Рішення № 10617390, 15.02.2010, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2010 р. Справа № 12/1. За позовом Приватного підприємства “Інтергруп” м.Полтава до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_2 м.Чернівці про стягнення 40846,86 грн. Суддя Бутирський А.А. Представники:

Від позивача Ніцович М.С. представник (довіреність від 20.01.2009 року)

Від відповідача не зявився

В засіданні приймали участь

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство “Інтергруп” м.Полтава звернулося з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_2 м.Чернівці про стягнення 40846,86 грн. заборгованості, у тому числі: 21210,00 грн. основного боргу, 9862,86 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 1795,20 грн. 3% річних та 7708,80 грн. пені, що виникли у результаті неоплати відповідачем послуг по автомобільному перевезенню за маршрутом Дембіца (Польща) Баку (Азербайджан) згідно CMR A №0060065 та договору №277 від 22.12.2006 року.

Ухвалою від 11.01.2010 року розгляд справи призначено на 27.01.2010 року.

27.01.2010 року відповідач у судове засідання не зявився, у звязку з чим розгляд справи було перенесено на 15.02.2010 року.

02.02.2010 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. При цьому відповідач посилається на те, що він не отримав копії позовної заяви і доданих до неї документів, оригіналів документів про підтвердження виконання робіт. Далі у відзиві відповідач вказує на те, що у позовній заяві не вказано номеру, ні дати підписання договору. Також відповідач вважає, що позивачем не доведено факту настання обовязку оплатити виконані перевезення.

15.02.2010 року відповідач повторно у судове засідання не зявився, натомість надав клопотання про перенесення слухання справи у звязку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши подане клопотання, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ч. 5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Таким чином, відповідач не був обмежений у праві надати довіреність представникові для участі у розгляді справи. Крім того, відповідач нічим обєктивно не підтвердив свою участь в іншому судовому засіданні.

Розглянувши подані документи, зясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2006 року між сторонами укладено договір №277 про перевезення зовнішньоторгових вантажів (далі - Договір), відповідно до якого позивач брав на себе обовязок доставити ввірений йому уповноваженою особою вантаж до пункту призначення та передати його особі уповноваженій на отримання вантажу у відповідності з умовами Договору та поданих заявок, які є його невідємною частиною, а відповідач зобовязувався оплатити виконані перевезення.

Розрахунок з позивачем за виконану роботу здійснюється на підставі отриманих від позивача оригіналу CMR (ТТН), оригіналу рахунку-фактури, податкової накладної та акту виконаних робіт (п. 5.5 Договору).

П. 5.6 Договору передбачено, що робота вважається виконаною, якщо позивач згідно заявки відповідача виконав роботу у повному обсязі, вантаж доставлений до місця призначення, сторони не мають один до одного претензій, що підтверджується актом про виконані роботи і печаткою вантажоотримувача в CMR накладній, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 5.9 Договору, термін оплати за фактично виконану роботу складає 10 банківських днів з моменту отримання від позивача документів, що вказані у п. 5.3 Договору, якщо інше не обумовлене у транспортному замовленні.

22.12.2006 року відповідач направив позивачеві заявку №277 (а.с. 13), згідно якої останньому належало виконати перевезення обладнання за маршрутом Дембіца (Польща) Баку (Азербайджан), із розвантаженням у м.Баку. Вартість перевезення становить 4200,00 доларів США.

Позивач прийняв заявку до виконання, для чого повинен був надати автомобіль ДАФ державний номер ВІ 6994 АВ та ВІ 3749ХХ.

Згідно CMR А №0060065, автомобіль державний номер ВІ 6994 АВ та ВІ 3749ХХ, який належить позивачеві, здійснив автомобільне перевезення вантажу за маршрутом Дембіца (Польща) Баку (Азербайджан), передавши вантаж вантажоодержувачу.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт від 09.01.2007 року (а.с. 14), відповідач прийняв надані автопослуги на суму 21210,00 грн.

17.01.2007 року відповідач одержав документи, передбачені п. 5.3 Договору (а.с. 38-48), а тому відповідач до 01.02.2007 року зобовязаний був оплатити перевезення вантажу.

Таким чином, позивач свої зобовязання виконав належним чином, проте відповідач надані автопослуги не оплатив.

Згідно ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Судовим слуханням встановлено, що відповідач не оплатив послуги по перевезенню вантажу, а тому з нього стягується 21210,00 грн. боргу.

При цьому судом враховано, що згідно п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу), проте позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України). Відповідач із заявою про застосування позовної давності не звертався, а тому положення ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Також за прострочення платежу з відповідача стягується 9757,26 грн. збитків, заподіяних інфляцією за лютий 2007 року листопад 2009 року та 1795,20 грн. 3% річних за аналогічний період, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, за прострочення платежу з відповідача стягується 1555,75 грн. пені за період з 01.02.2007 року по 01.08.2007 року, що передбачено п. 6.10 Договору та ст. ст. 547, 549 Цивільного кодексу України. При цьому судом теж не застосовують норми п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України про спеціальну позовну давність з мотивів відсутності відповідної заяви зі сторони відповідача.

У частині стягнення 105,60 грн. збитків, заподіяних інфляцією за січень 2007 року слід відмовити, оскільки обовязок оплатити виконані автомобільні перевезення виник у відповідача лише 01.02.2007 року, а позивач просить стягнути збитки, заподіяних інфляцією за січень 2007 року.

У частині стягнення 6063,05 грн. пені теж слід відмовити, тому що ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування штрафних санкцій терміном у шість місяців, у той час як позивач нарахував пеню за рік. До того ж позивач нарахував пеню, виходячи із розміру 0,1% за кожен день прострочки, тоді як Договором передбачено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня (8,5% річних до 01.06.2007 року, 8% - з 01.06.2007 року).

Доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та не беруться до уваги судом, з підстав, що наведені вище. Стосовно того, що відповідач не отримав копії позовної заяви і доданих до неї документів, необхідно зазначити, що у матеріалах справи (а.с. 32-33) містяться повідомлення про вручення поштового відправлення, з яких вбачається, що відповідач отримав копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Судові витрати віднести на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 1, 33, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, АДРЕСА_1 на користь Приватного підприємства “Інтергруп”, ідентифікаційний код 32996376, провул. Залізний, 6, 7, м.Полтава - 21210,00 грн. боргу, 9757,26 грн. збитків, заподіяних інфляцією, 1795,20 грн. 3% річних, 1555,75 грн. пені, 343,18 грн. державного мита та 200,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.У решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя А.А. Бутирський Рішення підписано і оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України 17.02.2010 року.