Постанова № 10619481, 28.07.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.07.2010 р.                                                             справа №41/107пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Запорощенка М.Д.

суддівВолкова Р.В. , Новікової Р.Г.

за участю представників сторін: від позивача:Сьомка О.А. за дов. № 08/91 від 18.05.10р. від відповідачів:1. Головченко О.І. за дов. № 01/13-909 від 13.03.10р.

2. Головченко О.І. за дов. № 01/13-910 від 13.03.10р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДонецької міської ради, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від21.06.2010 року по справі№41/107пд (Гончаров С.А.) за позовомВідкритого акціонерного товариства "Конструкція", м. Донецьк до1. Донецької міської ради, м. Донецьк 2. Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк провизнання права постійного користування землею; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.02.2009р. ; визнання недійсним договору користування від 20.04.07р. В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду Донецької області від 21.06.2010р. у справі № 41/107пд позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Конструкція” до Донецької міської ради та Виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання права постійного користування землею згідно виданого 22 червня 1976 року акту на право користування землею, про що записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 78 22 червня 1976 року; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки між Донецькою міською радою та ВАТ „Конструкція” від 18.02.2009 року; визнання недійсним з моменту укладення договору користування між Виконавчим комітетом Донецької міської ради та ВАТ „Конструкція” від 20.04.2007 року –задоволені. Визнано за Відкритим акціонерним товариством „Конструкція” (83058, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 6а, ЄДРПОУ 01412259) право постійного користування землею згідно виданого 22 червня 1976 року акту на право користування землею, про що записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 78 22 червня 1976 року. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки, укладений 18.02.2009 року між Донецькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція”. Визнано недійсним з моменту укладення договір користування, укладений 20.04.2007 року між Донецькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція”. Рішення суду в частині визнання права постійного користування земельною ділянкою мотивоване тим, що позивач, з веденням в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 р., право постійного користування землею не втратив, по-друге у позивача відсутній обов’язок переоформляти це право на право оренди. Суд зазначив , що позивач набув право постійного користування земельною ділянкою до введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 року. В частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.02.09р. , рішення суду мотивоване тим , що належним землекористувачем земельної ділянки, яка передана в оренду позивачу за спірним договором є Відкрите акціонерне товариство „Конструкція”, а також наявністю помилки позивача при укладанні спірного договору та порушення порядку укладання спірного договору .

Стосовно позовних вимог щодо визнання недійсним з моменту укладення договору користування від 20.04.2007 року, рішення суду обґрунтоване відсутністю у спірному договорі низки істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, а також порушення при укладанні наведеного договору статей 6, 17, 19 Закону України “Про оренду землі” щодо строку дії договору, передачі об’єкту оренди за актом приймання-передачі та підстав набуття права оренди земельної ділянки.

Відповідач, Донецька міська рада м. Донецьк, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Донецької області звернулась з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам чинного законодавства України, винесено за неповним з’ясуванням обставин справи, що мали значення для вирішення справи.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те , що суд не звернув уваги на відсутність предмету спору між сторонами , оскільки позивач не надав доказів офіційної відмови у наданні у постійне користування земельної ділянки. Крім того , зауважує , що позивач не відноситься до жодної визначеної ст. 92 Земельного кодексу України категорії , які мають право на постійне користування земельною ділянкою.

При цьому , скаржник вважає , що зобов’язання Донецької міської ради надати земельні ділянки у постійне користування на підставі існування нерухомого майна та лише акту постійного користування 1976року , виданого Донецькому металургійному заводу, буде суперечити вимогам ст.ст. 123,124,151 Земельного кодексу України.

До того ж , посилається на те , що позивачем не набуто право користування у спосіб та у порядку, передбаченому законодавством України, чинне законодавство не передбачає надання в оренду земельних ділянок на підставі рішення суду без розроблення такого проекту. Крім того , зауважує на тому , що Рада , як колегіальний орган , в особі депутатів, фактично не здійснила жодної дії та не видала жодного документу, які б свідчили про її волевиявлення щодо надання позивачу земельних ділянок у постійне користування.

Окрім вищезазначеного , заявник апеляційної скарги також посилається на те , що суд першої інстанції визнав недійсним договір користування від 20.04.07р. як укладеного між позивачем та Донецькою міською радою в той час , коли такий договір був кладений позивачем з виконавчим комітетом Донецької міської ради , що є окремими юридичними особами. Крім того , вважає , що , стосовно вимоги про визнання договору користування від 20.04.07р., сплив строк позовної давності , що є підставою для відмови у позові.

Також , скаржник звертає увагу апеляційного суду на те , що судом першої інстанції не було враховано той факт , що площа земельної ділянки за договорами оренди становить 9,9855га , а по акту постійного користування –15,71га.

Вважає , що у порушення ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України позивачем поєднані в одній позовній заяві декілька вимог , що випливають , зокрема , з різних договорів.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні повністю підтримує заявлені в апеляційній скарзі вимоги та доводи.

Позивач , Відкрите акціонерне товариство «Конструкція»м. Донецьк у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 27.07.2010р. заперечує проти доводів скаржника та вважає їх необґрунтованими. Просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

22.06.1976 року Донецькому заводу Металоконструкцій видано Акт на право користування землею. У постійне користування згідно акту відведено 15,71 гектарів землі. Наведене землекористування записано в державну книгу реєстрації земле користувань 22.06.1976 року за № 78.

Наказом № 2 від 05.01.1994р. Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт створено на базі Донецького заводу Металевих конструкцій Відкрите акціонерне товариства „Конструкція”, яке зареєстровано 04.02.1994р.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, зареєстрованого рішенням виконавчим комітетом Ленінської районної ради м. Донецька № 95/1 від 05.02.2003 року, Відкрите акціонерне товариство „Конструкція” засновано відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” від 15.03.1993 року і рішення Донецького регіонального фонду державного майна України від 03.08.1994 року № 3084 шляхом перетворення державного підприємства Донецький завод металевих конструкцій у відкрите акціонерне товариство.

Згідно п. 4.1. Статуту позивача, засновником Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, є держава в особі Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт

До статутного фонду ВАТ „Конструкція” за актом передачі державного майна від 15.04.1998р., Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт передано до статутного фонду позивача об’єкти нерухомості (будівлі та споруди), розташовані у м. Донецьк по вул. Лівобережній.

Листом від 07.09.2006 року № 01/20-1834 головою Ленінської районної у м. Донецьку ради запропоновано позивачу оформити правовстановлюючі документи на земельні ділянки загальною площею 105379 кв.м., розташовані по вул. Лівобережній, 6-а та 6-б, забезпечити завершення оформлення договорів оренди на користування земельними ділянками до 01.11.2006 року.

20.04.2007 року між Донецькою міською радою та ВАТ „Конструкція” був укладений договір користування № 9/350 (№ 134/07), відповідно до умов якого виконком зобов’язуєтся надати земельну ділянку площею 0,1840 га по вул. Лівобережній, 6б в користування, а користувач зобов’язується сплачувати передбачені договором кошти, звернутися до виконкому міськради з клопотанням про надання цієї земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 2.2. Договору на земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомого майна –гараж, майстерня, будівля , що належать позивачу.

За приписами п. 2.3. Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 583404,9 грн.

Згідно п. 3.1. даного Договору термін дії договору складає строк з дня реєстрації головним економічним управлінням міськради даного договору на користування земельною ділянкою до моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 4.1. Договору користування від 20.04.2007 року, плата за земельну ділянку за договором встановлюється відповідно до рішення міськради від 26.05.2006 року № 2/37 „Про орендну плату за землю в м. Донецьку”, що складає 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки, і вноситься користувачем в грошовому вигляді у розмірі 8751,07 грн. на рік на рахунок місцевого бюджету Ленінського району м. Донецька щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, починаючи з дня реєстрації цього договору. Відповідальність за несплату орендної плати передбачена пунктом 4.2. договору.

Положеннями п.п. 5.1., 5.2. Договору земельна ділянка використовується для земель промисловості, цільове призначення земельної ділянки –гараж, майстерня, будівля.

Договір користування від 20.04.2007 року зареєстрований у головному економічному управлінні Донецької міської ради, про що у книзі реєстрації договорів вчинено запис від 20.04.2007 року за № 9/350.

Рішенням Донецької міської ради від 21.11.2008 року № 25/271 позивачу затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 9,8015 га для експлуатації існуючих будівель та споруд по вулиці Лівобережній, 6а у Ленінському районі, позивачу передано наведену земельну ділянку в оренду строком на 5 років.

