Рішення № 106232306, 14.09.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року Справа № 160/8553/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І. за участі: представника позивача представника відповідача Коптєв А.М. Грановський М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення компенсації за невикористану відпустку

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому з урахуванням уточненого адміністративного позову від 01.07.2022 року просить:

визнати незаконним та скасувати пункт 11 наказу відповідача № 14к від 05.01.2022 року;

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 249 о/с від 05.03.2022 року про звільнення позивача;

поновити позивача на посаді заступника начальника відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції;

стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме: з 06.03.2022 року, по день ухвалення судового рішення;

стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 34 086,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані настуним:

позивач проходив службу у органах поліції та був незаконно звільнений зі служби;

відповідач не ознайомив під розпис з оскаржуваними наказами позивача;

у оскаржуваних наказах не конкретизовано, яким саме чином позивач порушив норми чинного законодавства України;

на час проведення службового розслідування позивач діючих дисциплінарних стягнень не мав, службові обов`язки виконував добросовісно та сумлінно; при виконанні службових обов`язків зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, як старанний, ініціативний і дисциплінований співробітник;

позивач є доктором філософії, що свідчить про постійний розвиток та вдосконалення знань у галузі права, що взаємоповязано зі службою в органах поліції;

стосовно посади позивача була відсутня посадова інструкція, в якій передбачені посадові обовяки, а тому не є зрозумілим, які саме посадові обовязки порушив позивач;

позивачем кожного ранку проводився інструктаж підлеглих, вивчалась оперативна обстановка, розроблялись маршрути патрулювання, складалися графіки несення служби нарядами відділу реагування, позивач проводив інструктаж співробітників, перевіряв їхь візуально, запитував про емоціно-психологічний та фізичний стан тощо;

позивач не був матеріально відповідальною особою за наявність або відсутність спеціальних засобів;

позивачем проводились наради, розяснювальна робота щодо дотримання вимоги чинного законодавства України;

з актом службового розслідування позивача не ознайомлювали;

службове розслідування проведено поверхнево, жодних доказів порушенням чинного законодавства України висновок службового розслідування не містить;

під час звільнення позивачу не було вручено наказу про звільнення та не видану трудову книжку;

витяги з наказу від 05.03.2022 року № 249 о/с, на якому поставив свій підпис позивач та витяг з якого був наданий на адвокатський запит мають відмінності в частині зазначення суми відшкодування та підстави: окрім наказу від 05.01.2022 року ще й довідки № 31/1/22, через що є сумніви у належності даних наказів;

до позивача фактично двічі застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, оскільки існує два накази про звільнення позивача;

позивач за час служби мав 41 день невикористаних відпусток за 2021 рік, а тому відповідач під час звільнення позивача зі служби повинен компенсувати позивачу днів невикористаних відпусток;

також позивач наголошує на тому, що на момент звільнення позивача зі служби не було вироку суду, який би встановлював вину позивача у скоєні злочину.

Ухвалою суду від 01.07.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

19.08.2022 року відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволені позову з наступних підстав:

порядок проходження служби в поліції регламентується спеціальним законодавством, яке вимагає від працівників поліції дотримуватись порядку та правил, встановлених, зокрема, присягою, статутами та нормативними актами МВС;

так працівники поліції не повинні вчиняти дій, які можуть привести до втрати незалежності та об`єктивності при виконанні службових обов`язків, з гідністю нести високе звання поліцейського, працівники поліції повинні бути чесними, сумлінними і дисциплінованими працівниками;

під час проведення службового розслідування відповідачем встановлено, що працівниками прокуратури, ДБР розслідується кримінальне провадження щодо протиправної діяльності позивача: позивача було затримано біля адміністративної будівлі відділу превенції Криворізького РУП ГУНП після отримання позивачем неправомінрї вигоди та з салону його автомобіля вилучено грошові кошти у розмірі 10 000 грн.;

позивачу у рамках кримінального провадження вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст. 368 КК України;

рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

опитана під час службового розслідування ОСОБА_2 пояснила, що вона є адвокатом; між нею та ФГ «Грано» укладено договір про надання правничої допомоги; 04.08.2021 року на телефон ОСОБА_2 . Надійшов виклик, абонент, який телефонував, представився заступником начальника ВРПП Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровьскій області Коптєвим А.М.; позивач повідомив, що телефонує стосовно отримання неправомірної вигоди; зустріч з позивачем відбулась у робочому кабінеті ОСОБА_2 , під час якої позивач отримав грошові кошти у сумі 10 000 грн.; 03.11.2021 року ОСОБА_2 зустрілась з позивачем у його автомобілі та за вказівкою позивача в карман передньої пасажирської двері поклала 10 000 грн., як щомісячний платіж за не перешкоджання діяльності ФГ «Грано»; після цього позивача було затримано працівниками правоохоронних органів;

