Рішення № 10627610, 01.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

01 липня 2010 року справа № 5020-3/053 За позовом          Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до                     Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс”

                    (провулок Пушкарський, 5, м. Севастополь, 99013)

(вул. Коломійця 5, м. Севастополь, 99001)

про стягнення 45736,92 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) –Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (ПП “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс”) –Ковальов А.В., представник, довіреність б/н від 20.04.2010.

Суть спору:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 45736,92 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов Договору оренди нерухомого майна №56-02 від 04.03.2002 в частині своєчасного внесення орендної плати. Зокрема позивач зазначає, що у відповідача за період з листопада 2008 року по січень 2010 року утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 42197,23 грн., яку позивач просить стягнути разом з пенею –2852,93 грн. та 3% річних –686,76 грн.

Посилаючись на статтю 651 Цивільного кодексу України, статті 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” позивач вважає таке порушення підставою для дострокового розірвання договору, у зв’язку з чим просить розірвати Договір оренди нерухомого майна №56-02 від 04.03.2002 та зобов’язати відповідача повернути орендоване майно.

Ухвалою від 09.04.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

У судових засіданнях 21.04.2010, 19.05.2010, 15.06.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнав, вважаючи що має переплату по орендних платежах /арк. с. 60-61/.

У судовому засіданні 01.07.2010 відповідач надав заяву про часткову згоду з позовом /арк. с. 75/. Зокрема, відповідач погодився з наявною у нього заборгованістю за договором оренди нерухомого майна №56-02 від 04.03.2002 в розмірі, заявленому позивачем, –45736,92 грн. Водночас, просив розстрочити виконання рішення щодо стягнення заборгованості на 1 рік.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

встановив:

04.03.2002 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (абзац другий пункту 3 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 №2070 /арк. с. 34-35/) (Орендодавець), та Приватним підприємством “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна №56-02 (далі –Договір) /арк. с. 12-13/, відповідно до пункту 1.1 якого (в редакції протоколу від 01.08.2006 /арк. с. 15/), з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове майно –вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху житлової п’ятиповерхової будівлі, площею 491,0 м2, що розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. Коломійця, 5.

Об’єкт оренди залишається на балансі РЕП-22 із зазначенням, що це майно передано в оренду, та оплачується орендарем в сумі 3993,37 грн. на рахунок орендодавця щомісячно (пункт 2.2 Договору в редакції протоколу від 01.08.2006).

Розмір орендної плати визначається згідно з методикою, затвердженою Рішенням сесії міської Ради 13.11.2002, та складає 47872,50 грн. за рік (пункт 3.1 Договору в редакції протоколу від 01.08.2006).

Орендна плата на червень 2006 року складає 3993,37 грн. та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20-го числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору протоколу від 01.08.2006).

У пункті 4.4 Договору сторони домовились, що орендар зобов’язаний своєчасно вносити оренду плату, а також здійснювати інші платежі, що пов’язані з користуванням об’єктом оренди.

Договір діє з моменту підписання договору до 29.10.2006 (пункт 7.1 Договору).

За умовами пункту 7.6 Договору, його дія припиняється внаслідок:

-          закінчення строку, на який він був укладений;

-          рішення суду;

-          загибелі об’єкта оренди;

-          банкрутства Орендаря;

-          приватизації об’єкта оренди Орендарем.

Водночас, відповідно до частини другої статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом встановлено, що спірний договір укладений 04.03.2002 на строк до 29.10.2006, тобто строк дії Договору становить 4 роки 7 місяців 26 днів.

Докази наявності заяв однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії матеріали не містять, отже в силу частини 2 статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” Договір №56-02 оренди нерухомого майна від 04.03.2002 є продовженим на тих самих умовах, які передбачені договором, на строк до 25.06.2011.

За твердженням позивача, свої зобов’язання щодо внесення орендної плати орендар виконував неналежним чином, в результаті чого у нього перед орендодавцем утворилась заборгованість по орендній платі за період з листопада 2008 року по січень 2010 року в сумі 42197,23 грн., яку позивач просить стягнути разом з пенею – 2852,93 грн. та 3% річних –686,76 грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині внесення орендної плати і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом. Вважаючи таке порушення умов договору істотним, позивач також просить розірвати договір оренди і зобов’язати відповідача повернути (звільнити) йому орендоване майно.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п’ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об’єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 34-35/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі –підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об’єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов’язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 174 Господарського кодексу України та статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До основних обов’язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обов’язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі. При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

У пункті 4.4 Договору орендар зобов’язувався своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, які пов’язані з користуванням об’єктом оренди.

Доказів погашення заборгованості по орендній платі за період з листопада 2008 року по січень 2010 року в сумі 42197,23 грн. відповідачем не надано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати /арк. с. 9/, суд знаходить його вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 2852,93 грн., 3% річних –686,76 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами Договору (пункт 3.2 Договору в редакції протоколу від 01.08.2006) орендна плата повинна перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20-го числа поточного місяця.

Як встановлено судом, станом на день прийняття рішення у справі обов’язок щодо перерахування орендної плати за період з листопада 2008 року по січень 2010 року відповідачем не виконаний, докази погашення заборгованості за вказаний період в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє суду зробити висновок про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

За порушення зобов’язання щодо сплати орендної плати позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 686,76 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем /арк. с. 11/, суд зазначає, що, в основному, він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства. Водночас, розрахунок 3% річних на заборгованість по орендній платі за липень 2009 року та серпень 2009 року містить помилки в частині визначення кількості прострочених днів, тому суд здійснив власний розрахунок за вказані місяці, що наведений нижче.

Заборгованість по орендній платі за липень 2009 року –2712,82 грн. (2631,44+81,38)

Період –з 21.07.2009 по 02.03.2010 (225 днів)

2712,82*3/100/365*225=50,17 грн.

Заборгованість по орендній платі за серпень 2009 року –2706,11 грн. (2624,93+81,18)

Період –з 21.08.2009 по 02.03.2010 (194 дні)

2706,11*3/100/365*194=43,15 грн.

Таким чином, з урахуванням здійсненого судом перерахунку 3% річних на заборгованість по орендній платі за липень 2009 року та серпень 2009 року, загальна сума 3% річних за розрахунком суду складає 687,20 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в заявленому розмірі, тобто в сумі 686,76 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Визначення поняття неустойки (штрафу, пені) міститься у статті 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 231 цього Кодексу у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із наведеними нормами узгоджується частина друга статті 551 Цивільного кодексу України. Так, розмір неустойки, предметом якої є грошова сума, встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 3.5 Договору сторони встановили, що орендна плата, яка перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені /арк. с. 10/, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 2852,93 грн. підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем обов’язків по оплаті вартості користування орендованим майном, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна та зобов’язати орендаря звільнити орендоване майно і повернути його орендодавцю.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За умовами пункту 7.2 Договору, зміна та розірвання договору допускається за згодою сторін. Одностороння відмова від виконання договору чи внесення в нього змін не допускається.

Договір може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх обов’язків та з інших підстав, що передбачені діючим законодавством України (пункт 7.3 Договору).

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Виходячи з наведеного, необхідною умовою для застосування господарської санкції у вигляді розірвання договору є матеріальні наслідки у вигляді реально заподіяної шкоди. Тобто йдеться не про загрозу заподіяння шкоди, не ймовірність її заподіяння, а про вже заподіяну шкоду, наслідком якої є позбавлення сторони за договором чогось, на що та розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, факт заподіяння шкоди має бути доведено позивачем. Натомість її не лише не доведено, а й взагалі відсутні будь-які посилання на наявність шкоди.

За викладених обставин, вимога про розірвання договору оренди задоволенню не підлягає.

Враховуючи відсутність підстав для розірвання договору оренди, вимога про зобов’язання відповідача повернути (звільнити) орендоване майно, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також не підлягає до задоволення.

У судовому засіданні 01.07.2010 відповідач надав заяву про надання розстрочки виконання судового рішення строком на один рік, починаючи з липня 2010 року /арк. с. 76/.

Позивач не заперечував проти задоволення судом заяви відповідача про надання розстрочки оплати боржником заборгованості по орендній платні, суми пені та 3% річних, в межах шести місяців.

Пунктом 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Зважаючи на здійснені відповідачем платежі з метою погашення суми боргу в добровільному порядку, та враховуючи інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд визнав за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки оплати суми заборгованості по орендній платі, пені та 3% річних та розстрочити виконання рішення на вісім місяців.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита в сумі 542,37 грн. (457,37+85,00) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (провулок Пушкарський, 5, м. Севастополь, 99013; ідентифікаційний код 33366137; п/р2600714881 в Центральному Севастопольському відділенні Кримської Республіканської дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”; МФО 324021) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 25750044) 45736,92 грн. (сорок п’ять тисяч сімсот тридцять шість грн. 92 коп.), в тому числі:

заборгованість по орендній платі в розмірі 42197,23 грн., з них:

39558,56 грн. (97%) – місцевий бюджет м.Севастополя, п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400;

2638,67 грн. (3%) –місцевий бюджет м.Севастополя, п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637;

сума пені в розмірі 2852,93 грн., з них:

2739,30 грн. (97%) –місцевий бюджет м.Севастополя, п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400;

113,63 грн. (3%) –місцевий бюджет м.Севастополя, п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637;

сума 3% річних в розмірі 686,76 грн., з них:

621,04 грн. (97%) –місцевий бюджет м. Севастополя, п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400;

65,72 грн. (3%) –місцевий бюджет м. Севастополя, п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м.Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637.

Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення з боржника заборгованості по орендній платні, суми пені та 3% річних на вісім місяців згідно з наступним графіком погашення заборгованості:

до 31 липня 2010 року –5717,00 грн.;

до 31 серпня 2010 року –5717,00 грн.;

до 30 вересня 2010 року –5717,00 грн.;

до 31 жовтня 2010 року –5717,00 грн.;

до 30 листопада 2010 року –5717,00 грн.;

до 31 грудня 2010 року –5717,00 грн.;

до 31 січня 2011 року –5717,00 грн.;

до 28 лютого 2011 року –5717,93 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Стягнути з Приватного підприємства “Комерційна фірма “Зірниця-Плюс” (провулок Пушкарський, 5, м. Севастополь, 99013; ідентифікаційний код 33366137; п/р2600714881 в Центральному Севастопольському відділенні Кримської Республіканської дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”; МФО 324021) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 25750044; п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 25750044, отримувач –Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) державне мито в сумі 542,37 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В частині розірвання договору та зобов’язання відповідача повернути (звільнити) орендоване майно –в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

05.07.2010.