Актом від 30.11.2008 року перенесення меж земельної ділянки на місцевість ВАТ „Конструкція” для експлуатації існуючих будівель та споруд заводу по вул. Лівобережній, 6а у Ленінському районі м. Донецька було встановлено в натурі межі наведеної земельної ділянки площею 9,8015 га.

18.02.2009 року між Донецькою міською радою (орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція” (орендарем), на підставі, зокрема, рішення Донецької міської ради від 21.11.2008 року № 25/271, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1410137700:00:026:0235) для експлуатації існуючих будівель та споруд, яка знаходиться на території Ленінського району м. Донецька по вул. Лівобережній, 6а.

За умовами Договору , зокрема п. 2 , в оренду передається земельна ділянка загальною площею 98015 кв.м.

Відповідно до п. 3 Договору на земельній ділянці розміщені об’єкти нерухомого майна, які належать орендарю на праві власності (стан задовільний), залізнична колія (стан задовільний), а також об’єкти інфраструктури: лінії електричних мереж, телефонні мережі .

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за умовами п. 4 Договору становить 43806706,35 грн. у відповідності з довідкою № Ю-2694/2009 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданою 14.01.2009 року управлінням Держкомзему у м. Донецьку Донецької області.

Строк дії Договору встановлений п. 7 до 21.11.2013 року .

Пунктом 8 договору оренди земельної ділянки визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3,0 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в становить 1314201,19 грн. на рік. Згідно п. 10 договору, орендна плата вноситься на бюджетний рахунок місцевого бюджету Ленінського району м. Донецька рівними частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Як вбачається з вищенаведеного , перетворення Донецького заводу Металевих конструкцій у Відкрите акціонерне товариства „Конструкція” було здійснено шляхом приватизації на виконання державної програми про роздержавлення економіки.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

За приписами п. 2 зазначеного Указу, засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

Згідно п. 4.1. Статуту позивача, засновником Відкритого акціонерного товариства „Конструкція”, є держава в особі Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт

З акту передачі державного майна до статутного фонду ВАТ „Конструкція” від 15.04.1998р., вбачається , що Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт передано до статутного фонду позивача об’єкти нерухомості (будівлі та споруди), розташовані у м. Донецьк по вул. Лівобережній.

Пунктом 6 Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств”, Кабінету Міністрів України запропоновано затвердити Положення про порядок корпоратизації підприємств.

У виконання п. 6 Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств”, постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. N508 було затверджено Положення про порядок корпоратизації підприємств , відповідно до п. 15 якого з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те , що внаслідок організаційно–правових перетворень та передачі до статутного фонду ВАТ „Конструкція” об’єктів нерухомого майна до позивача перейшло право власності, зокрема, на всі будівлі і споруди корпоратизованого підприємства - Донецького заводу Металоконструкцій, що знаходились на земельній ділянці площею 15,71 га, щодо якої останньому був виданий акт на право користування землею від 22.06.1976 р.

Позивач, набув право власності на об’єкти нерухомості, що знаходяться на вказаній земельній ділянці, в порядку правонаступництва.

Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання за Відкритим акціонерним товариством „Конструкція” права постійного користування землею згідно виданого 22 червня 1976 року акту на право користування землею, суд першої інстанції правомірно застосував положення та приписи законодавства , що діяли на момент перетворення Донецького заводу Металевих конструкцій у Відкрите акціонерне товариства „Конструкція”.

Так, згідно до ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., чинного на час наведених вище перетворень (1994-1999 р.), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Як про це вірно зазначено судом першої інстанції , дані норми встановлюють незмінність умов (підстав) користування землею у випадку набуття у власність об’єктів нерухомості.

Відповідно до п. 5. ПостановиВерховної Ради Української РСР „Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР” від 18 грудня 1990 року, громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

До того ж , слід зазначити , що частиною 3 ст. 415 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004р. передбачено, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі.

Таким чином, судова колегія , з врахуванням вищенаведеного , також як і суд першої інстанції вважає , що позивач має право користуватись земельними ділянками, на яких знаходяться належні йому об’єкти нерухомості, на тих само правових підставах, що і попередній власник цих об’єктів, тобто на праві постійного користування.

