Ухвала суду № 106179866, 12.09.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 вересня 2022 року Справа № 160/10767/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, в якій позивач просить:

- відкрити провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом до Дніпровського апеляційного суду.

- визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не відкликанні з особової справи засудженого надісланої до неї 07.05.2002 року копії вироку щодо позивача, видача якої заборонена підпунктом 7.6 Інструкції з діловодства у судах, та зобов`язати відповідача здійснити це відкликання невідкладно.

- визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у не надсиланні разом з своїм розпорядженням про виконання вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року копії цього вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати його в частині засудження, позивача до довічного позбавлення волі, та зобов`язати його здійснити негайне надсилання цих документів, передбачених ч. 2 ст. 404 КПК України 1960 року, для виконання цього вироку відносно позивача.

- визнати протиправною дію Дніпровського апеляційного суду, яка полягає у зберіганні в своєму архіві кримінальної справи щодо позивача, та зобов`язати його утриматися від її зберігання до моменту здійснення зазначеного вище надсилання разом з своїм розпорядженням про виконання вироку його копії тому органу, на який покладено обов`язок виконати цей вирок в частині засудження позивача до довічного позбавлення волі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Дніпровським апеляційним судом було порушено вимоги Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах №82/1886, а також положень КПК України 1960 року, при надісланні вироку від 15.04.2002 року у відношенні ОСОБА_1 , що призвело до порушення права позивача на судовий розгляд його справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі №160/10767/20 залишено без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в адміністративній справі № 160/10767/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 червня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 і представника ОСОБА_1 - адвоката Тураєвої Ольги Миколаївни задоволено.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року скасовано, а справу №160/10767/20 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати:

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску;

- оригінал позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії разом з додатками;

- копію позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії разом з додатками для відповідача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року заяву ОСОБА_1 про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску задоволено.

Заяву-клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви в частині надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску задоволено частково.

Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску.

02.09.2022 року від представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни на адресу суду надійшла заява-клопотання в якій представник просить визнати поважною причиною пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання здійснити певні дії та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання здійснити певні дії.

