Рішення № 106161599, 02.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2022 року м. Київ № 640/2120/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Ярош Д.С., за участі представників позивача Цибенка О.В., відповідача Ткача С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АЕРО ТЕЛЕКОМ" до Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЕРО ТЕЛЕКОМ" (далі - ТОВ "АЕРО ТЕЛЕКОМ") звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0899430411 від 20.10.2020.

При цьому, позивач посилається на приписи частини 1 статті 3, ч.3 статті 27 Бюджетного кодексу України, пункт 9.1 статті 9 та підпункт 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 Податкового кодексу України, стверджуючи, що ставки рентної плати за використання радіочастотного ресурсу України було підвищено всупереч вищенаведеним нормам законодавства.

Також позивач посилається на висновки, висловлені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 816/846/16, від 01 липня 2021 року у справі № 816/844/16, від 07 вересня 2018 року у справі №826/18755/15, та на практику Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях «Рисовський проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України».

Іншою підставою позовних вимог позивач зазначає відсутність повторності, як на передумову застосування штрафу, стверджуючи про те, що рішення про нарахування податку, прийняті щодо позивача відповідачем раніше, оскаржені в судовому порядку, тому такі зобов`язання, не набули статусу узгоджених.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з посиланням на те, що нарахування позивачу обумовлені діючою нормою Закону України, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується сторонами, ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» є користувачем радіочастотного ресурсу України в діапазоні 3400-3800 МГц та платником відповідної рентної плати.

За серпень 2020 року ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» подано декларацію з рентної плати, в якій, застосовуючи ставку в 45,83 грн за 1 МГц, визначив 105 982,00 грн. грошового зобов`язання.

Згадана сума сплачена ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ», відповідно до платіжного доручення № 259від 30.09.2020 на суму 106 000,00 грн.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності по рентній платі за користування радіочастотним ресурсом України, результати якої викладено в Акті від 24 вересня 2020 року №40/26-15-04-11/35256270.

За висновком контролюючого органу, ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» порушено порядок заповнення податкової звітності, оскільки, застосовано ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в Підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки 458,30 грн за 1 МГц.

Головне управління ДПС у м. Києві податковим повідомленням-рішенням 0899430411 від 20.10.2020 збільшило податкове зобов`язання з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України на 1 039 768,01 грн. та застосувало штрафну санкцію в розмірі 519 884,01 грн.

Рішенням Державної податкової служби України у задоволенні скарги ТОВ «АЕРО ТЕЛЕКОМ» на згадане податкове повідомлення-рішення відмовлено.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 251 ПК України передбачено склад рентної плати та зазначено, що рентна плата складається з: плати за користування надрами для видобування корисних копалин; рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин; рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; рентної плати за спеціальне використання води; рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.

Згідно пункту 254.1 статті 254 ПК України, платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України; ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Пунктом 254.3 статті 254 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування рентною платою за користування радіочастотним ресурсом України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм.

Відповідно до п.п. 12 п. 254.5 ст. 254 ПК України (в редакції, чинній станом на 01.01.2020), ставка рентної плати за радіозв`язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації в діапазоні частот 2-7 ГГц за 1 МГц смуги радіочастот становила 45,83 грн.

З Акту перевірки вбачається, що податковий орган вказав на порушення ТОВ «Аеро Телеком» порядку заповнення податкової звітності, оскільки позивачем застосовано ставку 45,83 грн за 1 МГц, замість визначеної в Підрозділі 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України ставки 458,3 грн за 1 МГц.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX (Закон № 466-IX), який набрав чинності 23.05.2020 року, внесено зміни до п. 254.4 ст. 254 ПК України та доповнено Розділ ХХ Перехідні положення ПК України Підрозділом 9-3.

