Рішення № 10627520, 24.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 червня 2010 року справа № 5020-7/319-4/085 За позовом Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”,

до товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис”

про стягнення 76671,08 грн.,

Суддя О.С. Погребняк

Представники сторін:

Від позивача (ВАТ “Севастопольський морський завод”) –Немцева Н.В., представник, довіреність №02/02-10 від 16.01.2010;

Від відповідача (ТОВ “Тигрис”) –Михеєва Ю.О., представник, довіреність № б\н від 25.05.2010.

Сутьспору:

Відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис” про стягнення 76671,08 грн., у тому числі 72703,64 грн. основного боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у розмірі 3967,44 грн.

Позов обґрунтований невиконанням з боку відповідача зобов’язань по оплаті за поставленого позивачем товару –сталі листової.

Ухвалою суду від 10.07.2009 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №5020-7/319, судове засідання призначено на 23.07.2009,

У судовому засіданні 23.07.2009 позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу, з урахуванням індексу інфляції у сумі 72703,64 грн., яка складається з суми заборгованості у розмірі 49660,98 грн. та індексу інфляції у сумі 23042,66 грн. та 3 % річних (том 1 а.с.26).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, уточнення позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.

У порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач у ході розгляду справи надав відзив на позовну заяву (арк.с. 39-41) та пояснення до відзиву (арк.с. 46-47), вважає позовні вимоги необґрунтованими, зазначаючи, що договірні відносини між сторонами відсутні, а надані позивачем в якості доказів документи свідчать про порушення ним вимог діючого законодавства щодо ведення господарський операції та фіксації їх у даних бухгалтерського обліку (арк.с. 39-41).

Директор Товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис” Шевцов Сергій Григорович у судовому засіданні надав суду пояснення від 15.10.2009 до відзиву відповідача на позовну заяву, в якому вказав, зокрема, на те, що товарно-матеріальні цінності від позивача за наказом-накладною В1:394 від 20.10.2006 та довіреністю серії ЯМА № 359351 від 20.10.2006, на які посилається позивач як на підставу даного позову, не одержував, а підпис, виконаний на наказі-накладній від його імені йому не знайомий.

Позивач, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу, надав суду заперечення № 02/313 від 15.10.2009 та №02/323 від 15.10.2009 на відзив на позовну заяву, в якому позивач з доводами відповідача, викладеними ним у вказаному відзиві, не погодився та додатково обґрунтував позовні вимоги (арк..с. 48-50, 66-67), а також надав заперечення на пояснення директора ТОВ “Тигри” –Шевцова С.Г. від 15.10.2009 (арк.с. 68-69).

У ході розгляду справи представником позивача було надано суду заяву № 02/400 від 15.10.2009, в якій позивач вказав на наявність у позивача ряду оригіналів документів, які містять підпис Шевцова С.Г., які можуть бути надані експерту на дослідження для встановлення факту виконання саме Шевцовим С.Г. підпису на вищевказаній наказі-накладній В1:394 від 20.10.2006 р.

Також, представник позивача надав суду клопотання № 02/314 від 15.10.2009, в якому просив суд витребувати у Державної податкової інспекції за місцем реєстрації відповідача інформацію щодо того, чи включало Товариство з обмеженою відповідальністю “Тигрис” у період з 20.10.2006 по 30.09.2009 до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 8276,83 грн. за податковою накладною від 20.10.2006 р. № 484.

Ухвалою суду від 15.10.2009 провадження у справі було зупинено, у справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, з дорученням її проведення Науково–дослідному криміналістичному центру при УМВС України в м. Севастополі (99011, м. Севастополь, вул. Пушкіна, 10).

Матеріали справи разом з ухвалою були надіслані до Науково–дослідного криміналістичного центру при УМВС України в м. Севастополі.

Цією ж ухвалою суду копії матеріалів справи були направлені до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (99014, м. Севастополь, вул. Пролетарська, 24) для проведення перевірки та встановлення факту щодо включення Товариством з обмеженою відповідальністю “Тигрис” у період з 20.10.2006 по 30.09.2009 до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8276,83 грн. за податковою накладною від 20.10.2006 р. № 484. Копії матеріалів даної справи також було направлено до прокуратури міста Севастополя з для проведення прокурором перевірки відносно обставин даної справи.

24.02.2010 матеріали справи були повернуті на адресу Господарського суду міста Севастополя разом з експертним висновком від 02.12.2009 №2/264 Науково–дослідного криміналістичного центру при УМВС України в м. Севастополі (арк.с. 119-120).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи Прокуратурою міста Севастополя копії матеріалів справи були перенаправлені на адресу Відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Управління МВС України в місті Севастополі за вих. № 04/2-1810 від 06.11.2009.

Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя №36 від 11.05.2010 у зв’язку з закінченням строку перебування на посаді судді господарського суду міста Севастополя Альошиної С.М. та в цілях дотримання процесуальних строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та відповідно до вимог Інструкції з діловодства у господарських судах України, справа №5020-7/319 передана до провадження судді Погребняка О.С.

Ухвалою від 12.05.2010 справу прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., з привласненням справі №5020-7/319-4/085, провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 25.05.2010.

У порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України представник позивача надав пояснення по суті результатів проведених перевірок та висновку експертизи від 03.06.2010 №10004-Д (т.2, арк.с. 16-17).

Відповідач у судовому засіданні 17.06.2010 також надав суду письмові пояснення по суті спору з урахуванням результату проведених перевірок та висновку експерта, зазначивши, що проведеними перевірками не встановлено достовірності обставин, на які посилається позивач у позовній заяві, зокрема, належності підпису на спірній наказ-накладній саме директору ТОВ «Тигрис»Шевцову С.Г. та факту отримання відповідачем товару.

У судовому засіданні 17.06.2010 представником ТОВ «Тигрис»було заявлено клопотання про виклик у судове засідання для дачі пояснень судового експерта Конюхова О.С., який безпосередньо проводив почеркознавчу експертизу.

Судом було відмовлено у задоволенні заявленого клопотання з підстав недоведеності необхідності виклику судового експерта у судове засідання. Дослідивши зміст заявленого клопотання та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, судом встановлено, що відповіді на запитання, які відповідач має намір поставити експерту у судовому засіданні, фактично містяться у висновках та в описовій частині експертного дослідження. Жодних запитань, які не є вирішеними під час експертного дослідження та мають бути вирішені шляхом участі експерта у судовому засіданні, не ставилось.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався у судових засіданнях 20.05.2010 на 03.06.2010, 03.06.2010 на 17.06.2010, була оголошена перерва у судовому засіданні 17.06.2010 до 24.06.2010.

Представникам сторін у судових засіданнях були роз`яснені їх процесуальні права, передбачені статтями 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

          Із змісту позову вбачаються посилання позивача на той факт, що 20.10.2006 між Відкритим акціонерним товариством “СРК “Севморсудноремонт” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тигрис” у спрощеній формі було укладено договір поставки, на підставі якого відповідач придбав товар (лист Сталь РСД-32 б-12 мм в об’ємі 13103,30 кг), вартість якого складає 49660,98 грн.

В підтвердження поставки товару позивач посилається на наступні документі: наказ-накладну №В1:394 від 20.10.2006, підписану представниками сторін; довіреністю ЯМА№359351 від 20.10.2006 на отримання Шевцовим С.Г. від ВАТ “Севморсудноремонт” вищеозначеного товару, а також рахунок №000501 від 31.07.2006 на суму 49660,98 грн. (з урахуванням ПДВ) на оплату відпущеного товару (арк.с. 8-10).

          Позивачем в якості доказів представлено суду рахунок № 711/3 від 16.09.2009 на суму 49660,98 грн., виставлений відповідачеві на оплату отриманого ним товару (том 1 арк.с. 51), докази його надіслання (том 1 арк.с. 51-52), податкову накладну від 20.10.2006 № 484 на загальну суму (з ПДВ) 49660,98 грн. та реєстр отриманих та виданих накладних з 01.10.2006 по 31.10.2006 (арк.с. 53-55).

          Як стверджує позивач, відповідачем поставлений товар оплачений не був, що і стало причиною звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних витрат та суми 3% річних за період з 01.11.2006 по 30.06.2009.

Як встановлено судом, Відкрите акціонерне товариство “СРК “Севморсудноремонт” на позачерговій нараді товариства було реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю “СРК “Судноремонт”. Протоколом №66 загальної наради учасників ТОВ “СРК “Севморсудноремонт” від 20.08.2007 було постановлено реорганізувати юридичну особу ТОВ “СРК “Севморсудноремонт” шляхом приєднання до ВАТ “Севморзавод”.

Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, Відкрите акціонерне товариство “Севастопольський морський завод” (позивач) є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю “Судноремонтний комплекс “Севморсудноремонт” (том 1 арк.с. 15-17).

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ? Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В даному випадку, письмово оформленого договору між сторонами у справі не укладалось, представник позивача пояснив, що угода була укладена на підставі оферти та акцепту, оформлених у вигляді єдиного документу – наказу-накладної № В1:394 від 20.10.2006.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що відносини, що склалися між сторонами за своєю правовою природою містять ознаки договору поставки, оскільки відповідають правовим вимогам відносин між сторонами, що регулюються § 3 глави 54 Цивільного кодексу України, таким чином між сторонами виникли господарські відносини з поставки товару, що породили взаємні права та обов'язки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічне визначення міститься і в ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, згідно якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України , за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В підтвердження факту передачі товару, позивач посилається на наказ-накладну №В1:394 від 20.10.2006 та довіреність на отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей (т.1, арк.с. 8, 9).

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що наказ-накладна № В1:394 від 20.10.2006 підписана сторонами, є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, підтверджує домовленість двох сторін про передачу матеріальних цінностей.

При цьому, посилання директора ТОВ «Тигрис» на те, що товарно-матеріальні цінності від позивача за наказом-накладною В1:394 від 20.10.2006 та довіреністю серії ЯМА № 359351 від 20.10.2006, на які посилається позивач як на підставу даного позову, він не одержував, а підпис, виконаний на наказі-накладній виконано не ним, суд вважає необгрунтвоаними виходячи з наступного.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно з висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в місті Севастополі від 02.12.2009 №2/264, підпис справа від графи «отримав»зроблена, вірогідно, Шевцовим С.Г. –такий висновок обґрунтовується простотою підпису. При вивченні підпису –ознак умисної зміни та ознак незвичайного стану при її виконанні підпису не виявлено (том 1 арк.с. 119-122).

У судовому засіданні 17.06.2010 представник відповідача надав пояснення по суті зробленого експертного висновку та вказав на відсутність однозначної відповіді експерта щодо достовірності підпису Шевцова С.Г. на спірній наказ-накладній. У зв`язку з цим, представник відповідача вважає відсутніми підстави стверджувати як про достовірність підпису, так і про сам факт поставки товару.

В той же час, згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з листом Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Оригінал довіреності був пред’явлений представником позивача у судовому засіданні, тим самим спростував твердження директора ТОВ “Тигрис” про втрату довіреності, на підтвердження чого останній надав суду акт списання бланків довіреностей по ТОВ “Тигрис” та наказ №27 від 21.10.2006 Товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис”, у якому головного бухгалтера товариства зобов’язано списати бланк довіреності серії ЯМА № 359351, як не використаний, у зв’язку з втратою бланку довіреності (т. 1, арк.с. 84-85).

Згідно з пунктами 7, 12 даної Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані та забороняється відпускати цінності у випадках: подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами та подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність.

Як встановлено судом, довіреність ЯМА № 359351 від 20.10.2006 затверджена підписом осіб, які її видали (керівником підприємства та головним бухгалтером) та завірена печаткою підприємства. У вказаній довіреності відповідачем вказується найменування товару, не проведення оплати за якій і стало причиною для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Досліджуючи обставини справи в їх сукупності суд також вважає за необхідне звернути увагу на Постанову ВДСБЕЗ УМВС в м.Севастополі від 14.05.2010 про відмову в порушенні кримінальної справи у відновшенні юрисконсульта ВАТ “Севастопольський морський завод” Немцевої Н.В. за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України –використання завідомо підробленого документа.