Подана заява-клопотання обґрунтована тим що ОСОБА_1 є особою засудженою до довічного позбавлення волі та тримався під вартою з 05.08.2001р. у державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4».Згідно ст. 93 Кримінально - виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії. Згідно довідки державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» від 28.07.2022 р. №93, ОСОБА_1 відбуває покарання у державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)» у секторі максимального рівня безпеки (довічне ув`язнення) - з 30.07.2003р., у зв`язку з тим, що для засуджених цього сектору не передбачені умови праці, ОСОБА_1 не був працевлаштований, а заробітна плата ОСОБА_1 не нараховується за весь період перебування. ОСОБА_1 перебуваючи з 05.08.2001 р. в умовах ізоляції від суспільства у ДУ ДУВП № 4 та відбуваючи з 30.07.2003 р. покарання у вигляді довічного позбавлення волі згідно ст. 93 КВК України у ДУ ДВК №89 був фізично позбавлений можливості вільно пересуватися поза межами ДУ ДУВП № 4 та ДУ ДВК №89, внаслідок чого мав можливість спілкуватися лише з працівниками вказаної установи та співробітниками прокуратури, внаслідок чого не мав змоги безпосередньо звернутися за правовою допомогою до фахівця в області права, мати вільний доступ до інформаційних ресурсів, з яких він може дізнатися про існування та вимоги кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки ОСОБА_1 не був працевлаштований за період перебування у колонії (№89), у ОСОБА_1 була відсутня можливість звернутися за правовою допомогою внаслідок відсутності коштів на оплату послуг адвоката. До прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. №3460-VІ в України була відсутня фактична можливість отримати безоплатну правову допомогу. Згідно п.1, 2, 3,4,5 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону 3460, починаючи з 01.01.2013 р. безоплатна правова допомога адвоката надавалася виключно у кримінальних провадженнях особам, які мали статус підозрюваного та обвинуваченого. Особам які мали статус засудженого безоплатна правова допомога надавалася виключно в разі вирішення судом питань під час виконання вироків в порядку ст.ст. 537 - 539 Кримінального процесуального кодексу України. Лише з 01.07.2015 р. виникла можливість отримати безоплатну правову допомогу у повному обсязі, у тому числі у адміністративних справах, які розглядаються в порядку передбаченому кодексом адміністративного судочинства України (п. 6 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону 3460). ОСОБА_1 не є спеціалістом в області права та не є особою обізнаною щодо прийняття у 2005 р. КАСУ та вимог КАСУ, прийняття у 2011 році Закону № 3460. Про наявність вказаних законодавчих актів ОСОБА_1 дізнався лише у липні 2020 році після придбання планшету, за допомогою якого ОСОБА_1 отримав доступ до мережі Інтернет та наявних у мережі Інтернет інформаційних ресурсів. Можливість користуватися планшетом ОСОБА_1 набув лише у липні 2020 року. Під час перебування у ДУВП № 4 та ДУ ДВК №89 ОСОБА_1 був ознайомлений лише з окремими вимогами Кримінально виконавчого кодексу та правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Перебуваючи з 2001 р. в умовах ізоляції від суспільства та не маючи можливості вільного спілкування з іншими особами, крім працівників ДУВП № 4, ДУ ДВК №89 та органів прокуратури, не маючи доступу до мережі Інтернет та будь - яких інших інформаційних ресурсів, ОСОБА_1 не міг своєчасно скористатися правом на звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом, оскільки не знав про існування вказаного суду. Строк передбачений ст. 122 КАСУ щодо звернення до суду з позовною заявою до Дніпровського апеляційного суду був пропущений ОСОБА_1 внаслідок обставин, які є непереборними та не залежали від волевиявлення ОСОБА_1 , обставинами які пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення ОСОБА_1 процесуальних дій - перебуванням починаючи з 2001 р. в умовах ізоляції від суспільства та як наслідок відсутністю фізичної можливості безпосередньо звернутися до фахівця в області права та відсутністю вільного та своєчасного доступу до інформаційних ресурсів, з яких можливо дізнатися про існування вимог діючого законодавства, зокрема КАСУ та системи адміністративних судів.

Розглянувши подані представником позивача документи, заяву-клопотання про поновлення строку звернення до суду та доводи, зазначені як підстави в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду із даним позовом, суд вважає, що причини пропуску строку звернення до суду, зазначені у заяві, не є поважними, тому заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин 1-2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п.9 ч.4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інш. Проти Великобританії рішення від 22.10.1996р., Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980р.).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позову, його предметом є бездіяльність (дії) суду щодо вироку від 15.04.2002 року у відношенні ОСОБА_1 .

Таким чином протиправні, на думку позивача, бездіяльність (дії) суду відбулися в 2002 р., однак дану позовну заяву позивач направив до суду 04.09.2020 р.

Суд зазначає, що розгляд справи № 160/10767/20 на виконання вимог постанови Верховного Суду від 07.06.2022 року здійснюється за правилами адміністративного судочинства на підставі Кодексу адміністративного судочинства України.

Перебування позивача в місцях позбавлення волі не перешкоджає його праву на отримання безоплатної правової допомоги. Доказів не надання такої допомоги саме для захисту прав в зв`язку з обставинами, наведеними в позовній заяві, позивачем не надано.

Тобто, позивач міг звернутися для надання правової допомоги для отримання консультації щодо підстав виконання вироку.

В разі звернення за правовою допомогою позивач міг отримати необхідну для захисту прав інформацію та здійснити звернення до суду.

В заявах позивачем зазначено про звернення за правовою допомогою в 2020р.

Обґрунтувань не можливості звернення за безоплатною правовою допомогою починаючи з 2002 р. позивачем не надано.

Таким чином, позивачем не доведено, що він не мав реальної можливості дізнатися про порушення своїх прав з 2002 р. до 2020 р.

В постанові від 18.02.2021 р. № 640/25034/19 Верховний Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Як вже зазначалося, позивачем не доведено, що він не мав можливості дізнатися про порушення своїх прав з 2002 р. до 2020 р.

Будь-яких інших поважних причин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не вказано.

Верховний Суд в ухвалі від 23.06.2022 року у справі №160/14061/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 констатував наступне:

"Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом, предметом оскарження якого є протиправні, на думку позивача, дії відповідачів, які відбулися в 2002 році.

Відповідно до частин 1-2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В обґрунтування причин пропуску строку позивач зазначає, що протягом тривалого часу не мав реальної можливості знати свої права та процедуру оскарження порушень прав у суді через відсутність доступу до законів, кодексів, нормативно-правових актів, про що свідчать свідчення інших засуджених, скриншоти про секретність документів та надані довідки. Крім того, позивач має скрутне матеріальне становище, не працевлаштований по незалежним від нього обставинам, тому не має можливості придбати нормативно-правові акти, про що свідчать довідки адміністрацій установ. Реальна можливість знати свої права, всі умови перебування в ув`язненні, порядок та процедуру оскарження вироку з`явилась після придбання планшету, що сталося 02 жовтня 2020 року. Про неможливість звернення за правою допомогою свідчить ненадання адвоката по двом заявам у 2019 році та в січні 2020 року, а також по трьом зверненням два від 06 листопада 2020 року та одне від 23 листопада 2020 року. Окрім цього, інститут надання безоплатної правової допомоги почав працювати лише з 2015 року, але адміністрації установ про таку допомогу з боку держави не повідомляли та не запропонували користуватися. Звернення до прокуратур про захист прав не дали бажаного результату, про що свідчить відповідь Дніпровської місцевої прокуратури № 4 від 26 жовтня 2020 року. Саме з цієї дати, на думку позивача, і слід відліковувати строк звернення до суду.

Неможливість звернутися до суду з даним позовом у встановлені приписами КАС України строки, позивач пояснює тим, що протягом тривалого часу не мав реальної можливості знати свої права та процедуру оскарження порушень прав у суді через відсутність доступу до законів, кодексів, нормативно-правових актів, про що свідчать свідчення інших засуджених, скриншоти про секретність документів та надані довідки. Крім того, позивач має скрутне матеріальне становище, не працевлаштований по незалежним від нього обставинам, тому не має можливості придбати нормативно-правові акти, про що свідчать довідки адміністрацій установ. Реальна можливість знати свої права, всі умови перебування в ув`язненні, порядок та процедуру оскарження вироку з`явилась після придбання планшету, що сталося 02 жовтня 2020 року. Про неможливість звернення за правою допомогою свідчить ненадання адвоката по двом заявам у 2019 році та в січні 2020 року, а також по трьом зверненням два від 06 листопада 2020 року та одне від 23 листопада 2020 року. Окрім цього, інститут надання безоплатної правової допомоги почав працювати лише з 2015 року, але адміністрації установ про таку допомогу з боку держави не повідомляли та не запропонували користуватися. Звернення до прокуратур про захист прав не дали бажаного результату, про що свідчить відповідь Дніпровської місцевої прокуратури № 4 від 26 жовтня 2020 року. Саме з цієї дати, на думку позивача, і слід відліковувати строк звернення до суду.

Верховний Суд зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Тобто, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.

Крім того, Суд уважає за необхідне зазначити, що перебування позивача в місцях позбавлення волі не перешкоджає реалізації його права на отримання безоплатної правової допомоги. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів звернення для отримання такої допомоги саме для захисту питань, висвітлених в позовній заяві, позивачем не надано.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року під час розгляду адміністративної справи № 9901/405/19, які були правильно застосовано судом апеляційної інстанції.

Законодавче обмеження строку, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Враховуючи, що скаржником належним чином не було обґрунтовано непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк звернення до суду, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви".

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2021 року по справі № 300/1411/19 зазначив, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року по справі №540/2097/18 виклав правову позицію, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.

В рамках цієї справи позивачем належним чином не було обґрунтовано непереборних та об`єктивних перешкод, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з п.9 ч.4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву у випадках, передбачених частиною 2 ст. 123 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути позивачеві.

Керуючись ст.ст. 121-123, 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду вказані в заяві-клопотанні представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни,- неповажними

У задоволенні заяви-клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Іванової Валерії Михайлівни про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою, - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання неправомірними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, повернути позивачу ОСОБА_1 .

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст.256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано 12.09.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса