Ухвала суду № 106223159, 14.09.2022, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8519/22

Провадження№ 2/522/4100/22

У Х В А Л А

14вересня2022року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», державний реєстратор Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимир Олександрович, про визнання договорів недійсними, скасування рішення державного реєстратора.

Ухвалою суду від 14.07.2022 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 13.09.2022.

У підготовчому засіданні 13.09.2022 розгляд справи відкладено на 29.11.2022.

До суду 13.09.2022 надійшла заява представника ОСОБА_1 Заяць Костянтина Вікторовича про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебуває на службі у ЗСУ, а адвокат Заяць К.В. знаходиться поза межами території України. Вказує, що відмова у задоволенні клопотання є грубим порушенням права на доступ до суду.

Заяву передано судді наступного робочого дня 14.09.2022.

За приписами частини 7 статті 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.

На підставі ч. 8 ст. 212 ЦПК України у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається судом, що розглядає цивільну справу.

При цьому, виключний перелік випадків, у яких суд може постановити ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, законом не визначений, в зв`язку з чим необхідність проведення судового засідання в режимі відеоконференції визначається у кожному окремому випадку, з урахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень учасників справи, які за станом здоров`я чи з інших незалежних від цих осіб причин не можуть бути присутніми у засіданні суду, а їх участь є обов`язковою.

Призначення судового засідання у режимі відеоконференції має здійснюватися у виключних випадках, коли за об`єктивнихпричин учасник судового процесу позбавлений можливості брати участь у засіданні, а його участь є необхідною для встановлення всіх обставин справи.

На переконання суду, наразі відсутні підстави для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, враховуючи не наведення обставин обов`язкової присутності представника заявника в судовому засіданні. Зазначення про те, що участь представника відповідача у судових засідання є необхідною та доцільною є загальним формулюванням, без визначення необхідності бути присутнім.

Представник відповідача має право подати відзив, в подальшому заперечення на відповідь на відзив та крім заяв по суті справи, також інші заяви, передбачені ЦПК України в межах строків встановлених законом та судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право надоступ досуду,закріплене у6§ 1Конвенції,не єабсолютним:воно можебути підданедопустимим обмеженням,оскільки вимагаєза своєюприродою державногорегулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Тому, відмова у проведення судових засідань в режимі відеоконференції не є порушенням права на доступ до суду, з урахуванням вищевикладеного.

Крім того, пункт 2 ст. 212 ЦПК України передбачає, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Ознайомившись із поданим клопотанням про проведення засідання в режимі відеоконференції судом встановлено, що воно не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки представником відповідачів не надано доказів направлення заяви іншим учасникам справи.

За таких обставин, враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, про те, що дане клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 49, 120, 212, 258-260 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволеннізаяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про проведення судових засідань в режимі відеоконференції відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються в апеляційну скаргу на рішення суду.

Суддя В.Я.Бондар