Так, із змісту пояснень, наданих в рамках перевірки, проведеної ВДСБЕЗ УМВС в м.Севастополі, Лукашовою В.В., яка працювала провідним економістом по збиту ВАТ “Севморсудноремонт” в період з липня 2003 року по серпень 2007, вбачається наступне:

«31.07.2006 на прохання директора ТОВ «Тигрис»Шевцова С.Г. фінансовий відділ ВАТ “Севморсудноремонт” підготував рахунок № 000501 від 31.07.2006 на передплату сталі листової РСД-32 б-12 в кількості 13103 кг на загальну суму 49660,98 грн. Тоді ж була виписана наказ-накладана № В1:394 по рахунку № 501 від 31.07.2006 без вказівки дати відпуску. Крім того, Шевцов С.Г. надав незаповнену довіреність, оскільки довіреність є чинною лише протягом мясяця, в якості підтвердження того, що передплата замовленої сталі дійсно буде проведена. Зазначений бланк довіреності було вписано в накладну.

Після заповнення наказ-накладної, вона була підписана мною (Лукашовою В.В.) директором та головним бухгалтером ВАТ “Севморсудноремонт”.

Після передачі документів на передплату у ТОВ «Тигрис»почався відпуск сталі листової РСА б-12 на адресу ТОВ «Тигрис»у необхідній кількості зі складу ВАТ СРК “Севморсудноремонт” для ремонту суден, які знаходяться у доках на території ВАТ “Севморсудноремонт”, хоча передплата сталі здійснена не була.

Станом на 20.10.2006 ТОВ «Тигрис»отримало всю сталь, зазначену в наказ-накладній № В1:394 та керівництво прийняло рішення поставити в наказ-накладній дату відпуску 20.10.2006, тоді ж Шевцов С.Г. підписав наказ-накладну № В1:394 в графі «отримав»в якості підтвердження отримання сталі»(том 1 а.с.110).

Із змісту пояснень, наданих в рамках перевірки, проведеної ВДСБЕЗ УМВС в м.Севастополі, Мижутіною Т.А., яка станом на 20.10.2006 займала посаду головного бухгалтера ВАТ “Севморсудноремонт” також вбачається, що наказ-накладна В1:394 від 20.10.2006 була оформлена у відділі постачання підприємтва, по якій директор ТОВ «Тигрис»Шевцов С.Г. фактично отримав сталь листову РСА товщиною 12 мм в кількості 13103,3 кг, однак оплату за отриманий метал до теперішнього часу не здійснив (том 1 а.с.111, том 2 а.с.2-3).

Досліджуючи обставини справи в їх сукупності суд також вважає за необхідне звернути увагу на положення податкового законодавства.

Так, закрема, відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно з пунктами 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997 за № 233/2037.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Відповідно до зазначених положень Закону України "Про податок на додану вартість", Порядку заповнення податкової накладної та Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, позивачем в якості доказів наявності правовідносин щодо поставки товару надана суду податкова накладна та реєстр видатних та отриманих податкових накладних за спірний період (том 1 арк.с. 53-55).

За даними податкової накладної від 20.10.2010 № 484 продавцем (ВАТ «СРК «Судноремонт») був відвантажений товар - лист Сталь РСД-32 б-12 мм в об’ємі 13103,30 кг на загальну суму 41384,15 грн., а з урахуванням ПДВ –49660,98 грн. (том 1 арк.с. 53).

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про фактичнне отримання відповідачем сталі листової за оспорюваною наказ-накладною.

При цьому, суд не може визнати обгрунтованим посилання відповідача на проведену ДПІ у Гагарінському районі міста Севастополя документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Тигрис»на предмет дотримання вимог податкового законодавства при правових відносинах з ВАТ «СРК «Севморсудноремонт», якою, на думку відповідача, не встановлено факт придбання товару –сталі листової РСД-32-б-12 мм в об`ємі 13103,3 кг.

Дійсно, із змісту висновків документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тигрис»Державною податковою інспекцією в Гагарінському районі міста Севастополя не встановлено факту придбання ТОВ «Тигрис»у позивача товару –сталі листової РСД-32-б-12 мм в об`ємі 13103,3 кг (том 1 а.с.138-133).

Однак, суд звертає увагу на той факт, документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Тигрис»проводилась на підставі матеріалів, що надавалися самим Товариством з обмеженою відповідальністю «Тигрис», до перевірки податкова накладна № 484 від 20.10.2006 не надавалась.

В той же час, невіднесення до складу податковгго кредиту по податку на додану вартість суми 49660,98 грн., в тому числі ПДВ в сумі 8276,83 грн., на думку суду, не може безумовно свідчити про відсутність правовідносин з поставки товару.

Так, згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із змісту наведеного вбачається, що включення суми ПДВ до податкового кредиту здійснюється підприємством самостійно та є його правом, а не обов’язком, тому реалізовується ним самостійно.

Посилання відповідача на те, що наказ-накладна № В1:394 не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»та Інструкції про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, суд не може визнати обгрунтованими, оскільки за наслідками розгляду обставин справи в їх сукупності судом встановлено сам факт поставки товару.

За результатами оцінки поданих сторонами та наявних у справі доказів суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли відносини, зміст яких передбачений статтями 712 Цивільного кодексу України та 265 Господарського кодексу України, а саме відносини щодо поставки товару та виник обов’язок відповідача внести оплату за спірною угодою.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгвоаності в сумі 4960,98 грн. суд вважає обгрунтвоаними та підлягаючими задоволенню.

У зв’язку з невиконанням обов’язків щодо оплати товару, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки від інфляції у загальній сумі 27010,1 грн. за період з 01.11.2006 по 31.06.2009 та 3 % річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Однак, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3 % річних з огляду на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу україни, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На думку позивача моментом пред`явлення вимоги про оплату отриманого товару слід вважати 20.10.2006 –дата накладної № В1:394, в якій міститься посилання на рахунок на оплату - № 000501 від 31.07.2006. Також позивач посилається на наявий в матеріалах справи рахунок № 000501 від 31.07.2006 (том 1а.с.10).

Однак, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що вказання в наказ-накладній № В1:394 реквізитів рахунку на оплату свідчить про пред`явлення вимоги, оскільки, на думку суду, таке зазначення лише вказує на реквізити рахунку, який буде підлягати оплати в разі його пред`явлення до оплати.

В той же час, докази фактичного отримання відповідачем рахунку № 000501 від 31.07.2006 на плату отриманої сталі в матеріалах справи відсутні.

Із змісту пояснень, наданих Лукашовою В.В. (провідним економістом по збиту ВАТ “Севморсудноремонт”) в рамках перевірки, проведеної ВДСБЕЗ УМВС в м.Севастополі, також не вбачається того, які саме документи передавались на передплату у ТОВ «Тигрис».

Таким чином, в завлений позивачем період - з 01.11.2006 по 31.05.2009, збоку позивача була відсутня вимога про оплату поставленого товару, та як наслідок, відсутнє порушене право у вигляді невиконаня відповідачем висунутої вимоги про оплату.

З матерівлів справи вбачається, що збоку позивача мала місце повторна вимога про оплату поставленого товару –рахунок № 711/3 від 16.09.2009, який був надісланий відповідачеві та отриманий відповідачем лише 16.09.2009 (том 1 а.с.51-52). В той же час, позивачем не заявлялись вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат за період з моменту пред`явлення вимоги від 16.09.2009.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач такого клопотання суду не надав, тому вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних та суми інфляційних витрат суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 49660,98 грн.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (том 2 а.с.116).

Також позивачем надано клопотання щодо стягнення з відповідача суми витрат на проведення експертизи.

Виходячи із змісту статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис” (99014,, м. Севастополь, вул. Б. Михайлова, будинок 1, кв. 13, ідентифікаційний код 25147508) на користь Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, будинок 13, ідентифікаційний код 14312370) суму основного боргу в розмірі 49660,98 грн. (сорок дев’ять тисяч шістсот шістдесят грн., 98 коп.).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Тигрис” (99014,, м. Севастополь, вул. Б. Михайлова, будинок 1, кв. 13, ідентифікаційний код 25147508) на користь Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, будинок 13, ідентифікаційний код 14312370) витрати на оплату державного мита у розмірі 496,60 грн. (чотириста дев’яносто шість грн. 60 коп.), витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 204,03 грн. (двісті чотири гривні, 03 коп.), а також витрати по проведенню експертизи 632,52 грн. (шістсот тридцять дві грн. 52 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено і підписано, в порядку

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України 24.06.2010