позивач під час службового розслідування відмовився від надання пояснень;

позивач прийняв присягу працівника Національної поліції України 07.11.2015 року;

під час проходлження служби позивач притягався до дисциплінарної відповідальності 9 разів;

позивач був ознайомлений під розпис з памяткою - ознайомлення поліцейських, державним службовців та працівників Національної поліції України з обмеженнями, повязаними зі службою в поліції та вимогами антикорупційного законодавства;

згідно службової характеристики позивач під час служби в органах поліції зарекомендував себе посередньо;

оскаржувані накази направлено позивачу засобами поштового звязку;

наявність чи відсутність в діях позивача складу кримінального правопорушення не спростовують факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що став підставою для звільнення позивача зі служби;

у ході службового розслідування дисциплінарна комісія не вирішувала питання стосовно обгрунтованості предявленого позивачу обвинувачення, яке здійснюється в межах досудового розслідування, ва лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що предявляються до поліцейських;

позивач в силу своїх службових обовязків був зобов`язаний не допускати дій, що ганьблять звання працівників поліції та підривають авторитет поліції, інших стосунків, які носять корисливий або протиправний характер;

презумпція невинуватості, передбачена статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною. Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші правопорушення, які згідно ч.1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

позивачем не вірно обраховано розмір компенсації за невикористанні дні відпустки;

Ухвалою суду від 14.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

05.03.2022 року наказом відповідача № 249 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 05.03.2022 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Підставою для видання наказу про звільнення позивача зі служби в поліції став наказ відповідача від 05.01.2022 року № 14к, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, копія якого міститься у матеріалах справи.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача стало проведення службового розслідування відповідно до наказу відповідача від 04.11.2021 року, копія якого міститься у матеріалах справи. Строки службового розслідування продовжувались згідно наказів відповідача; склад дисциплінарної комісії змінувався згідно наказів відповідача, копії яких містяться у матеріалах справи

У матеріалах справи міститься Висновок «Про результати службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю заступника начальника відділу реагування патрульної поліції Криворізького РУП ГУНП майора поліції Коптєва Андрія Миколайовича…….» від 04.01.2022 року, який затверджено т.в.о. начальника ГУНП у Дніпропетровській області Бухінником С.

Із зазначеного висновку судом видно, що у ході службового розслідування виявлено факт відкриття кримінального провадження за знаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК України стосовно позивача.

03.11.2021 року позивача затримано в порядку статті 208 КПК України біля будівлі відділу превенції Криворізького РУП ГУНП.

04.11.2021 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч.3 ст. 368 КК України.

У матеріалах справи містяться копія пояснення ОСОБА_2 яка пояснила, що вона є адвокатом; між нею та ФГ «Грано» укладено договір про надання правничої допомоги; 04.08.2021 року на телефон ОСОБА_2 . Надійшов виклик, абонент, який телефонував, представився заступником начальника ВРПП Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровьскій області Коптєвим А.М.; позивач повідомив, що телефонує стосовно отримання неправомірної вигоди; зустріч з позивачем відбулась у робочому кабінеті ОСОБА_2 , під час якої позивач отримав грошові кошти у сумі 10 000 грн.; 03.11.2021 року ОСОБА_2 зустрілась з позивачем у його автомобілі та за вказівкою позивача в карман передньої пасажирської двері поклала 10 000 грн., як щомісячний платіж за не перешкоджання діяльності ФГ «Грано»; після цього позивач було затримано працівниками правоохоронних органів.

Позивач під час службового розслідування відмовився від надання пояснень, посилаючись на ст. 63 Конституції України. Вказане свідчить про те, що позивач був обізнаний про проведення стосовно нього службового розслідування.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач прийняв присягу працівника Національної поліції України 07.11.2015 року, про що свідчить його підпис; копія тексту присяги з підписом позивача міститься у матеріалах справи.

Позивач був ознайомлений під розпис з памяткою - ознайомлення поліцейських, державним службовців та працівників Національної поліції України з обмеженнями, повязаними зі службою в поліції та вимогами антикорупційного законодавства;

З правилами етичної поведінки поліцейських, затверджений наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, позивач ознайомлений 05.11.2020 року під підпис.

У Висновку «Про результати службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю заступника начальника відділу реагування патрульної поліції Криворізького РУП ГУНП майора поліції Коптєва Андрія Миколайовича…….» від 04.01.2022 року, який затверджено т.в.о. начальника ГУНП у Дніпропетровській області Бухінником С., запропоновано (пункт 13), зокрема, за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пункту 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 5,7 частини 1 статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзацу 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджений наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, пункту 5 розліду ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.ю затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, підпункту 15 пункту 3 наказу НПУ від 23.09.2016 року № 920, що виразилося у відсутності контролю за дотриманням підлеглими службової дисципліни, не проведення роботи щодло вивчення факторів та умов, що впливають на ставлення поліцейських до виконання службових обовязків, не здійснення аналізу стану оперативної обстановки на території обслуговування, не розроблені маршрутів патрулювань нарядів ВРПП, що несуть службу позмінно, відсутністю контролю за здачею і отриманням нарядами технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, підтриманням їх у справному стані, та скоєнні інших дій проти інтересів служби, які суперечать покладеним на нього обов`язками, підривають довіру до нього як носія влади, застосувати до заступника начальника відділу реагування патрульної поліції майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Суд зазначає, частинами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції», який набрав чинності 07.10.2018 року, встановлено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

У частині 3 статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» визначено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Статтею 11 вказаного вище закону України визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції»).

Частинами 1, 2 та 3 статті 13 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» визначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Частинами 1 та 2 статті 18 вказаного вище закону України визначено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивачу пропонувалось під час проведення службового розслідування надати пояснення, від надання яких останній відмовився посилаючись на статтю 63 Конституції України, що підтверджується копію пояснень позивача, які містяться у матеріалах справи.

У відповідності до ч.3 ст. 19 зазначеного закону України під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Статтею 21 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач приймаючи наказ про накладення дисциплінарного стягнення та наказ про звільнення зі служби в поліції діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржувані накази були прийняті відповідачем на підставі висновків службового розслідування, якими підтверджено скоєння позивачем дій проти інтересів служби, які суперечать покладеним на нього обов`язками, підривають довіру до нього як носія влади.

Судом відхиляються доводи позивача про те, що підставою для звільнення позивача зі служби в поліції є вчинення позивачем злочину з наступних причин.

Позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни та порушення правил службової етики.

Сам факт порушення позивачем службової дисципліни, присяги, правил службової етики підтверджується висновком службового розслідування, копія якого міститься у матеріалах справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року по справі № 800/547/17 зазначено, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізуються під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою чи таке провадження було закрито. Більше того, гарантована п.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особу у кримінально-правовому сенсі. Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що під час службового розслідування комісії не вирішувала обґрунтованість пред`явлених позивачу звинувачень, яке здійснюється у межах досудового розслідування, а лише перевірила поведінку позивача на предмет дотримання вимог, що ставляться до поліцейських та наявність у діях позивача складу саме дисциплінарного проступку.

Суд зазначає, що відповідачем під час обрання виду дисциплінарного стягнення дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), враховуючи те, яким чином позивач порушив службову дисципліну, присягу та правила службової етики, а також те, що ціллю дисциплінарного стягнення є виховання поліцейського, який його вчинив, а також запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Судом відхиляються доводи позивача стосовно того, що відносно посади позивача була відсутня посадова інструкція, в якій передбачені посадові обов`язки, а тому не є зрозумілим, які саме посадові обов`язки порушив позивач, оскільки чинним законодавством України, яке було перераховано вище, передбачні обов`язки, яких повинен дотримуватися позивач як працівник поліції, чого позивачем не було зроблено.

Судом відхиляються доводи позивача стосовно того, що до позивача фактично двічі застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, оскільки існує два накази про звільнення позивача, оскільки один наказ відповідача від 05.01.2022 року № 14к є саме наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, а інший наказ відповідача від 05.03.2022 року № 249 о/с «по особовому складу» прийнято на виконання вказано вище наказу відповідача для реалізації дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби позивача.

Судом також відхляються доводи позивача про те, що відповідач не ознайомив (не надав) позивача з висновком проведеного стосовно позивача службового розслідування, з наступних підстав.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, який затверджений наказом МВС України від 07.11.20178 року № 893, не встановлює у відповідача безумовного обов`язку ознайомлювати поліцейського, стосовно якого проводилося службове розслідування, з висновком про проведення службового розслідування, а передбачає право поліцейського на ознайомлення з матеріалами службового розслідування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів звернення позивача до відповідача з заявою про надання висновку про проведення службового розслідування. За вказаних обставин у відповідача не виникло обовязку надати позивачу висновок службового розслідування.

