Рішення № 106258325, 14.09.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2022 року Справа№200/2067/20-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Управління державної казначейської служби України у місті Маріуполі, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2020 року позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідачів, Держави Україна, в особі Управління державної казначейської служби України у місті Маріуполі, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути на свою користь матеріальну шкоду завдану законом, який визнано неконституційним, у розмірі 92741,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання. В період з 2015 року по 31 березня 2018 року з щомісячного довічного грошового утримання судді пенсійний орган утримував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір відповідно до абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Вказана норма Податкового кодексу України визнана неконституційною і втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27.02.2018. Таким чином, відбулося звуження змісту та обсягу її прав на майно, зокрема, пенсійних виплат. Отже, за вищевказаний період позивачці завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 92741,04 грн. Статтею 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Враховуючи наведене позивачка просила позов задовольнити повністю.

Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області подало відзив на позовну заяву в якому вимоги не визнало, просило відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з наступних підстав. Позивачкою не подано доказів того, що відповідач порушив її майнові права, спричинив їй матеріальну шкоди та причетний до прийняття неконституційного рішення. Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області діє на підставі Типового положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 №1280, де не зазначено, що останнє повинно нести відповідальність за незаконні дії, неконституційні рішення державних органів, їх посадових та службових осіб. Ані статтею 152 Конституції України, ані рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018, ані статтями 1173, 1175 Цивільного кодексу України, жодним нормативно-правовим актом, жодним договором або рішенням суду не передбачено, що органи казначейства повинні нести цивільно-правову відповідальність за неконституційні акти, незаконні рішення, дії посадових осіб або службових осіб органів державної влади.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 вказано, що положення абзацу першого пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України визнано неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, з 27.02.2018. Отже, до прийняття вказаного рішення положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України були чинними, а тому підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства. Таким чином, у спірний період довічне грошове утримання позивачки було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Позивачка вважає, що має право на відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, в порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст. 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів управління Державної казначейської служби України в м. Маріуполя Донецької області. У відповідності до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. На підставі ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. З огляду на аналіз наведених вище норм, положення ст.22 ЦК України слід застосовувати разом з правилами ст.1166 ЦК України та є видом деліктних зобов`язань. При цьому, положеннями ч. 1 ст. 1175 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно- правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в ст.21 ЦК України. В частині 2 цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. В даному ж випадку, доказів того, що положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України були визнанні саме незаконними та скасовані в судовому порядку, в матеріалах справи не міститься, а позивачкою не надано.

Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подало відзив на позовну заяву в якому вимоги не визнало, просило відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з наступних підстав. Підпунктами 162.1.1.162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України встановлено, що починаючи з 01 січня 2015 року платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як із джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування резидента, відповідно статті 163 Податкового кодексу України, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Згідно з підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Пенсія і щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є різними формами соціального забезпечення осіб, мають різну правову природу і підстави для призначення. ОСОБА_1 , як суддею у відставці, було обрано вид соціального забезпечення довічне грошове утримання, яке виплачується їй у розмірі, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а отже, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, так як, в даному випадку Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області набуває статусу податкового агента. Оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсій набрали чинності 01 січня 2015 року і не визнані такими, що не відповідають Конституції України, то відповідач, здійснюючи відрахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору із щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці, що як встановлено судом перевищує три розміри мінімальної заробітної плати, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема статтями 164, 165 Податкового кодексу України.

27.02.2018 Конституційним судом України прийнято рішення №1-р/2018 у справі №1-6/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Відповідно до рішення положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164,2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України нього Рішення.

Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим вішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України втратили чинність з 27 лютого 2018 року. Тобто, станом на дату виникнення спірних правовідносин абз. 1 пп. 164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України був чинним, підлягав застосуванню та поширював свою дію на спірні правовідносини.

02 березня 2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.

03 березня 2020 року від Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області витребувані докази.

23 березня 2020 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, у справі призначено підготовче засідання на 22 квітня 2020 року.

22 квітня 2020 року підготовче засідання відкладено до 14 травня 2020 року.

14 травня 2020 року підготовче засідання відкладено до 10 червня 2020 року.

10 червня 2020 року ухвалою суду було зупинено провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №460/3393/19.

08 серпня 2022 року поновлено провадження у справі.

14 вересня 2022 року допущена заміна Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

14 вересня 2022 року позивачці поновлений строк звернення до адміністративного суду.

Сторонами подані заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Керуючись частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд вирішив розглянути справу в письмовому провадженні.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання з 02 грудня 2015 року відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 90% від заробітку.

Згідно з довідками Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за період з 2015 року по 01 березня 2018 року з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 було відраховано податку на доходи фізичних осіб на суму 82524,24 грн. та військового збору на суму 7263,52 грн. З 01.03.2018 припинено утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Управління Державної казначейської служби України у м. Києві листом від 22.01.2020 №05-08/753 роз`яснено ОСОБА_1 порядок здійснення безспірного списання коштів чи повернення суми сплачених податків та повідомлено інформацію щодо порушених заявником питань.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166VII до Податкового кодексу України внесені зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII до зазначеногопідпункту Кодексу внесені нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма проте, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання позивачки оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014), від 16.05.219 у справі №336/5032/15-а (касаційне провадження 2-а/336/117/2015).

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25 липня 2019 у справі № 804/3790/17.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила про те, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року №2136- VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

Як слідує з пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність 27 лютого 2018 року.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року на спірні правовідносини у даній справі не може вплинути, оскільки такі виникли до його прийняття, а останнє, у свою чергу, не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічний правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 453/686/15-а, від 19 листопада 2018 року у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а), від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, від 28 квітня 2022 року у справі №240/10144/20.

Частиною 3 статті 152 Конституції України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу).

В силу положень частин 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

На думку позивачки, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України відбулося порушення її права на отримання очікуваних доходів у вигляді утриманих податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в загальній сумі 92741,00 гривень.

Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу.

Позивачка вважає, що шкода, завдана їй прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до статті 1175 ЦК України.

Однак, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України.

В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Також слід зауважити, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані.

В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

Враховуючи зазначене, сума утриманих податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачки не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується.

З огляду на викладене, суд вважає, що дані позовні вимоги зверненні до Держави Україна, в особі Управління державної казначейської служби України у місті Маріуполі, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 205, 215, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Держави Україна, в особі Управління державної казначейської служби України у місті Маріуполі (юридична адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 68; код ЄДРПОУ 37989721), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про стягнення матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, відмовити повністю.

Повний текст рішення складений 14 вересня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко