Рішення № 106258925, 14.09.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2022 року № 320/13001/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Сквирської міської ради (код: 04054961, адреса: 09000, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 28) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Сквирської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 та вказана у клопотанні ОСОБА_1 від 06.05.2021;

- зобов`язати Сквирську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 та вказана у клопотанні ОСОБА_1 від 06.05.2021.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 06.05.2021 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, однак станом на час подання позовної заяви останнім жодного рішення за результатами розгляду вказаного клопотання не прийнято, а відтак відповідачем допущена протиправна бездіяльність.

Крім того позивач стверджує, що будь-які перешкоди для надання відповідного дозволу на теперішній час відсутні, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації визначений Земельним кодексом України, а позивачем виконані всі необхідні передумови для отримання дозволу. У зв`язку з цим позивач просить зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, оскільки вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права призведе до його повного відновлення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач заперечував проти позову та вказав на те, що клопотання позивача від 06.05.2021 було розглянуто на засіданні постійної комісії Сквирської міської ради з питань підприємництва, промисловості, сільського господарства, землевпорядкування, будівництва та архітектури, проект рішення було підтримано всіма членами комісії, внесено на розгляд 8 чергової сесії Сквирської міської ради та рекомендовано сесії затвердити це рішення.

На засіданні 8 чергової сесії Сквирської міської ради VIII скликання депутати ради більшістю голосів не підтримали пропозицію міського голови про прийняття за основу та в цілому проект рішення «Про надання громадянину ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 . За результатами голосування депутатів Сквирської міської ради рішення прийнято не було.

Також відповідач зазначив, що задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Позивач звернувся до Сквирської міської ради з клопотанням від 06.05.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 .

До вказаної заяви додано копію паспорта громадянина України, графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування запланованої до відведення земельної ділянки.

Вказане клопотання було винесено на розгляд сесії Сквирської міської ради проте не отримало необхідної кількості голосів, у зв`язку з чим рішення вважається відхиленим.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Статтею 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 23 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, згідно наведених положень Земельного кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова у його наданні належить до компетенції відповідної ради, як органу із системи місцевого самоврядування, а надання дозволу або відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється індивідуальним правовим актом - рішенням такої ради.

Відтак, саме рішення відповідача є формою реалізації суб`єктом владних повноважень, встановлених законом, які породжують правові наслідки, змінюють суб`єктивні права та створюють певні обов`язки позивача.

Суд звертає увагу на те, що жодних доказів того, що відповідач прийняв чи то рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи рішення про відмову у такому затвердженні матеріали справи не містять.

Відтак суд констатує, що відповідач не вирішив клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не приймаючи жодного рішення з питання затвердження проекту землеустрою протиправно бездіяв, а тому правомірність поведінки такого суб`єкта має бути забезпечена результативним рішенням.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Сквирської міської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 , суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

При цьому, з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Право визначатись самостійно та неупереджено щодо окремих питань, які розглядаються відповідною радою на пленарних засіданнях, шляхом голосування чи відмови від голосування депутатом, є нічим іншим як гарантією незалежності діяльності депутатів усіх рівнів. Тому суд не вправі зобов`язувати депутатів голосувати позитивно чи негативно щодо питань порядку денного.

Крім того суд наголошує, що для розгляду окремих питань сесійно, має бути дотримано певну процедуру, яка, зокрема, прописана в регламенті відповідної ради, тобто в нормативно-правовому акті, який врегульовує механізм (порядок, послідовність) розгляду питань.

Згідно із положеннями пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської приймаються рішення відповідно до закону з питань регулювання земельних відносин.

Отже законом установлено, у даному випадку, право відповідача діяти на власний розсуд.

відповідно до ч. 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд.

У цій справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності.

Жодних рішень відповідачем з цього приводу не приймалось.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У цей же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.

Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 справа №695/102/17, від 31 жовтня 2018 року справа №757/9476/17-а

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), в якій зазначено, що, оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов`язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд також звертає увагу на те, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі Класс та інші проти Німеччини (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі Волохи проти України. У справі Броуґан та інші проти Сполученого Королівства і Алтай проти Туреччини Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі Ечюс проти Латвії Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб`єктом владних повноважень акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Суду не надано жодних доказів прийняття відповідачем рішення за результатом розгляду звернення позивача.

Тобто відповідачем не ухвалено жодного рішення внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, що свідчить про відсутність у суду можливостей для фактично повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскаржуваного адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву (клопотання) заявника та прийняти обґрунтоване рішення з цього приводу.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 13.10.2021 №1281310011.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень становить 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сквирської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 від 06.05.2021.

Зобов`язати Сквирську міську раду (код: 04054961, адреса: 09000, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Сквира, вул. Богачевського, буд. 28) на найближчому пленарному засіданні розглянути клопотання ОСОБА_1 (код: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 06.05.2021 про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Сквирської міської ради.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2022.

Суддя Панченко Н.Д.