Рішення № 10627589, 23.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

23 червня 2010 року справа № 5020-10/147 Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_2)

до Приватного підприємства „Севастопольська фабрика реклами і будівництва”

(АДРЕСА_1, 99055)

про розірвання договору та стягнення завданих збитків у розмірі 12980,00 грн.,

за участю представників сторін:

позивача Тюшляєва А.В., довіреність №2025 від 02.06.2010;

відповідача не зявився.

20.05.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Севастопольська фабрика реклами і будівництва” (далі Відповідач) про розірвання договору та стягнення завданих збитків у розмірі 12980,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані істотними порушеннями Відповідачем договору підряду №11/п від 09.02.2008, а саме, обовязку щодо виготовлення та встановлення рекламної продукції, передбаченого договором.

Представник Позивача у судовому засіданні 23.06.2010 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в якості правових підстав визначив статтю 22, частину другу статті 651, частину другу статті 852 Цивільного кодексу України та статті 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідач без поважних причин не виконав вимоги ухвал суду від 25.05.2010, 07.06.2010, у судові засідання 07.06.2010, 22.06.2010 явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією та завчасно (повернення поштового відправлення №18204 від 07.06.2010 /а.с.27-30/, повернення поштового відправлення вх. №18683 від 22.06.2010 /а.с.41-44/).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши в сукупності представлені докази, заслухавши представника Позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

09.02.2010 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник) та Приватним підприємством „Севастопольська фабрика реклами і будівництва” (Виконавець) укладено договір підряду №11/п (далі Договір), відповідно до умов якого підрядник виконує роботи по виготовленню світової реклами Free zone згідно кошторису (додаток №1) та оригінал макету (додаток №2) (пункт 1.1 Договору) /а.с.10-11/.

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна вартість робіт за Договором складає 7500,00 грн.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору Виконавець приймає на себе зобовязання виготовити, доставити та встановити рекламну продукцію, яка відповідає умовам даного договору, протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дати отримання оплати за Договором.

На виконання умов Договору Позивачем 09.02.2010 сплачена вартість робіт у розмірі 7500,00 грн., що підтверджується розрахунковою квитанцією №20 від 09.02.2010 /а.с.15/.

Отже, відповідно до пунктів 4.1, 4.2 робота повинна була бути виконана в строк до 01.03.2010.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що документом, що підтверджує виконання сторонами обовязків по Договору, є акт, підписаний сторонами після виконання Виконавцем робіт у повному обсязі.

Як вказує Позивач, Відповідач по теперішній час прийняті на себе зобовязання не виконав.

Спір виник у звязку з невиконанням Відповідачем обовязку щодо виготовлення та встановлення рекламної продукції.

Вказані обставини стали підставою для звернення Позивача до суду з позовом про розірвання договору в примусовому порядку та стягнення збитків.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною першою статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частиною першою статті 193 ГК України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 ГК України).

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору підряду є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення Господарського кодексу України та положення глави 61 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 317 Господарського кодексу України визначено, що загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Підрядник зобов'язаний передати замовникові разом з результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого використання предмета договору підряду, якщо це передбачено договором або якщо без такої інформації використання результату роботи для цілей, визначених договором, є неможливим (частина перша статті 861 Цивільного кодексу України).

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина четверта статті 882 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується невиконання Відповідачем умов договору підряду №11/п від 09.02.2010 у строк, встановлений цим договором. Так, відповідно до пункту 5.2. Договору документом, що підтверджує виконання сторонами обовязків по Договору, є акт, підписаний сторонами після виконання Виконавцем робіт у повному обсязі. Проте, вказаного акту Відповідачем не надано, у той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору, причому вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Суд вважає, що допущені Відповідачем порушення умов договору підряду №11/п від 09.02.2010 та законодавства є істотними, оскільки позбавили Позивача того, на що він розраховував при укладанні спірного договору, а саме: на повне та своєчасне виконання робіт за Договором.

За таких обставин, позов в частині розірвання договору підлягає задоволенню.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача збитки у розмірі 12980,00 грн, з яких: 7500,00 грн. - прямі збитки, понесені у звязку зі сплатою авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором, та 5480,00 грн. прямі збитки, витрати повязані з виготовленням такої самої рекламної конструкції у іншої особи за договором №4 на виготовлення і встановлення внутрішніх рекламних засобів від 21.04.2010, посилаючись, зокрема, на статтю 22, частину другу статті 852 ЦК України та статті 224, 225 ГК України.

Оцінивши в сукупності представлені докази, розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 7500,00 грн. реальних збитків, понесених у звязку зі сплатою авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 6.1 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобовязань, прийнятих за цим договором, Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Частиною пятою статті 653 ЦК України встановлені правові наслідки розірвання договору, а саме: якщо договір розірваний у звязку з істотними порушеннями договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Відповідно до частини другої статті 852 ЦК України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За загальним правилом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України). Підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, є наявність цивільного правопорушення із наступним складом: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім того, за правилами цивільного права не тільки відсутність вини, але і протиправності діяння, доводиться правопорушником.

Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у звязку з невиконанням Відповідачем своїх зобовязань за Договором Позивачу завдані збитки, понесені у звязку зі сплатою авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором. Розмір збитків, понесених у звязку зі сплатою авансового платежу 7500,00 грн., підтверджується розрахунковою квитанцією №20 від 09.02.2010 /а.с.15/.

З огляду на викладене та недоведеність Відповідачем відсутності його вини та протиправності діяння, можна зробити висновок, що має місце: протиправна поведінка Відповідача (бездіяльність), що виразилась у порушенні зобовязання за Договором, якого припустився боржник; шкідливий результат такої поведінки збитки, що понесені Позивачем у звязку зі сплатою авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором; причинний звязок між протиправною поведінкою, наслідком якої є розірвання Договору, та збитками; вина правопорушника.

Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення збитків у розмірі 7500,00 грн., понесених у звязку зі сплатою авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором, є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 5480,00 грн. витрат, повязаних з виготовленням тої самої рекламної конструкції у іншої особи за договором №4 на виготовлення і встановлення внутрішніх рекламних засобів від 21.04.2010, виходячи з наступного.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір №4 на виготовлення і встановлення внутрішніх рекламних засобів від 21.04.2010 /а.с.16/, та за актом здачі-прийомки виконаних робіт №ОУ-00000032 від 27.04.2010 /а.с.21/ фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 виконані та здані роботи, що були предметом договору підряду №11/п.

Відповідно до умов вказаного договору за виконані роботи з виготовлення і встановлення внутрішніх рекламних засобів Позивачем сплачено 5480,00 грн., що підтверджується квитанцією №228557 /а.с.22/, у звязку з чим Позивач просить стягнути з Відповідача суму прямих збитків у розмірі 5480,00 грн., вважає її втратами, які зробив для відновлення свого порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Тобто, на Позивачеві лежить тягар доказування: факту заподіяння йому збитків; причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями відповідача та завданими збитками, та розміру зазнаних збитків.

Однак, з огляду на те, що підставою виникнення відповідальності у вигляді прямих збитків у розмірі 5480,00 грн. Позивач вважає те саме порушення договірного зобовязання, що стало підставою для розірвання Договору, а витрати, повязані з виготовленням тої самої рекламної конструкції у іншої особи, не перевищують розміру авансового платежу в рахунок виконання робіт за Договором (7500 грн.), що підлягає стягненню, у суду відсутні підстави вважати оплату послуг за договором №4 на виготовлення і встановлення внутрішніх рекламних засобів від 21.04.2010 збитками, розмір яких доведено Позивачем.

Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір підряду №11/п від 09.02.2010, укладений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Севастопольська фабрика реклами і будівництва”.

3. Стягнути з Приватного підприємства „Севастопольська фабрика реклами і будівництва” (АДРЕСА_1, 99055, ідентифікаційний код 35418087, р/р 26009110852, в ПАТ «Банк Морський», МФО 324742) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в СФ КБ «Приватбанк», МФО 324742) 7500,00 (сім тисяч пятсот грн. 00 коп.), а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 75,00 грн. (сімдесят пять грн. 00 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 136,36 грн. (сто тридцять шість грн. 36 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення з Приватного підприємства „Севастопольська фабрика реклами і будівництва” 5480,00 грн. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовити.

Суддя О.М.Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України

та підписано 29.06.2010.