти на постачання зерна кукурудзи з українськими постачальниками, що призвело до вичерпання ліміту Імпортного карантинного дозволу від 22.04.08р., який був наданий позивачу у підтвердження можливості постачання товару.

Відповідач наполягає на тому, що даний Імпортний карантинний дозвіл ним отримувався на ввезення 25 тис. тн. зерна кукурудзи походженням з України, а не конкретно від підприємства позивача, і він отримувався 22.04.08р., тобто ще до укладання договору с позивачем.

Суд зазначає, що дійсно Імпортний карантинний дозвіл видається на певну кількість зерна, яке дозволяється ввезти з певної країни на певний строк, без зазначення конкретного постачальника, що спростовує позицію позивача.

Отримувач такого дозволу, тобто відповідач, є вільний у виборі постачальників зерна, але уклавши договір з позивачем на закупку 14000 тн. зерна в межах даного дозволу, він мав можливість та був зобов'язаний отримати від інших постачальників не більше 11000 тн. зерна кукурудзи, оскільки він вже пов'язаний своїми зобов'язаннями на закупівлю зерна з позивачем в межах такого дозволу відповідно до договору №6 та ст.526 ЦК України.

Відповідачу ніщо не перешкоджало повністю отримати від позивача обумовлену кількість зерна кукурудзи, а для закупівлі зерна від інших постачальників, в порядку черговості укладання договорів, вже отримувати інший дозвіл.

Якщо ж відповідач в межах ліміту даного Імпортного карантинного дозволу уклав договори на придбання зерна кукурудзи з іншими постачальниками раніше ніж з позивачем, то він повинен був укладати договір з позивачем в межах залишку ліміту за таким дозволом.

Відповідно до 2.5 договору №6 покупець був зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту підписання даного договору надати постачальнику факсимільним та поштовим зв'язком імпортний карантинний дозвіл, виданий уповноваженим органом Російської Федерації.

Відповідач виконав вимоги даного пункту та надав позивачу відповідний дозвіл, але під час укладення з позивачем договору №6, відповідач не повідомив позивача про те, що такий договір укладається з перевищенням ліміту наданого на той час дозволу, тому відповідальність за невиконання умов спірного договору суд покладає на відповідача у відповідності до ст.610 ЦК України, та як вже зазначалось вище відповідач самостійно вибирає своїх контрагентів та несе за це відповідальність.

На підставі наведеного суд не приймає посилання відповідача, як на підставу відсутності його провини та наявністю форс-мажорних обставин в невиконанні умов договору №6, відмову Федеральної служби по ветеринарному та фітосанітарному контролю в видачі наступного Імпортного карантинного дозволу на іншу партію зерна кукурудзи, оскільки як встановлено судом та зазначає сам відповідач такий дозвіл видається не на конкретного постачальника а на певну кількість зерна, а відповідач вже сам вибирає постачальників.

Порушення відповідачем умов договору №6 за таких обставин не підпадає під ознаки ст.ст. 25, 79 Венської конвенції, оскільки відповідач міг передбачити відмову в видачі йому наступного дозволу, та як ще до укладання договору з позивачем стосовно нього вже було складено протокол про адмінправопорушення, оскільки обладнання його підприємства неспроможне позбавити життєздатності насіння рослин, що знаходяться у відсівах зерна кукурудзи.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що таке обладнання коштує дуже дорого, тому придбати його на той час не було можливості.

Не зважаючи на виявлені у нього правопорушення відповідач уклав з позивачем договір №6 з перевищенням ліміту ввозу зерна кукурудзи за наявним дозволом, самонадіючись, що він отримає наступний дозвіл, незважаючи на виявлені в нього порушення карантинних заходів, та не збираючись миттєво їх усувати (придбати відповідне обладнання), а тому відповідач повинен був і міг передбачити відмову в видачі йому наступного карантинного дозволу, діючи в межах прийнятих у практиці міжнародної торгівлі принципів сумлінності та чесності.

Таким чином, відмова компетентними органами відповідачу в одержанні необхідного для завершення виконання договору дозволу пов'язана з неправомірною поведінкою самого відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Породжуючи настання цивільних прав та обов’язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв’язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

В свою чергу відсутність вини у заподіянні збитків доводиться особою, що вчинила порушення; винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник, передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення, чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Суд зазначає, що в результаті відмови відповідача від придбання у позивача зерна кукурудзи у кількості 4387,50 т. за ціною 6850 руб. останній не доотримав 30054375 руб.

Позивач, для зменшення збитків внаслідок відмови відповідача від придбання такого зерна, здійснив його продажу іншим покупцям, але за меншою ціною, що об'єктивно підтверджується матеріалами справи, в кількості 4376,85т на суму 18032807,19 руб. Від продажу вказаної кількості зерна відповідачу позивач би отримав 29981422,50 руб.