Судом відхиляється довод позивача про те, що службове розсідування відносно позивача було завершено 04.01.2022 року, тобто після спливу встановленого строку на його проведення (згідно наказу відповідача № 2512 від 02.12.2021 року строк службового розслідування продовжено до 02.01.2022 року), з наступних підстав.

Згідно ч.4 ст. 16 Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Оскільки 2 та 3 січня 2022 року були вихідними днями згідно ч.3 ст. 67 та ст. 73 КЗпП України, то висновок службового розслідування був затверджений 04.01.2022 року, тобто у перший робочий день після вихідного дня.

Також судом відхиляються твердження позивача про те, що перебування позивача на лікарняному перешкоджає виданню наказу про звільнення позивача з посади, з наступни підстав.

Згідно вимог ч.4 ст. 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.

За вказаних обставин чинне законодаство України не заробоняє звільнення особи із служби у органах поліції під час перебування особи на лікарняному.

Суд також зазначає про те, що чинне законодавство України не забороняє звільнення поліцейських зі служби під час перебування поліцейського у добовому наряді.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог: визнати незаконним та скасувати пункт 11 наказу відповідача № 14к від 05.01.2022 року;

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 249 о/с від 05.03.2022 року про звільнення позивача;

поновити позивача на посаді заступника начальника відділу реагування патрульної поліції Криворізького районного управління поліції;

Оскільки позовна вимога: стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу є похідною від зазначених вище позовних вимог, то суд також відмовляє у її задоволенні.

Щодо позовної вимоги - стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 34 086,58 грн., то суд зазначає наступне.

Судом під час розгляду справи встановлено, що у наказі відповідача від 05.03.2022 року № 249о/c «по особовому складу» міститься інформація про невикористану позивачем частину відпустки у 2022 році: 5 діб основної відпустки та 2 доби - додаткової відпустки.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач на момент звільнення з органів поліції мав невикористану відпустку - 41 день за 2021 рік, що підтверджується довідкою відповідача від 06.09.2022 року № 20/13-1644, яка міститься у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 ст. 93 цього Закону.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік і на відпустки (основні й додаткові), що не були використані в попередні роки, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП Україниі Закону України «Про відпустки».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 (адміністративне провадження № К/9901/13369/20) http://reyestr.court.gov.ua/Review/94237142.

Згідно вимог пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджений наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Згідно довідки відповідача від 12.08.2022 року № 2074, яка надана на запит суду, розмір місячного грошового забезпечення позивача станом на момент звільнення становить 10 692 грн.; одноденний розмір грошового забезпечення позивача станом на момент звільнення становить 356,40 грн. (без виключення податків та зборів).

Кількість днів невикористаної відпустки позивача на момент звільнення становить - 41 день за 2021 рік.

Розмір компенсації за невикористані відпуски позивача становить 14 612,40 грн. (356,40 грн. х 41 день).

Таким чином, дана позовна вимога підлягає задоволенню лише у розмірі 14 612,40 грн.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Стосовно інших доводів сторін, які викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Щодо строку звернення з позовом до суду.

Предметом позову є відносини публічної служби звільнення з публічної служби.

А тому строк звернення з позовом до суду становить один місяць згідно вимог ч.5 ст. 122 КАС України, який обчислюється з моменту коли позивач довідався про порушення своїх прав та законних інтересів або повинен був довідатися про порушення своїх прав та законних інтересів.

Згідно пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору у справах про звільнення з публічної служби у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідачем не надано суду доказів вручення позивачу копії оскаржувананого наказу від 05.01.2022 року № 14к «Про притягнення до дисциалінарної відповідльності окремих поліцейських ГУПН» або трудової книжки.

Позивач у позовній заяві не зазначає строк ознайомлення з оскаржуваними наказами.

Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів вручення позивачу копії оскаржуваних наказів або трудової книжки, то суд не може дійти до однозначно та беззаперечного висновку про початок відліку дати початку відліку строку звернення з позовом до суду для позивача, а тому суд вважає, що позивач не пропустив строк для оскарження спірних наказів позивача.

Згідно рішень Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8/рп-2013 та від 15.10.2013 року № 9/рп-2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат; у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, позивач не пропустив строк звернення з даним позовом до суду, а тому підстав для поновлення позивачу строку звернення з позовом до суду немає.

У відповідності до частини 3 статті 139 КАС України підлягають розподілу судові витрати.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпуску - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 14 612,40 грн. (сума вказана без урахування податків та зборів).

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 496,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 вересня 2022 року.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили

Суддя С.В. Златін