Рішення № 106274427, 12.09.2022, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/15169/21

Провадження № 2/750/477/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2022 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі :

головуючого судді Логвіної Т.В.,

при секретарі Примак Т.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка про визнання незаконним відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним відсторонення від роботи, визнання неправомірним позбавлення заробітної плати, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивує тим, що позивач працює з 1987 року в Національному університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. З 24 грудня 2020 року було укладено контракт про призначення доктора педагогічних наук, професора ОСОБА_1 на посаду завідувача кафедри інформатики і обчислювальної техніки природничо-математичного факультету на строк з 01.01.2021 по 31.12.2025.

08.11.2021 в.о.ректором університету ОСОБА_2 виданонаказ №362-к/Iпро відстороненняпозивача від роботиз 08.11.2021на часвідсутності щепленнявід без збереженнязаробітної плати COVID-19. Вказане відсторонення від роботи позивач вважає порушенням його права на працю гарантованого Конституцією України і таким, що суперечить приписам статті 46 Кодексу законів про працю України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Внаслідок відсторонення позивачу завдано моральну шкоду, яка привела до страждань, порушення особистих життєвих та соціальних зв`язків, неможливості виконання важливих для науки функцій (зокрема як представника Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на отримання наукового ступеня доктора наук), приниження його гідності як висококваліфікованого спеціаліста, автора понад сотні наукових і навчально-методичних праць, яку він оцінює у 10000 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, від його представника надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.

31.01.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону здійснено у спосіб, передбачений законом.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1987 року працює у Національному університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка.

24.12.2020 Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка в особі ректора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення доктора педагогічних наук, професора ОСОБА_1 на посаду завідувача кафедри інформатики і обчислювальної техніки природничо-математичного факультету на строк з 01.01.2021 по 31.12.2025

Наказом в.о. ректора Національного університету «Чернігівський колегіум»імені Т.Г. ОСОБА_4 №№362-к/I від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим, відповідно до статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.10.2021 № 336/1368/20 (провадження № 61-10147 св 21).

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно зчастинами першою,другою статті 12 Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб», на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка,кору, поліомієліту, правця, туберкульозу єобов`язковими івключаються докалендаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не визначене як обов`язкове.

Крім того, порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст.27Закону України«Прозабезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Позивач зазначає, що його відсторонення від роботи відбулося через ненадання останнім документа про вакцинацію чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Частинами третьою,четвертою статті12Закону встановлено,що вразі загрозивиникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширеннянебезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичніщеплення протицієї інфекційноїхвороби заепідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягаютьобов`язковимпрофілактичним щепленням,затвердженийнаказомМіністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

Пунктом 3 зазначеного наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Суд наголошує, що право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина, що не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (стаття 64).

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Згідно статті 75, пункту 3 статті 85 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якої належить, зокрема, прийняття законів.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені статтею 116 Конституції України, положеннями якої даний орган виконавчої влади не наділений правом ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У даній справі суд вважає, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, з урахуванням положення пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

За такихобставин,порушене правопозивача внаслідокнезаконного відстороненняпідлягають захистушляхом визнаннянезаконним таскасування наказунаказ Національногоуніверситету «Чернігівськийколегіум» імені Т.Г. Шевченка від 08.11.2021 №362-к/I про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати.

Позовна вимога про поновлення позивача на роботі задоволенню не підлягає, оскільки оспорюваним наказом позивача було відсторонено від роботи, а не звільнено з посади.

Щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення суд виходить з наступного.

Частиною першоюстатті 115 КЗпПвстановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Також, абзацом 3 пункту 32Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100(100-95-п) (зі змінами, внесенимипостановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348). (Абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 18 ( v0018700-95 ) від 26.10.95).

Аналіз даного роз`яснення дає підстави для висновку, що у випадку незаконного відсторонення від роботи підлягає стягненню саме середній заробіток, а не заробітна плата, які є різними за своєю правовою природою.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наказу ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка від 01.04.2022 №69-к/1 на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022, який набув чинності 01.03.2022, на час воєнного стану в Україні поновлено на відповідній посаді з 01.03.2022 завідувача кафедри, професора кафедри інформатики і обчислювальної техніки.

З 01.03.2022 року позивача допущено до роботи.

Відповідно до довідки про доходи позивача №750, середньоденна його заробітна плата складає 706 грн. 66 коп.

З 08листопада 2021року по 28 лютого 2022 року включно пройшло78робочих днів,а тому середній заробіток за час відсторонення позивача від роботи складає 55 119 грн.48коп. (706,66 грн. х 78 робочих дні), виплату якого належить провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає справедливим і рівноцінним відшкодування позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з відстороненням від роботи без збереження заробітної плати тривалий час в розмірі 5000 грн.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 1816 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 256, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53, код ЄДРПОУ 02125674) про визнання незаконним відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка від 08.11.2021 №362-к/I про відсторонення завідувача кафедри, професора кафедри інформатики і обчислювальної техніки ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати.

Стягнути з Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за періодз 08.11.2021року по28.02.2022року включно у сумі 55 119 грн.48коп., виплату вказаної суми провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Стягнути з Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Стягнути з Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка на користь ОСОБА_1 судовий збірв сумі2724 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження- якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 16.09.2022.

Суддя: