Постанова № 10618158, 27.05.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2010 року Справа № 7/221-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Стуковенковій О.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 18.05.2010 року:

позивача: Санжара О.О.- предст., дов. від 16.11.2009 року

відповідачів: 1. Конарева С.К.- предст., дов.№4/11-494 від 31.12.2009 року

2. Гордієнко Т.О.- предст., дов. від 18.05.2009 року

Рязанцев С.В.- предст., дов. від 18.05.2009 року

третіх осіб: 1. Не явився

2. Буря К.М.- предст., дов.№1 від 21.01.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми “Резерв” (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010р. у справі №7/221-09

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми “Дніпронафта” (м. Дніпропетровськ)

до:1. Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми “Резерв” (м. Дніпропетровськ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: КП „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” (м. Дніпропетровськ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий альянс „Манхеттен” (м. Дніпропетровськ)

про: визнання недійсним рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2010 року по справі №7/221-09 (суддя Коваль Л.А.) був частково задоволений позов товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми “Дніпронафта” (м. Дніпропетровськ)до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) і товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми “Резерв” (м. Дніпропетровськ) про визнання недійсним і скасування рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №202 від 19.01.2006р. “Про оформлення права власності ТОВ комерційно-виробничій фірмі “Резерв” на об’єкт нерухомого майна за адресою: вул. Леніна, 22” та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії: ЯЯЯ №695350 від 25.01.2006р., виданого ТОВ комерційно-виробничій фірмі “Резерв” виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. В решті позовних вимог відмовлено. З відповідача-2 на користь позивача стягнуто 85 грн. витрат на оплату державного мита і 236 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Позивачу також повернуто зайво сплачене державне мито у сумі 85 грн.

Відповідач-2 –товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма “Резерв” (м. Дніпропетровськ), не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 року у справі №7/221-09 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову та віднести судові витрати на позивача. Відповідач вважає, що висновок суду про належність об’єкта нерухомого майна на праві спільної власності позивачу і відповідачу-2 на підставі договорів про участь в пайовому будівництві №1-ДУ від 03.08.98р., довгострокового договору №1 від 27.11.98р. і договору уступки вимоги від 27.07.01р. зроблений з порушенням норм ст.ст. 151, 153, 430-432 ЦК Української РСР і ст. 638 ЦК України. Зі змісту цих статей вбачається, що підставою виникнення відносин сумісної діяльності та подальшого виникнення права спільної власності) є виключно договір, який містить згоду сторін з усіх істотних умов, що необхідні згідно законодавства та досягнутої між ними домовленості. Договори про участь в пайовому будівництві та довгостроковий договір не містять згоди сторін із всіх передбачених законом та домовленістю суттєвих умов, а отже, висновок суду про існування між учасниками відносин сумісної діяльності і наявність підстав наступного виникнення права спільної власності є безпідставним. На думку скаржника не відповідають нормам ст.ст. 182, 331, 620, 876 ЦК України і висновок господарського суду про виникнення у ТОВ КВФ “Резерв” і ТОВ ВФ “Дніпронафта” спільної часткової власності на будівлю ділового центру у м. Дніпропетровську по вул. Леніна, 22, з огляду на те, що будівля ділового центру у м. Дніпропетровську збудована в результаті виконання робіт будівельного підряду. Відповідно ст. 876 ЦК України власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовнику є підрядник. Таким чином, ні позивач, ні відповідач-2 не були власниками цього об’єкту в цілому або його частин. Відповідач-2 посилається на ч. 2 ст. 331 ЦК України, за якою право власності на новостворене нерухоме майно... виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації –з моменту його прийняття до експлуатації. Крім того, ст. 182 ЦК України і ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” передбачена обов’язкова реєстрація прав на об’єкти нерухомого майна. Після прийняття об’єкта в експлуатацію право власності на будівлю за ТОВ ВФ “Дніпронафта” зареєстровано не було, тому це право взагалі не виникло. Умовами договорів не передбачалося безпосереднє виникнення у ТОВ ВФ „Дніпронафта” права власності на будівлю (її частину), а вказувалося лише про подальшу передачу вказаному підприємству після завершення будівництва адміністративних приміщень в будівлі ділового центру у м. Дніпропетровську по вул. Леніна, 22. Площа та характеристики цих приміщень сторонами не погоджувалися, в тексті договору такі дані відсутні. Акт приймання-передавання об’єкту сторонами не підписувався, оскільки не було досягнуто згоди на його оформлення, тому у виконкому не було підстав оформлення права спільної власності на будівлю ділового центру. Крім того, заявник посилається на те, що умовами договору передбачалося передача не будівлі в цілому, а лише внутрішніх обсягів. За договорами сторони погодилися про оформлення права власності на будівлю в цілому саме за ТОВ КВФ „Резерв” з обов’язком наступної передачі адміністративних приміщень на користь позивача. Лише після оформлення права власності в цілому за відповідачем-2 позивач мав права вимагати передачі його адміністративних приміщень за умови погодження їх технічних характеристик. Такої вимоги позивач не заявляв. Відповідач-2 вважає, що у позивача виникло не право власності на будівлю, а лише право отримати у власність адміністративні приміщення, а правовідносини сторін є зобов’язальними, які припинилися внаслідок передачі речі третій особі –Циковій О.А. за договором від 04.05.2007 року.

