Рішення № 10627613, 01.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

01 липня 2010 року справа № 5020-3/068 За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99002)

(АДРЕСА_2, 99002)

про стягнення 13643,83 грн. та повернення майна,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_1, представник, довіреність б/н від 01.07.2010; паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 28.11.1996.

Суть спору:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення плати за фактичне користування майном в сумі 13643,83 грн. та повернення майна.

В процесі розгляду справи позивач заявою від 25.06.2010 змінив підставу позовних вимог та просить стягнути з відповідача орендну плату за період з 01.05.2009 по 31.01.2010 в сумі 13643,83 грн. /арк. с. 71/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зміна підстави позову є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 66-68/, згідно з яким не відмовляється від оплати заборгованості, однак просить розстрочити погашення заборгованості на 7 місяців.

В судовому засіданні 01.07.2010 представник позивача погодився із запропонованим відповідачем графіком розстрочки /арк. с. 68/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

10.04.2009 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської Ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладений договір №38-09 оренди нерухомого майна /арк. с. 10-11/ (далі Договір), згідно з пунктом 1.1 якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно вбудовані нежитлові приміщення площею 103,14 м2, що розташовані в цокольному поверху двоповерхової житлової будівлі, яка розташована за адресою: м.Севастополь, вул. Циолковського, 20.

Цільове призначення обєкта оренди офіс (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада в особі Севастопольської міської Ради, а Орендар користується ним упродовж строку оренди.

У пункті 3.1 Договору сторони домовились, що розмір орендної плати визначено на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна. Орендна плата складає 1870,00 грн. за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць встановлюється шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункт 3.3 Договору).

Пунктом 7.1 Договору встановлений строк його дії з моменту підписання і до 11.03.2014.

На виконання умов Договору Орендодавець передав обєкт оренди у тимчасове користування Орендаря, що підтверджується актом приймання-передачі від 10.04.2009 /арк. с. 12/.

Таким чином, Орендодавець виконав свої зобовязання за Договором в повному обсязі.

Натомість, Орендар свої зобовязання щодо внесення орендної плати виконував неналежним чином, в результаті чого у нього за період з 01.05.2009 по 31.01.2010 перед Орендодавцем утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 13643,83 грн.

Зазначене і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі субєкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, пятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання обєктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, в редакції, затвердженій рішенням Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128 (далі Положення про Фонд), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 40-44/.

Фонд є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації за договорами оренди комунального майна та у відносинах, повязаних з їх виконанням, а також у відносинах, що стосуються виконання Севастопольською міською державною адміністрацією делегованих їй Радою функцій, які передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (пункт 4 Положення про Фонд).

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобовязання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 174 Господарського кодексу України та статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтями 209, 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до статей 793, 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

У підпункті 4.4.1 пункту 4.4 Договору встановлений обовязок орендаря здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію Договору.

Як вбачається з Договору, він нотаріально не посвідчений і його державну реєстрацію не здійснено.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 220 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак, норма частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України, повязується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обовязків сторін.

Неукладеними є такі правочини, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їх укладення (відсутня згода щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення) (пункт 8 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”).

Проте, визнання договору неукладеним може мати місце лише на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 07.10.2008 у справі №11/177-07/13, від 10.02.2009 у справі №10/33/08.

Отже, зважаючи на те, що спірні договірні відносини сторін знаходяться на стадії виконання Договору оренди нерухомого майна №38-09 від 10.04.2009, підстави для визнання Договору неукладеним відсутні.

Стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” до основних обовязків орендаря відносить, серед іншого, обовязок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У підпункті 4.4.3 пункту 4.4 Договору Орендар зобовязувався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, які повязані з користуванням обєктом оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Доказів погашення заборгованості по орендній платі за період з 01.05.2009 по 31.01.2010 в розмірі 13643,83 грн. відповідачем не надано. Більше того, відповідач не заперечує факту наявності в нього заборгованості з орендної плати та виражає готовність погасити борг в повному обсязі /арк. с. 67-68/.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати /арк. с. 9/, суд знаходить його вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також у позовній заяві позивач просить зобовязати відповідача звільнити обєкт оренди та повернути його орендодавцеві.

В задоволенні даної частини позовних вимог суд відмовляє, з огляду на наступне.

Правові підстави повернення майна встановлені, зокрема, частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. Так, орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря.

У підпункті 4.4.14 пункту 4.4 Договору сторони передбачили обовязок орендаря повернути (звільнити) обєкт оренди при припиненні дії договору в належному стані впродовж 30 календарних днів з дати припинення договору.

Статтею 598 Цивільного кодексу України унормовано, що зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За умовами пункту 7.6 Договору, його дія припиняється внаслідок:

-закінчення строку оренди, передбаченого договором;

-рішення суду;

-загибелі обєкта оренди;

-банкрутства Орендаря;

-ліквідації Орендаря;

-приватизації обєкта оренди Орендарем;

-дострокового розірвання договору;

-відмови від договору однією із сторін у випадках, що передбачені договором.

Судом встановлено, що строк дії договору не сплинув, вимоги про розірвання Договору позивачем не заявлені, Договір не розірваний та невизнаний недійсним в судовому порядку. Тому підстави вважати зобовязання сторін за Договором оренди припиненими відсутні, а відтак відсутні і підстави для зобовязання відповідача повернути обєкт оренди орендодавцю.

За викладених обставин позовні вимоги в частині зобовязання відповідача повернути (звільнити) обєкт оренди і передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні 01.07.2010 відповідач висловив вимогу про надання йому розстрочки оплати заборгованості в сумі 13643,83 грн.

Позивач не заперечував проти надання судом розстрочки виконання рішення у даній справі, про що зазначив на примірнику відзиву на позов /арк. с. 66-68/.

Пунктом 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Зважаючи на здійснені відповідачем у червні 2009 року та серпні 2009 року платежі /арк. с. 9/, з метою погашення суми боргу в добровільному порядку, та враховуючи матеріальне становище відповідача, його ступінь вини у виникненні спору, суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки оплати суми заборгованості на 7 місяців. Тим більше, що позивач не заперечував проти розстрочення виконання рішення.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: державне мито в сумі 136,44 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99002; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) заборгованість з орендної плати в розмірі 13643,83 грн. (тринадцять тисяч шістсот сорок три грн. 83 коп.), з яких: 97% 13216,40 грн. на п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), 3% 427,43 грн. на п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Розстрочити виконання рішення суду згідно з наступним графіком погашення заборгованості:

до 31 серпня 2010 року 1949,83 грн.;

до 30 вересня 2010 року 1949,00 грн.;

до 31 жовтня 2010 року 1949,00 грн.;

до 30 листопада 2010 року 1949,00 грн.;

до 31 грудня 2010 року 1949,00 грн.;

до 31 січня 2011 року 1949,00 грн.;

до 28 лютого 2011 року 1949,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99002; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044; п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі; МФО 824509, отримувач Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) державне мито в сумі 136,44 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В частині зобовязання відповідача повернути (звільнити) та передати позивачу обєкт оренди в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

05.07.2010.