Згідно пп. 16-1 п. 254.4 ст. 254 ПК України (в редакції, чинній станом на жовтень 2020 року), ставка рентної плати за види радіозв`язку (незалежно від служби, системи, радіотехнології, радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв) в діапазоні частот 3400 - 3800 МГц за 1 МГц смуги радіочастот становить 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 Підрозділу 9-3 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України, тимчасово, до 31 грудня 2020 року включно, ставка рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за види радіозв`язку, передбачені підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 цього Кодексу, встановлюється в розмірі 458,30 гривні на місяць за 1 мегагерц смуги радіочастот.

Таким чином, Законом № 466, який набрав чинності 23 травня 2020 року, збільшено ставки плати за користування радіочастотним ресурсом України, зокрема, в діапазоні 3400-3800 МГц.

За приписами частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно вимог частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Пунктом 9.1 статті 9 ПК України передбачено, що до загальнодержавних податків належать, зокрема, рентна плата.

Із підпункту 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 ПК України вбачається, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципу стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, вищенаведені положення Бюджетного кодексу України узгоджуються, також, із основними принципами податкового законодавства, закріпленими у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч1.)

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. (ч.2)

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.(ч.3)

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (частина четверта статті 7 КАС України).

В даному випадку ні позивачем, ні судом не ставиться під сумнів право Верховної Ради України встановлювати ставки податків та зборів, зокрема, рентної плати.

Натомість, позивач посилається на порушення норм Бюджетного та Податкового кодексів України під час такого встановлення, зокрема, на те, що, прийняття Закону про «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX не відповідає частини 1 статті 3, ч.3 статті 27 Бюджетного кодексу України, пункт 9.1 статті 9 та підпункт 4.9.1 пункту 4.9 статті 4 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що наявність чинного Закону України, яким встановлено ставки податку, передбачає обов`язок зі сплати такого податку. При цьому, суд виходить з того, що України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX є чинним та неконституційним не визнавався.

В законодавстві України відсутнє розмежування між рівнем Законів України, що дозволяло б стверджувати про пріоритетність норм Законів між собою, та допускало б можливість не застосування певного Закону.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Щокін проти України», яке набрало статусу остаточного 14 січня 2011 року, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (N 1) [ВП], N 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V). Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні ЄСПЛ, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Натомість, у даній справі не виникає жодної множинності тлумачень національного законодавства, оскільки позивачем оспорюється правомірність застосування до нього ставок податку, встановлених не до початку нового бюджетного року - зміна ставок податку протягом року.

Позивач посилається на порушення принципів передбачуваності та якості закону, що, на його думку, призвело до неможливості сплати позивачем податку, ставки якого були збільшені несподівано для позивача.

Проте, суд зауважує, що Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX було прийнято 16 січня 2020 року на відкритому засіданні Верховної Ради України, натомість набув він чинності 23 травня 2020 року, тобто більш ніж через чотири місяці після його прийняття.

Судом не приймаються посилання на практику Верховного Суду, оскільки постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 816/846/16, від 01 липня 2021 року у справі № 816/844/16, від 07 вересня 2018 року у справі №826/18755/15 стосуються застосування змін, внесених Законом №1621-VII, який набрав чинності 3 серпня 2014 року в розділ XX «Перехідні положення» ПК України, та не стосуються застосування вищезазначеного Закону від 16.01.2020 № 466-IX.

Відповідно до статті 123 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання.

Пунктом 123.1 зазначеної правової норми встановлено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 123.3 статті 123 ПК України, діяння, передбачені пунктом 123.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, приписами статті 123 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку є податковим правопорушенням.

Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Позивач, в заяві від 30.06.21р., повідомляє про донарахування сум рентної плати та застосування до нього санкцій податковим повідомленням - рішенням від 03.09.2020р. №0779970406.

Натомість, жодними нормами Податкового кодексу України узгодження в судовому порядку донарахованого податкового зобов`язання (та штрафних санкцій) не визначено в якості обов`язкової передумови для кваліфікації порушення як повторного.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРО ТЕЛЕКОМ" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 07.09.2022.

Суддя С.К. Каракашьян