Рішення № 10626474, 01.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 липня 2010 р.           Справа 7/102-10

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Вінницької філії

до: Гайсинського районого відділу ГУМВС України у Вінницькій області, м.Гайсин Вінницька область

про стягнення 10457,46 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Вонсович Д.В. - довіреність № 2172 від 28.07.2008 року.

відповідача : Пилипенко С.І. - довіреність б/н від 01.06.2010 року.

ВСТАНОВИВ :

ВАТ "Укртелеком" в особі Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" в інтересах цеху телекомунікаційних послуг № 3 м. Гайсин подано позов до Гайсинського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про стягнення 10457,46 грн., з яких 9460,14 грн. основного боргу, 292,16 грн. пені, 534,16 грн. інфляційних втрат та 171,00 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг електрозв'язку № 710 від 02.01.2007 року.

Ухвалою від 02.06.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/102-10 та призначено до розгляду на 01.07.2010 року.

01.07.2010 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в якій вказує, що згідно виставленого рахунку від 30.04.2010 року відповідач зобов'язаний був внести не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, однак відповідачем не здійснено оплату вказаного рахунку у зв'язку з чим розмір основного боргу збільшився та складає 9492,35 грн., який позивач і просить стягнути та заявлені пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Також 01.07.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому вказує, що борг визнає частково в сумі основного боргу у розмірі 9460,14 грн., а в решті позову просить відмовити посилаючись на те, що Гайсинський ВР ГУМВС є розпорядником бюджетних коштів в межах отриманого асигнування.

При цьому відповідач вказує, що він проводив розрахунки за отримані послуги по мірі виділення відповідних коштів з бюджету у зв'язку з чим його вини у виникненні боргу немає

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяву позивача збільшення розміру позовних вимог суд з урахуванням того, що остання не суперечать ст. 22 ГПК України приймає її до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2007 року між ВАТ "Укртелеком" в особі начальника Центра електрозв'язку №1 Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" та Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області в особі начальника укладено договір № 710 про надання послуг електрозв'язку.

Предметом даного договору є надання послуг електрозв'язку, перерахованих в додатку № 1 і безплатних послуг перерахованих в додатку №2 до Договору.

За умовами укладеного договору позивач зобов'язувався забезпечувати безперебійне і якісне надання послуг телефонного зв'язку (п. 2.1.1 Договору).

Відповідач в свою чергу зобов'язувався своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефоні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону (п. 3.2.8 Договору).

При цьому в п. 4.2 Договору сторони передбачили, що Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою оплати (авансова за наданими рахунками).

Відповідно п. 4.6 Договору у разі застосування авансової системи оплати Споживач для одержання послуг електрозв'язку проводить щомісячно, до 20-го числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг.

В підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань по наданню телекомунікаційних послуг позивачем надано суду рахунки на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач взяті на себе зобов'язання стосовно оплати виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 9492,35 грн. за період з 01.07.2009 року до 30.04.2010 року.

При цьому вказаний розмір заборгованості підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, банківськими виписками, платіжними дорученнями та власне визнається відповідачем.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 9492,35 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 292,16 грн. грн. пені, 534,16 грн. інфляційних втрат та 171,00 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 5.7 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати наданих Укртелекомом послуг Споживач сплачує пеню, яка обчислюється залежно від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пені, за кожний день прострочення оплати.

Разом з тим стосовно стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, зокрема те, що відповідач є бюджетною організацією, яка здійснює розрахунки за отримані послуги в межах отриманих асигнувань.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленого до стягнення пені до 1,00 грн..

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

При перерахунку 3% річних судом отримано 160,21 грн. тоді як позивачем заявлено до стягнення 171,00 грн., що спричинено неврахуванням позивачем правил математичного заокруглення при проведенні розрахунку. В зв'язку з наведеним суд відмовляє в стягненні 10,79 грн. 3% річних.

Перевіркою інфляційних втрат судом не виявлено помилок у зв'язку з чим суд задовольняє вимогу про стягнення інфляційних втрат в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру пені та часткової відмови в стягненні 3% річних.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також при розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 00,30 грн., яка була несплачена ним при подачі заяви про збільшення позовних вимог.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів позивач сплатив державне мито в розмірі 104,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 28.05.2010 року № 6566.

Ціна позову при звернені з позовом до суду складала 10457,46 грн., а після подачі заяви про збільшення позовних вимог ціна позову склала 10489,67 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 104,90 грн..

Приходячи до висновку про достягнення державного мита суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

За письмовим клопотанням сторін 01.07.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Гайсинського районного відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 08670243) на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком", вул. Соборна, 8 м. Вінниця, 20150 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 01182204) - 9492 грн. 35 коп. боргу, 01 грн. 00 коп. пені, 534 грн. 16 коп. інфляційних, 160 грн. 21 коп. 3% річних, 104 грн. 79 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 76 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком", вул. Соборна, 8 м. Вінниця, 20150 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 01182204) 00 грн. 30 коп. державного мита в доход державного бюджету України.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 06 липня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Соборна, 8, м. Вінниця, 21050.

3 - відповідачу - вул. Енгельса, 20, м. Гайсин, Вінницька область, 23700