Відповідач-2 також зазначає про порушення судом при прийнятті судового рішення норм процесуального права –не задоволення клопотання про залучення Цикової О.А. до участі у справі, відмову у призначенні комплексної почеркознавчої і технічної експертизи, відхилення клопотання про зупинення провадження у справі, що призвело до прийняття неправомірного рішення, а також позбавило відповідач-2 права на подання додаткових доказів по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма „Дніпронафта” –позивач –у відзиву на апеляційну скаргу і представники позивача у судовому засіданні зазначили, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Судом правомірно були встановлені обставини майнової участі позивача у будівництві і надана оцінка договорам, укладеним між сторонами, внаслідок чого виникла спільна власність на створений об’єкт будівництва. Такі висновки суду відповідають приписам ст.1134 ЦК України. Укладені між сторонами договори відповідали вимогам глави 38 ЦК УРСР „Сумісна діяльність”, а сторони досягли згоди з усіх істотних умов, які були необхідні для виконання укладених договорів –щодо предмету та мети сумісної діяльності, порядку ведення спільних справ (які прийняв відповідач-2 шляхом технічного нагляду за будівництвом, вирішення фінансових питань, завершенню будівництва, тощо). Кошти позивача використовувалися відповідачем-2 за їх цільовим призначенням –для здійснення будівництва. Сторони також досягли згоди щодо умов використання результатів сумісної діяльності –будівля ділового центру після введення її в експлуатацію та підписання акту державної приймальної комісії мала бути за актом прийому-передачі передана позивачу у власність, що повністю відповідає п.6 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Укладення договору з посиланням на літери приміщень та їх площу не було можливим, оскільки обмір приміщення та їх літерація здійснюється тільки при виготовленні технічної документації на об’єкт будівництва, яка складається після завершення будівництва. Крім того, позивач вважає, що відповідач-2 був зобов’язаний надати третій особі договори про сумісну діяльність, які є підставою для оформлення права спільної власності. Невиконання цих вимог призвело до невідповідності рішення виконкому та виданого на підставі цього рішення свідоцтва вимогам законодавства. Факт відсутності акту приймання-передачі не впливає на наявність у позивача права власності на об’єкт сумісної діяльності.

Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради –відповідач-1 –у відзиві на апеляційну скаргу і представник відповідача-1 у судовому засіданні пояснив, що спірне рішення ним приймалося відповідно до ст.331 ЦК України, тому порушення закону у його діях відсутні.

Розпорядженням заступника голови суду №114 від 11.03.2010 року у зв’язку з хворобою судді Лотоцької Л.О. справа була передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Бахмат Р.М., Швець В.В.

Розпорядженням заступника голови суду №178 від 01.04.2010 року у зв’язку з виходом з лікарняного судді Лотоцької Л.О. справа була передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2010 року було задоволено клопотання відповідача-2 про допуск до зали судового засідання представників засобів масової інформації та надання дозволу на проведення відео - та звукозапису судових засідань по справі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2010 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 залучено КП „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”, якого зобов’язувалося надати в судове засідання інвентаризаційну справу на об’єкт нерухомості по вул. Леніна, 22 (Леніна, 20 –готель „Європейський”).

Зазначена інвентаризаційна справа була надана третьою особою в судове засідання і оглянута судовою колегією. З необхідних документів інвентаризаційної справи були зняті копії і залучені до матеріалів справи №7/221-09.

У судовому засіданні представник третьої особи-1 зазначив, що реєстрація права власності на об’єкт нерухомості за відповідачем-2 була проведена на підставі оспорюваного рішення виконкому Дніпропетровської міської ради і свідоцтва про право власності.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2010 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий альянс „Манхеттен”. Представник третьої особи-2, за яким станом на день прийняття судового рішення був зареєстрований спірний об’єкт нерухомості, відзив на апеляційну скаргу не надав і в судовому засіданні пояснив, що вважає прийняте судове рішення законним і обґрунтованим.

17.05.2010 року від представника КП „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” надійшло клопотання про розгляд справи без участі КП ДМБТІ, яке задоволено судом.

В процесі перегляду справи в апеляційному порядку представники сторін неодноразово надавали письмові пояснення по суті спору та документи, які залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.00 27 травня 2010 року.

Вислухавши представників сторін і третіх осіб, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що роглядаючи дану справу місцевий господарський суд правомірно встановив обставини, які передували прийняттю спірного рішення і видачі свідоцтва про право власності. Так 03.08.1998 року товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма (ТОВ КВФ) "Резерв" (м. Дніпропетровськ) і товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма (ТОВ ВФ) "Дніпронафта" (м. Дніпропетровськ) підписали договір №1-ДУ про участь в дольовому будівництві, за умовами якого ТОВ КВФ "Резерв" (відповідач-2) приймає ТОВ ВФ "Дніпронафта" (позивача) в дольове будівництво на адміністративні приміщення, розташовані в будівлі ділового центру за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 20. Планове закінчення будівництва та здача будинку в експлуатацію: квітень 1999 року.

Відповідно до п.2 наведеного договору по закінченні будівництва приміщень та здачі їх в експлуатацію відповідач-2 зобов’язався передати позивачу у власність зазначені приміщення протягом 10 днів, надати всі необхідні документи на ці приміщення, а також сприяти останньому в оформленні права власності на них. За договором попередня базисна вартість приміщень становить 1846360,00 грн. Остаточна ціна будівництва визначається після його закінчення шляхом розрахунку фактичної вартості будівництва з урахуванням коефіцієнта інфляції (п. 3 договору). У разі, якщо сума коштів, перерахованих ТОВ ВФ "Дніпронафта" в рахунок дольового будівництва, буде перевищувати фактичну вартість будівництва, ТОВ КВФ "Резерв" зобов’язувалося повернути на розрахунковий рахунок ТОВ ВФ „Дніпронафта” суму переплати протягом 20 днів (п.5 договору).

Згідно п.6 договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами договору своїх зобов’язань.

Протягом 1998-2004 років позивачем з посиланням на дольову участь у будівництві згідно договору №1-ДУ від 03.08.98 року перераховувалися на рахунок відповідача-2 грошові кошти, про що свідчать додані до матеріалів справи копії платіжних доручень (т.1 а.с. 72-151, т.2 а.с. 1-47), акт звірки взаєморозрахунків, складений позивачем та відповідачем-2 станом на 07.04.1999 року (т.1 а.с. 19), акти від 29.12.2001 року та від 20.10.2002 року, складені комісійно представниками позивача та відповідача-2 (т.1 а.с. 20-23).

27.11.1998 року товариством з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничою фірмою "Резерв" (виконавець) і товариством з обмеженою відповідальністю комерційним банком "Земельний Капітал" (замовник) був підписаний довгостроковий договір №1. За умовами цього договору його сторони на дольових засадах здійснюють будівництво адміністративних приміщень, розташованих в будівлі ділового центру за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 20, які будуть входити в склад основних фондів замовника та виконавця. Планове закінчення будівництва: грудень 2001 року (розділ І договору викладений в редакції додаткової угоди №3 від 28.02.2001 року).

За вказаним договором товариство з обмеженою відповідальністю комерційний банк "Земельний Капітал" зобов’язалося за рахунок власних коштів з метою участі у дольовому будівництві внести разовий внесок у сумі 1685000,00 грн. Зазначені грошові кошти були перераховані відповідачу-2 платіжним дорученням №1497 від 30.11.1998р. (т.2 а.с. 61). На відповідача-2 договором покладені обов’язки в повному обсязі виконувати свої функції в частині фінансування будівництва будівлі ділового центру до введення його в експлуатацію, ведення технічного нагляду за будівництвом, здійснення контролю за оформленням актів виконаних обсягів робіт, забезпечення комплектацією будівництва матеріалами та обладнанням, вирішення всіх фінансових питань, що виникають у ході будівництва, оформлення акту введення в експлуатацію тощо. Після підписання акту державної комісії відповідач-2 зобов'язався протягом одного місяця передати комерційному банку "Земельний Капітал" у власність адміністративні приміщення, пропорційно внесеним грошовим коштам з урахуванням приміщень загального користування та поповерхового розташування корисної площі. Передача повинна бути оформлена у встановленому законодавством порядку з відповідною реєстрацією прав власності.

27.07.2001 року товариство з обмеженою відповідальністю комерційний банк "Земельний Капітал", як первісний кредитор, товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Дніпронафта", як новий кредитор, та товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Резерв", як боржник, уклали договір уступки вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе його права та обов’язки за договором №1 від 27.11.1998 року та додатковими угодами до нього про дольову участь у будівництві. Відповідно до п.2 договору уступки вимоги права та обов’язки за цим договором новий кредитор придбаває з моменту підписання договору.

Розпорядженням міського голови м. Дніпропетровська від 12.08.2004 року №831р будівлі ділового центру по вул. Леніна присвоєна адреса: вул. Леніна, 22 (колишня адреса: вул. Леніна, 20).

Рішенням державної приймальної комісії, яке оформлене актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 22.08.2005р., будівля ділового центру літ. Б-4, розташована по вул. Леніна, 22 в м. Дніпропетровську, прийнята в експлуатацію. Відповідно до зазначеного акту державної приймальної комісії замовником будівництва є товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Резерв" –відповідач-2. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.10.2005 року №4283 затверджений наведений акт державної приймальної комісії і товариству з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничій фірмі "Резерв" дозволено ввести в експлуатацію будівлю ділового центру.

03.11.2005 року за вих. №56 товариство з обмеженою відповідальністю комерційно-виробнича фірма "Резерв" звернулося на ім'я міського голови з проханням про підготовку проекту рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про оформлення права колективної власності на будівлю ділового центру за товариством з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничою фірмою "Резерв" з видачею свідоцтва про право власності.

19.01.2006 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (відповідачем-1) було прийнято оспорюване рішення №202 "Про оформлення права власності ТОВ Комерційно-виробничій фірмі "Резерв" на об’єкт нерухомого майна за адресою: вул. Леніна, 22", яким на підставі звернення відповідача-2 виконавчий комітет вирішив оформити право колективної власності з видачею свідоцтва товариству з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничій фірмі "Резерв" на будівлю ділового центру літ. Б-4, загальною площею 1735, 2 кв.м, вхід у підвал літ. б1, ганки літ. б2, б4, б5, приямок літ. б3, пожежні сходи літ. б6 за адресою: вул. Леніна, 22. Комунальному підприємству "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" доручено оформити і зареєструвати свідоцтво про право власності.

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.01.2006 року №202 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 25.01.2006р. товариству з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничій фірмі "Резерв" видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія ЯЯЯ № 695350 - нежитлову будівлю ділового центру літ. Б-4, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, буд. 22.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №202 від 19.01.2006 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯАА №695350, виданого 25.01.2006 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради ТОВ ВКФ „Резерв” місцевий господарський суд зазначив, що „договір № 1-ДУ про участь в дольовому будівництві від 03.08.1998р. та довгостроковий договір № 1 від 27.11.1998р. за своєю правовою природою є договорами про сумісну діяльність, оскільки їх предметом є дольова участь сторін договору в будівництві приміщень нежитлової будівлі (будівлі ділового центру), а отже і в будівництві самої будівлі, оскільки мета будівництва досягається будівництвом об’єкта в цілому та введенням його в експлуатацію. Відповідно, завершений будівництвом та введений в експлуатацію спірний об’єкт на час його введення в експлуатацію є спільною власністю учасників договору від 03.08.1998р. та договору від 27.11.1998р., а саме позивача та відповідача-2 (з урахуванням укладеного договору уступки вимоги від 27.07.2001р.)”. Крім того, місцевий господарський суд встановив, що „з часу укладення договорів та за станом на дату прийняття оспорюваного рішення та видачі оспорюваного свідоцтва про право власності відповідач-2 не повертав позивачу кошти, внесені як внесок у спільну діяльність. Матеріали справи не містять відповідних доказів”. Суд також не врахував передачу векселя відповідачем-2 позивачу, зазначивши при цьому, що „ці обставини мали місце після прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення та видачі оспорюваного свідоцтва про право власності, а відтак не спростовують обставини існування спільної власності на час прийняття оспорюваного рішення та видачі оспорюваного свідоцтва про право власності”.

Не прийняв місцевий господарський суд до уваги і заперечення відповідача-2 щодо неукладеності договору №1-ДУ про участь в дольовому будівництві від 03.08.1998 року. При цьому суд зазначив, що „сторонами зазначеного договору досягнуто згоди щодо предмету сумісної діяльності –будівництво адміністративних приміщень в будівлі ділового центру, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 20 (в подальшому адреса –м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22). На час укладення договору визначення приміщень з посиланням на літери та їх площу, на що посилається відповідач-2, було неможливим, оскільки обмір приміщень, їх літерація здійснюється тільки при виготовленні технічної документації на об’єкт будівництва, яка складається після завершення будівництва, тобто створення результату сумісної діяльності. Також, за змістом договору відповідач-2 приймає позивача в дольове будівництво, що свідчить про досягнення згоди сторін щодо ведення спільних справ учасників договору. Ця обставина знаходить підтвердження і в подальших діях позивача та відповідача-2: перерахуванні позивачем на рахунок відповідача-2 грошових коштів на виконання умов договору, прийнятті цих коштів відповідачем-2 та використанні їх за цільовим призначенням для здійснення будівництва, про що свідчать складені представниками позивача та відповідача-2 акти від 29.12.2001р. та від 20.10.2002р. Обставина не подання відповідачем-2 податковому органу для взяття на облік договору про сумісну діяльність є поза межами питання досягнення згоди щодо істотних умов договору, а є свідченням недотримання відповідачем-2 вимог податкового законодавства. Не визначення договором розміру грошових (майнових) внесків учасників договору не може свідчити про неукладеність договору, оскільки глава 38 ЦК УРСР не містила відповідної вимоги, а лише передбачала обов’язок учасників договору робити внески певним чином та закріплювала, що внесені внески та майно, створене в результаті спільної діяльності, є спільною власністю учасників договору, встановлювала порядок розпорядження учасника своєю часткою у спільному майні –за згодою інших учасників договору. Щодо регламентації договором порядку покриття витрат учасників сумісної діяльності, то ч.2 ст. 433 ЦК УРСР передбачає, якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно. А відтак, відсутність в договорі умови про порядок покриття витрат не спричиняє неукладеність договору”.

З такими доводами місцевого господарського суду погодитися не можна в силу наступного:

На час укладення договору № 1-ДУ про участь в дольовому будівництві від 03.08.1998р. та довгострокового договору № 1 від 27.11.1998р. правовідносини щодо сумісної діяльності були врегульовані главою 38 "Сумісна діяльність" Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

В силу ст.431 ЦК УРСР ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Стаття 432 ЦК УРСР визначала, що для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Пунктом 1 договору №1-ДУ визначено, що відповідач-2 приймає позивача у дольове будівництво на адміністративні приміщення, розташовані в будівлі ділового центру, а по закінченні будівництва приміщень і здачі їх до експлуатації зобов’язується передати позивачу у власність зазначені приміщення протягом 10 днів. Договором також встановлена попередня базисна вартість приміщень –1846306 грн., а етапи фінансування дольового будівництва не визначені. Відсутній в договорі (не встановлений) розмір внеску (у грошовому чи іншому вигляді) відповідача-2. Оскільки договір про сумісну діяльність передбачає досягнення спільної господарської мети саме шляхом об’єднання внесків учасників, а договір №1-ДУ не містить виду та розміру внеску відповідача-2, то цей договір містить ознаки інших видів договорів, у тому числі договору інвестування (в порядку Закону України „Про інвестиційну діяльність”), договору підряду на капітальне будівництво (в порядку глави 29 ЦК УРСР) та інших.

Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу УРСР договори про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає (стаття 154 Цивільного кодексу України). Оскільки глава 38 Цивільного кодексу УРСР не передбачає обов'язкових реквізитів договору про сумісну діяльність, то вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, а саме: мети договору, порядку та умов ведення спільних справ, видів та обсягів внесків кожної із сторін, умов використання результатів сумісної діяльності тощо (роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995 року №02-5/302 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність”).

Із змісту договору №1-ДУ та довгострокового договору №1 вбачається, що фактично між сторонами не досягнуто згоди з наступних істотних умов: предмету договору (не визначені адміністративні приміщення, які є предметом спільної діяльності); виду та обсягу внесків кожної сторони (в договорі відсутні послання на вид і обсяг внесків відповідача-2); порядку та умов ведення спільних справ (в договорі взагалі відсутнє посилання на особу, яка здійснює ведення спільних справ, у тому числі бухгалтерський облік та подає звітність. Крім того, будь-яка довіреність у порядку ст.3 ст.431 ЦК УРСР на ведення загальних справ не видавалася); порядку покриття витрат учасників сумісної діяльності.

Оцінюючи вид довгострокового договору №1 слід також врахувати наступне: договір №1-ДУ був підписаний між відповідачем-2 і позивачем 03.08.1998 року, а довгостроковий договір №1 підписаний між відповідачем-2 і комерційним банком „Земельний капітал” 27.11.1998 року –після підписання договору №1-ДУ. Якщо вважати, що договір №1-ДУ є договором про спільну діяльність, то залучення до цієї діяльності третьої особи –банку „Земельний капітал” можливо були тільки за згоди всіх учасників спільної діяльності, у тому числі і позивача, але довгостроковий договір №1 підписаний тільки двома сторонами без участі позивача, який повинен був би виступати стороною за цим договором.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про укладення між сторонами саме договорів про сумісну діяльність і наявності у цих договорах всіх суттєвих умов суперечить законодавству України. При цьому, перерахування коштів на виконання умов договору №1-ДУ і вчинення будь-яких інших дій не встановлює факту наявності суттєвих умов такого договору.

Згідно ст.151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

В силу ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Як вже зазначалося укладені відповідачем-2 договори не містять суттєвих умов, тому не можуть вважатися укладеними.

Крім договорів, в силу ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов’язки виникають:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування;

- в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

- внаслідок інших дій громадян і організацій;

- внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Дійсно, позивач перераховував грошові кошти на рахунок відповідача-2 з призначенням платежу: „Дольова участь у будівництві згідно договору №1-ДУ від 03.08.1998 року”. Але навіть якщо врахувати, що зобов’язання могли виникнути із дій сторін, то ці зобов’язання припинилися в силу наступного:

25.10.2005 року позивач направив на адресу відповідача лист, у якому зазначив (мовою оригіналу): „В связи с тем, что завершение строительства неоднократно откладывалось по независящим от нас обстоятельствам, наше дальнейшее участие в этом проекте утратило интерес. Просим возвратить перечисленные денежные средства на счет нашего предприятия. Сообщаем, что согласны принять в качестве взаимозачета эмитированный ООО КПФ «Резерв»вексель или рассмотреть другие формы проведения расчетов согласно законодательства. Просим принять решение по существу вопросов в течении месяца с даты получения настоящего письма».

28.10.2005 року відповідач-2 відповів на зазначений лист (вих. №136) і повідомив позивача, що не має можливості повернути вкладені кошти в грошовій формі і надав згоду на проведення розрахунків у вексельній формі і шляхом проведення заліків взаємних однорідних вимог.

На виконання зазначених домовленостей відповідач-2 направив позивачу 02.11.2005 року за №145 заяву про залік зустрічних однорідних вимог, яким повідомив позивача про залік зустрічних однорідних вимог: вимоги по поверненню від ТОВ ВФ „Дніпронафта” безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 1684700 грн. (меморіальний ордер №1 від 30.11.1998 року) і вимоги ТОВ ВФ „Дніпронафта” до ТОВ КВФ „Резерв” по поверненню коштів в сумі 1684700 грн., перерахованих на будівництво ділового центру згідно довгострокового договору №1 від 27.11.1998 року (платіжне доручення №1497 від 30.11.1998 року –частково в сумі 1684700 грн.), договору відступлення вимоги від 27.07.2001 року и листів від 25.10.2005 року і №136 від 28.10.2005 року.

Оскільки в силу ст.601 ЦК України залік зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін, тобто є односторонньою угодою, відповідач-2 вважається таким, що повернув грошові кошти в сумі 1684700 грн.

28 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем-2 було складено акт №1 звіряння розрахунків за договором від 03 серпня 1998 року №1-ДУ, яким було підтверджено, що на момент звіряння, заборгованість відповідача-2 перед позивачем складала 3553476,00 грн. і 14 травня 2007 року відповідач-2 на вказану суму видав позивачу простий вексель серії АА №0507595 на пред'явника на суму 3553476,00 грн.

Факт відсутності будь-якої заборгованості і відсутності зобов’язань по дольовому будівництву між позивачем і відповідачем-2 підтверджується також нотаріально посвідченою заявою, поданою від імені ТОВ ВФ „Дніпронафта” Давидовою О.А. про вихід ТОВ ВФ „Дніпронафта” зі складу учасників ТОВ КВФ „Резерв”. В даній заяві директор ТОВ ВФ „Дніпронафта” зазначила: „Вимог згідно зі статтею 54 Закону України „Про господарські товариства” та майнових, фінансових і ніяких інших претензій до товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми „Резерв”, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, просп. Аношкіна, буд. 24, ідентифікаційний код: 01558269 та його учасників не маю”. Отже, безпосередньо позивачем по даній справі ще у 2008 році був підтверджений факт відсутності будь-якої заборгованості по будь-яким договірним або позадоговірним правовідносинам. Це було також підтверджено позивачем і при перевірці балансу відповідача-2 07.09.2007 року (т.2 а.с. 114-118).

За таких обставин позивач взагалі не міг набути і не набував право власності на будь-які адміністративні приміщення (або частину будівлі) по вул. Леніна, 22 (вул. Леніна, 20) у м. Дніпропетровську. Даний факт підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2009 року по справі №3012/08-1/38-пд-09 за заявою ТОВ ВФ „Дніпронафта” до ТОВ КВФ „Резерв” (ті самі сторони є учасниками процесу і по даній справі), якою скасована ухвала господарського суду Херсонської області від 11.03.2009 року по цій справі, і в якій, зокрема, зазначено (т.3 а.с. 28-33): „На момент укладення угоди купівлі-продажу, за якою нерухоме майно було придбане Циковою Оксаною Андріївною (04.05.2007 року) жодних нотаріально посвідчених та зареєстрованих договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 22, не існувало. Жодна інша особа, окрім товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми „Резерв”, не мала права власності на це майно. Ні на момент підписання договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, ні на момент прийняття рішення постійно діючим третейським судом „Гарант” від 05 листопада 2008 року у справі №3012/08 (на момент прийняття постанови у справі рішення постійно діючого третейського суду „Гарант” про визнання права власності на спірне майно за позивачем знаходилося в стадії оскарження, а наявність цього рішення не перешкоджає прийняттю постанови по справі) до позивача (ТОВ ВФ „Дніпронафта”) право власності на нерухоме майно не переходило. На момент прийняття рішення третейського суду від 05 листопада 2008 року власником об’єкту нерухомості була Цикова Оксана Андріївна, на підставі нотаріально посвідченого договору від 04 травня 2007 року, який був зареєстрований в установленому законодавством порядку, зокрема, відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно”.

Крім того, позивач сам надав згоду на реєстрацію права власності за відповідачем-2, що підтверджується рішенням загальних зборів учасників ТОВ КВФ „Резерв” від 24.02.2005 року і сам же (як учасник товариства) надав право відповідачу-2 на відчуження цього майна, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ КВФ „Резерв” від 26.04.2007 року №3.

На підставі вказаних рішень був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04.05.2007 року, яким об’єкт нерухомості з дотриманням відповідного порядку і без перевищення повноважень продавця відчужений Циковій О.А.

При прийнятті постанови також повинні бути враховані наступні обставини:

Відповідно до роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (п. 6.1) визначено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:

а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування:

- фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію (редакція за станом на момент прийняття оспорюваного акту).

Відповідачем-2 для реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно були надані всі необхідні документи, які були передбачені чинним на момент оформлення права власності законодавством, у тому числі акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію від 22 серпня 2005 року і рішення виконавчого комітету, яким зазначений акт був затверджений (№4283 від 27.10.2005 року). Прийнятий органом виконавчої влади акт відповідає вимогам законодавства і прийнятий відповідно до компетенції органу, який його прийняв, що також є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, при прийнятті рішення слід враховувати наступне. Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Оскільки позивач вважає себе учасником спільної діяльності, він має право в залежності від конкретних обставин звернутися до іншого учасника (учасників) з позовом про витребування своєї частки майна з чужого незаконного володіння (віндикація) або з негаторним позовом, тобто про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.

Станом на день подання позову нерухоме майно взагалі було зареєстроване за третьою особою –товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробничий альянс „Манхеттен” (м. Дніпропетровськ), тому якщо позивач вважає себе власником цього майна, який незаконно був позбавлений свого права власності, його права можуть бути відновлені шляхом подання позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто від ТОВ „Науково-виробничий альянс „Манхеттен”. Позовні ж вимоги про визнання недійсним і скасування рішення виконавчого комітету і свідоцтва про право власності у будь-якому випадку не призведуть до відновлення порушеного права (якщо таке є).

Саме свідоцтво про право власності є, як це передбачено п. 6 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (Додаток N 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту України від 07.02.2002 N 7/5), правовстановлюючим документом, тому вимоги про визнання його недійсним підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, але оскільки апеляційний господарський суд відмовляє у визнанні недійсним акту, на підставі якого видано дане свідоцтво, то і у задоволенні вимог щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності слід відмовити.

Аналогічної точки зору дотримується і Вищий господарський суд України (постанова Вищого господарського суду України від 15.04.2008 року по справі №39/580-07(25/204).

11 березня 2010 року відповідачем-2 (скаржником) було заявлено клопотання про призначення судової експертизи, у якому заявник просив призначити по справі судову економічну експертизу, на розгляд якої поставити питання підтвердження факту проведення розрахунків (повернення коштів) за пайову участь у будівництві. Дане клопотання не задоволено, оскільки матеріали справи є достатніми для висновку про підстави перерахування грошових коштів. Крім того, питання, які відповідач-2 пропонує поставити на розгляд експерта, не пов’язані із заявленими вимогами і вирішення спору можливо без проведення економічної експертизи по справі.

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду у даній справі не можна визнати обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм і вимог чинного законодавства, тому це рішення підлягає скасуванню, а у позовних вимогах про визнання недійсними акту і свідоцтва про право власності слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми “Резерв” (м. Дніпропетровськ) задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2010 року у справі №7/221-09 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми „Дніпронафта” (49000 м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 1, код ЄДРПОУ 20203656) на користь товариства з обмеженою відповідальністю комерційно-виробничої фірми „Резерв” (49000 м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 55, код ЄДРПОУ 01558269) 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Зобов’язати господарський суд Дніпропетровської області видати наказ відповідно до вимог ст.ст.116, 117 ГПК України.

Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: Л.О. Лотоцька

Р.М. Бахмат