Також, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України висловлену в ухвалі від 19.03.2008 р. , судова колегія вважає помилковим посилання відповідачів на не оформлення позивачем права постійного користування землею , оскільки саме ця обставина не може бути підставою для відмови у захисті цього права, яке належить позивачу.

Щодо посилань скаржника на те , що позивач не відноситься до жодної, визначеної ст. 92 Земельного кодексу України категорії , які мають право на постійне користування земельною ділянкою , судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Як вбачається з вищенаведеної статті , позивач не відноситься до кола осіб, яким земля надається на праві постійного користування. Однак, як про це вірно було позначено судом першої інстанції та встановлено під час апеляційного провадження , позивач набув таке право до введення в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 року.

Положення цього кодексу, в тому числі і ст. 92, не мають зворотної сили у часі, що встановлено рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками). Більш того, у цьому рішенні Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституцій України (є не конституційним) пункт 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України щодо зобов’язання громадян і юридичних осіб переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Правові позиції, викладені у згаданому рішенні Конституційного Суду України, дають всі підстави вважати: по-перше, що позивач, з веденням в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 р., право постійного користування землею не втратив, по-друге у позивача відсутній обов’язок переоформляти це право на право оренди, на чому наполягає відповідач. У відповідності до ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України” рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.

З урахуванням вищенаведеного , судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання права постійного користування.

Як вбачається з матеріалів справи , позивач звернувся до суду також з вимогою про визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки, укладений 18.02.2009 року між Донецькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція”.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те , що спірний договір укладено ним помилково, оскільки на момент укладання договору він помилявся відносно наявності у нього прав на цю земельну ділянку.

Згідно з положеннями ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

За приписами Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р., під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи

інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Як про це стверджує позивач та з цим погодився суд першої інстанції , при відсутності помилки відносно наявності у позивача права постійного користування земельною ділянкою, він би не укладав спірний договір оренди.

Таким чином , з огляду на встановлену судом в ході розгляду спору та підтверджену під час апеляційного провадження , наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою, а також його неперервність з моменту виникнення і до цього часу, включаючи момент укладання спірного договору оренди, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності при укладанні договору помилки позивача стосовно природи орендних відносин, прав та обов'язків сторін у відносинах оренди землі, що має істотне значення.

При цьому, судова колегія вважає необхідним зазначити , що частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до п. 10 наведеної статті 123 (у редакції Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VI, що діяла на момент прийняття радою рішення), рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що належним землекористувачем земельної ділянки, яка передана в оренду позивачу за спірним договором є Відкрите акціонерне товариство „Конструкція”.

При цьому , рішення Донецької міської ради від 21.11.2008 року № 25/271 не містить положень про вилучення земельної ділянки з постійного землекористування, а обставини укладання спірного договору свідчать, що питання вилучення земельної ділянки з постійного землекористування (за наявності обставин які цілком очевидно підтверджують наявність такого користування, зокрема Акту на право користування землею від 22.06.1976 року) в ході укладання договору ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 не розглядались.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про оренду землі” порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою, зокрема, для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Так , згідно ст. 6 Закону України „Про оренду землі” орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як про це вже було позначено вище та вірно встановлено судом першої інстанції , порядок передачі земельної ділянки в оренду передбачає її обов’язкове вилучення у землекористувача, таке вилучення провадиться рішенням про надання земельної ділянки у користування, чого не було зроблено відповідачем-1 при прийнятті рішення від 21.11.2008 року № 25/271. В зв’язку з чим , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення порядку передачі земельних ділянок в оренду, передбачених Земельним кодексом України.

Таким чином , встановлена судом першої інстанції та підтверджена під час апеляційного провадження наявність помилки позивача при укладанні спірного договору та порушення порядку укладання спірного договору , дає підстави судовій колегії вважати

вимоги позивача в цій частині обґрунтованими , а рішення суду щодо їх задоволення –законним .

Крім того , позивачем було заявлено вимогу про визнання недійсним з моменту укладення договір користування, укладений 20.04.2007 року між Виконавчим комітетом Донецької міської ради та Відкритим акціонерним товариством „Конструкція”.

З врахуванням приписів ст.ст. 1,13 Закону України “Про оренду землі” та положень означеного договору , суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правової природи даного договору , а саме що спірний договір є саме договором оренди землі, оскільки регулює строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, а тому до цього договору в повній мірі застосовні положення Закону України “Про оренду землі” та іншого законодавства, яке регулює земельні відносини в Україні.

Так , приписами ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину , зокрема те , що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Як про це вже було позначено в описовій частині постанови , пунктом 3.1. договору користування від 20.04.2007 року визначено, що термін його дії складає строк з дня реєстрації головним економічним управлінням міськради даного договору на користування земельною ділянкою до моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України “Про оренду землі” та ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Суд першої інстанції вірно встановив , що наведеним пунктом договору не визначено обмеження щодо строку дії договору оренди, який, згідно наведених положень законодавства, не може перевищувати 50 років та , в порушення ст. 19 Закону України “Про оренду землі” та ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України, спірний договір має ознаки безстрокового договору.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Проаналізувавши текст та умови спірного договору , судова колегія дійшла такого ж висновку, як і суд першої інстанції щодо відсутності у договорі користування від 20.04.2007 року за №9/350 (№ 134/07) таких істотних умов договору оренди землі як: умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе

ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.

Крім того , як це вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного провадження , в порушення ст. 17 Закону України “Про оренду землі” сторонами не було складено акту приймання-передачі земельної ділянки, наданої позивачу в оренду згідно з наведеним договором. Документів, які б підтверджували складання такого акту, до матеріалів справи не надано.

Судова колегія погоджується з твердженням скаржника про те , що відповідно до норм чинного законодавства , передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування , що є його виключною компетенцією та за проектом відведення.

Однак , як суду першої так і апеляційної інстанції , не було надано доказів прийняття Донецькою міською радою будь-якого рішення щодо надання позивачу у користування земельної ділянки площею 0,1840 га по вул. Лівобережній, 6б в м. Донецьку, щодо якої укладено спірний договір користування. Зазначене рішення, як і рішення про затвердження проекту землеустрою щодо такої земельної ділянки до матеріалів справи не долучено.

Таким чином , з урахуванням наведених обставин, та згідно наведених приписів ч. 2 ст. 15 Закону України “Про оренду землі”, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо достатньої наявності підстав для визнання спірного договору недійсним.

З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, судова колегія вважає вимоги позивача про визнання недійсним з моменту укладення договору користування між Виконавчим комітетом Донецької міської ради та ВАТ „Конструкція” від 20.04.2007 року обґрунтованими , а рішення суду першої інстанції в цій частині –законним.

Посилання скаржника на сплив строку позовної давності щодо договору користування від 20.04.2007р. судова колегія вважає необґрунтованими , та вважає необхідним зазначити , що скаржником або іншою стороною у справи клопотання щодо застосування в цій частині встановленого Законом строку позовної давності не заявлялось, ствердження апелянта з цього приводу жодним чином матеріалами справи не підтверджені, а відповідно до ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги , що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Стосовно посилань скаржника на те , що суд першої інстанції визнав недійсним договір користування від 20.04.07р. як укладеного між позивачем та Донецькою міською радою в той час , коли такий договір був укладений позивачем з виконавчим комітетом Донецької міської ради , що є окремими юридичними особами, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Дана невідповідність обставинам справи була допущена судом першої інстанції лише в резолютивній частині оскарженого рішення , при тому , що на протязі всього тексту рішення висновки суду, в цій частині позовних вимог , стосуються безпосередньо Виконавчого комітету Донецької міської ради .

До того ж , слід зауважити , що Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.07.10р. у справі № 41/107пд було виправлено дану помилку , що не суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України , зокрема ст. 89 .

Крім того , судова колегія вважає необґрунтованими також посилання скаржника на неправомірне поєднання позивачем в одній позовній заяві декілька вимог , оскільки всі заявлені позивачем вимоги стосується одного предмету спору , а саме земельної ділянки на якій розташовані об’єкти права власності позивача та яка за висновками суду першої та апеляційної інстанції належить позивачу на праві постійного користування.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду не підлягає скасуванню, так як відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Донецької міської ради м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 21.06.2010р. у справі № 41/107пд –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.06.2010р. у справі № 41/107пд –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Повний текст постанови підписаний 28.07.10р.

Головуючий          М.Д. Запорощенко

Судді:          Р.В. Волков

          Р.Г. Новікова