Таким чином неодержаний дохід складає 11948615,31 руб., який, на підставі вищенаведеного, підлягає стягненню на користь позивача.

Також позивач витратив за зберігання зерна кукурудзи, що було придбано для відповідача, 919288,0 руб., що є реальними понесеними збитками, підтверджується матеріалами справи, тому також підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені та річних суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 610 та 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у результаті порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, а за ст. 625 Цивільного кодексу України при неналежному виконанні грошового зобов'язання також сплата відсотків річних.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень статей 527, 529, 530, 532 Цивільного кодексу України основними ознаками належного виконання зобов'язання є виконання його належною стороною, у обумовлений спосіб, строк (термін), а також у належному місці виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 4 частини 2 статті 532 Цивільного кодексу України якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовими зобов'язаннями провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.

За статтею 57 Віденської конвенції якщо покупець не зобов'язаний сплатити вартість у будь-якому визначеному місці, то він повинен сплатити її продавцеві: а) в місці розміщення комерційного підприємства продавця або б) якщо платіж має бути зроблений при передачі товару чи документів - в місці їх передачі.

Вказаними вище нормами не визначається строк здійснення платежу, а регулюється порядок виконання грошового зобов'язання, що, з огляду на частину 2 статті 532 Цивільного кодексу України, може регулюватися і іншими актами цивільного законодавства.

Пункт 4.5 договору визначає порядок здійснення розрахунків сторін за договором у вигляді банківського переводу.

Пункт 4.6 договору передбачено, що датою зарахування сплати покупцем за товар вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовий зв'язок між правами кредитора та зобов'язаннями боржника; за загальним правилом зобов'язання не створює прав та обов'язків для третіх осіб.

Водночас за статтею 528 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може бути покладено на третю особу, що перебуває у відповідних зобов'язальних правовідносинах з боржником.

Відповідальність за неналежне виконання зобов'язання третьою особою несе боржник - сторона у зобов'язанні з кредитором; правовідносини боржника з третьою особою, на яку він поклав виконання зобов'язання, не стосуються правовідносин боржника та кредитора, не впливають на зміст зобов'язання.

У разі ж прострочення надходження коштів на рахунок кредитора з вини його обслуговуючого банку, це є простроченням самого кредитора.

З аналізу наданих відповідачем копій платіжних доручень про сплату позивачу коштів за придбане зерно (а.с.58-83 т.3) вбачається, що відповідач перераховував кошти позивачу в останній день строку платежу або через 3 - 4 дні після закінчення терміну встановленого п.4.2 договору протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження товару.

Відповідно до ст.53 Віденської Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Ст.54 Конвенції визначено, що зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

Відповідно до ст.59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день. який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Суд зазначає, що відповідачу ніщо не заважало сплачувати кошти з урахуванням можливостей банку перераховувати кошти до позивача на наступний день чи через день. Відповідач також не надав суду доказів того, що затримка в перерахуванні коштів позивачу відбулася з вини банка позивача, а отже датою здійснення оплати за договором вважається дата зарахування коштів на рахунок позивача, а не дата перерахування, як вважає відповідач.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% - річних також є обґрунтованими, а тому підлягають стягненню на користь позивача.

Суд не приймає твердження відповідача стосовно завищення позивачем своїх збитків за рахунок укладання договорів доручення на транспортно-експедиційне обслуговування, комісій, зберігання, оскільки такі договори не визнанні в установленому законом порядку недійсними, а тому є діючими.

Держмито та судові витрати покласти на відповідача.

На підставі наведеного керуючись ст.ст.4, 12, 32-36, 43, 49. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Хоботовське підприємство "Крохмалпродукт" (Російська Федерація Тамбовська обл. Первомайський р-н с-ще Заводський, п/р 40702810161260102006 в Мічуринському відділенні №141 м.Мічуринськ, к/р 30101810800000000649 в Тамбовському ОСБ №8594, БИК 046850649, к/р 30101810400000000225, БИК 044525225, ІПН 6812000220 КПП 681201001, ОКПО 00343131, ОКОНХ 18149) на користь ПП "Аркада" (Україна Харківська обл. Харківський р-н с-ще Високий вул.Ощепкова, 52 п/р 26006036128700 в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005 код ЄДРПОУ 31465044. Банк посередник: КБ "БНП Париба Восток" ТОВ м.Москва БИК 044525811 к/р 30101810500000000811 у відділенні 1 Московського ГТУ Банку Росії, ІПН 6452010742. Банк отримувача: рахунок 30111810541000000003 АТ "УкрСиббанк" м. Харків, Україна. Отримувач, рахунок отримувача: ПП "Аркада", р/р №26006036128700) 13015958,79 руб. РФ (в тому числі 131604,87 руб. РФ пені, 16450,61 руб. РФ річних, 919288,00 руб. РФ реальних збитків, 11048615,31 руб РФ неодержаних доходів), 112796,92 руб.РФ держмита та 118,0 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя